16.

Ліна мовчки їла морозиво і намагалася оговтатися від метушні біля її столика. Вона страшенно  розгубилася, коли підійшов Євгеній, не знала, що робити, а всі слова вилетіли з голови.  Тому намагалася дивитися на Луку й незважала на боса, хоч і  відчувала, як той свердлить її очима. 

Тепер Ліна подумки картала себе за дурнувату поведінку та хотіла провалитися крізь землю. В принципі, як завжди біля Євгенія. З ним – або сором, або бажання чимось огріти гада.

Рената помітила пригнічений стан племінниці. Підбадьорливо накрила долонею  її  руку й нахилилася ближче.

– Не переймайся. Ти теж запрошена на зустріч. –  і по-змовницьки підморгнула. 

Ліна кліпнула й не відразу зрозуміла, про що мова. Лише за мить до неї дійшло: тітка вирішила, що вона засмутилася через те, що не встигла нормально поговорити з Євгеном.

Від цієї думки стало водночас і смішно, й ніяково. Якби ж усе було так просто з її босом! Але щось відповісти не встигла, бо знову заговорив дядько.

– У мене, Ліно, є  ще один сюрприз для тебе. І я впевнений, що ти будеш в захваті. Але про це вже вдома  вранці. – і з дуже задоволеним обличчям відвернувся до офіціанта, який приніс рахунок. Рената, теж загадково посміхалася. Одна Сніжка не зважала й копирсалася  в соцмережах.

Вдома Ліна довго не могла заснути й думала про сюрприз Роберта. Її бурхлива уява малювала то будиночок на узбережжі, то однокімнатну квартиру, а на крайній випадок — хоч якийсь міні купер… Ну, принаймні для статків дядька, це така дрібниця. Але до такого підступу, який чекав її вранці,  Ліна точно  не була готова.

Після сніданку дівчина стояла в кабінеті дядька, дивилася на радісні обличчя родичів і теж  намагалася вдавати неземне щастя. Роберт  тримав  руку на стосі підручників з економіки, фінансів і маркетингу у себе на столі та штовхав промову.

– Вже після новорічних свят ти зможеш відвідувати підготовчі курси в найпрестижнішому фінансовому університеті нашої країни. І відкрию секрет: усі їхні відвідувачі за належного навчання обов’язково вступають. Але ми з Ренатою підстрахувалися, й ти підеш на платне. За оплату не хвилюйся: курси, університет і будь-які витрати, пов’язані з навчанням, я беру на себе.

Ліна  трохи приречено поглянула   на стос книг:

– Але я навчаюся на педагогічному і хоч  перевелася на заочне, але навчання безплатне й моя спеціальність вчителя історії  мені подобається.

Роберт зітхнув.

– Твоя спеціальність, як і навчання в провінційній забігайлівці, ніяких бонусів тобі в майбутньому не дасть. Ти звичайно молодець, але Ліно, саме тут, – дядько постукав долонею по чималому стосі книг, – твоє майбутнє.

Ліна вичавила із себе вдячну посмішку.

– Дякую.

Роберт задоволено посміхнувся, а Рената додала:

– Мудре рішення. Роберт і я хочемо тобі лише добра і нам приємно, що ти це розумієш.

Сніжка і собі хмикнула.

– Де твоя забігайлівка, а де цей універ!  – а потім хитро примружилася і  гидко солоденько додала. –  Як не потягнеш, то принаймні, якогось мажора собі заграбастаєш.  Їх там, як комарів на батьковій риболовлі.

На диво ні Роберт, ні Рената,  не сказали жодного слова супротив. Ліна зовсім погасла від перспективи полювання на мажорів. Дядько уважно поглянув на сумне обличчя дівчина і з хитрою посмішкою спитав.

– До речі, Ліно, в тебе є права?

Тут Сніжана ледь стримала сміх і за спиною батьків показала, як Ліна їде на возі.  Але обломалася.

– Так. І я непогано воджу…

І це було чистісінькою правдою. Веснянкувате обличчя сестрички витягнулася від здивування, а дядько спитав: 

– У тебе є автомобіль?

–  Був у діда. Я  отримала права і їздила на його старенькому Ланосі.  Так було зручніше добиратися із нашого села до сусіднього містечка, ніж труситися в  забитій маршрутці в незручний час.

Дядько задоволено кивнув головою. 

– На тижні я знайду вільний день і ми з’їздимо на авторинок і знайдемо тобі автомобіль. Спочатку не новий, щоб ти отримала навички їзди у місті. А там, коли отримаєш спадок – сама купиш, який тобі подобається. 

Ліна  посміхнулася, але в душу закралася підозра,  що дядько не такий вже  і щедрий, як здається на перший погляд.

Після обіду Роберт пішов з дружиною на заняття йогою, а  Сніжка полетіла кататися на ковзанах з друзями.   Ліна  набрала цілу тарілку бутерів і сіла гортати книги. За годину вона зрозуміла, що спадок діда з цього боку їй не світить. Вона успішно навчалася в універі, йшла на червоний диплом, але була до  кінчиків волосся гуманітарієм і якби їй потрібно було намалювати монстра із нічних жахіть, то він повністю складався б із цих страшних формул, закарлюк графіків, та  нескінченних кредитів та дебетів.  

Ліна  майже із розпачем витягнулася на ліжку. В цей момент зателефонувала мати.

Ліна нехотя відповіла.

 – Привіт, ма.

– Що, ще не поперла тебе нова рідня?

Ліна скривилася ледве не плачучи:  підтримка, те що треба.