20.

Ліна не могла заснути. Вона крутилася в ліжку, а голову обсідали думки. Повідомлення від Антона було тією несподіванкою, за яку вона кілька років тому була б готова стрибати до стелі, а зараз їй було соромно і вона справді не хотіла навіть згадувати всю ту історію. Єдине що її пекло – звідки Антон довідався її номер? Не життя, а суцільна проблема.

Ліна повернулася на інший бік і вже перед очима стояв Євген. Тут   її мучила совість через кошеня. Вона розуміла, що дійсно переборщила. Справді створила стільки проблем на голову свого нещасного боса, що він уже навіть  не огризався, а у вухах чулося його втомлене: «Ліно, що я тобі такого зробив?»

А справді, що? Ну, хам трохи, але й вона не свята. Грубіян, але розтрощений макет і кола в пику... тобто в обличчя – теж не причина для радості.

Ліна крутилася в ліжку, а перед очима вже  стояв «Кощій». Дійсно, з таким батьком, мабуть, не солодко. Не диво, що син такий психований. Зрештою вона зрозуміла, що мусить щось робити. Зітхнула й дістала телефон. За хвилин сорок її обличчя світилося від радості, а пальці швидко строчили повідомлення.

Купити кошеня сфінкса без документів і з рук виявилося зовсім нескладно. Більше того, хазяйка сама викликалася привезти «миле дитятко» в обід під офіс. Навіть взяла з Ліни менше, бо не мала решти й швидко поїхала геть. Дівчина заглянула в коробку: «миле дитятко» вирячило очі й голосно зашипіло, навіть спробувало вкусити Ліну за палець.  Їй стало сумно – видно, попередня власниця погано з ним обходилася і кошенятко боїться. Була надія, що Євген не буде ображати малятко.

Дівчина зайшла до ліфта. Туди ж запливла жінка приголомшливої  краси. Висока, з густим золотим волоссям, величезними очима якогось неймовірного кольору і в розкішній шубі до підлоги. Ліна навіть замилувалася. Таких красунь вона ніколи не бачила в реальному житті – лише у фільмах. У цей момент коробка відкрилася і кошеня спробувало вилізти. Ліна легенько заштовхнула його назад, і з пакунка почулося нявчання, яке переходило в завивання. Звірятко виявилося напрочуд голосисте для своїх мініатюрних габаритів.

Красуня скривилася. Ліна винувато посміхнулася у відповідь.

–  Воно з незвички. Я його лише сьогодні купила.

Блондинка зневажливо посміхнулася.

– Потрібно було їхати окремо. Чому я маю слухати це завивання?

– Та яке завивання...

Договорити Ліна не встигла. Кошенятко спробувало вирватися на свободу, й коробка так затрусилася в руках дівчини, ніби її зсередини почав шматувати монстрик розміром із чашку. На картонних стінках з'явилися маленькі дірочки.

Ліна міцніше притисла до себе пакунок й почала його гладити й говорити заспокійливі дурнички. Сфінкс ще трохи пошипів, а потім замовк – видно, готував черговий план визволення.

Коли ліфт зупинився на їхньому поверсі, Ліна, навчена невеселим попереднім досвідом, завбачливо пропустила красуню, яка, навіть не озирнувшись, попливла в бік кабінету боса.

Ліна вирішила сходити до вбиральні, а тоді вже ощасливлювати Євгенія Генріховича. Опісля перевзулася, заглянула в коробку –  ображене кошеня навіть не дивилося в її бік. Дівчина взяла свого підопічного й гордо почимчикувала до кабінету боса.

У приймальні сиділа Люся і люто сопіла.

Ліна трохи нерішуче спитала:

– Бос у себе? Я у важливій справі.

На диво, Люся розпливлася в такій задоволеній посмішці, що аж стало підозріло.

– Ліно, тобі все можна. Заходь сміливо, Євгеній Генріхович тільки зрадіє.

– Це підкол?

– Та ти що! Я ж професіонал. Бачу, що справа важлива. Біжи, спілкуйся.

І схилилася над ноутбуком.

Ліна радісно смикнула двері.

–  Євгенію, ти врятований!

І завмерла від несподіванки: бос сидів у кріслі з трохи причумленим виглядом, а над ним нависала красуня.

Ліна зніяковіло зупинилася і пробурмотіла:

– Пробачте

– Нічого страшного, Ліно. Я вас чекав –  у нас дуже важлива справа. Пані Бергер вже йде.

Ліна зі здивуванням не почула в голосі Євгенія невдоволення – лише глибоке полегшення.

Пані Бергер зневажливо хмикнула, накинула на плечі свою розкішну шубу.

– Дурепа. –  кинула недбало Ліні і вийшла.

Дівчина  нічого не розуміла.

– Це твоя сестра?

Євген трохи криво посміхнувся.

 – Мачуха.

– Мачуха?

У голосі Ліни було неприхований подив.

Чоловік махнув рукою.

– Не питай. Що ти хочеш, Ліно?

Дівчина закрила двері й гордо поставила коробку на стіл.

– Ось.

– Що ось?

– Сфінкс.

Євген трохи недовірливо поглянув на дівчину, а тоді відкрив коробку, і... аж відстрибнув з переляку. Кошеня вирвалося на свободу, з нявкотом пролетіло по столу та  з диким  вереском заскочила на шафку біля дверей. Там тваринка вигнулася дугою і засичала, як  старий бувалий кіт, а не мале кошеня.