13.

Євгеній їхав на  День народження дочок Вальдемара, як на страту. Одна думка про «любих» родичів викликала в нього бажання купити квиток на край світу в один напрямок. Навіть перспектива великих грошей вже не радувала, як раніше. 

Чоловіку все більше  здавалося, що він живе не своїм життям, а постійно намагається  виправдати чужі сподівння. І чим більше намагається, тим гірші стають  його  справи, а  все обертається проти нього. 

А  останні місяці були просто катастрофою. А ще  Гаврилюк із виглядом англійської королеви. Євгеній не міг викинути з голови витончені пальці, які прибирали  за вушко пасмо волосся. Напівоберт голови, напівпогляд в його бік і байдуже ігнорування – бісило і не відпускало. Ця офісна «проблема»дратувала його по саме нікуди.  

Аміна та Аліна радісно розгортали черговий подарунок, а  дорослі сиділи за столом.   Це було скромне  сімейне святкування. Генріх ненавидів, коли дітям проводили великі й пишні гулянки. Вважав, що їх  потрібно виховувати в дисципліні та з ранніх років  привчати до розуміння ціни грошей. Та й взагалі, він був проти будь-­­­яких пишних врочистостей, брендового шмаття, яхт і вілл на енну кількість поверхів. Офіс без вихідних та відпусток,  економія на межі сукупності, жорстке й зневажливе ставлення до слабкостей інших, глибокий егоїзм і особисте життя, зведене ледве не до монастирських норм. Євгеній дивився на цього худого до сухості чоловіка навпроти, і не міг знайти бодай одну справді батьківську рису. Навіть не батьківську, а  просто людську.  

– Як в тебе успіхи з новим проєктом? 

Євген навіть здригнувся. Голос Магди звучав приторно гидко. Старша сестра Генріха була такою ж сухою, світло-русявою і з гострими рисами обличчя. Вона одягалася показово стримано і всіма способами намагалася довести, що Євгеній паршива вівця серед їх обраного стада. 

– Прекрасно. 

– Лука так просив Вальдемара віддати тобі цей проєкт. Навіть до Генріха звертався… Мабуть, у тебе геть невеселі справи в офісі?  Я навіть хвилююся за тебе –  ми ж одна сім’я. 

Євген холодно посміхнувся. 

– Мій батько сам вирішує кому і які проєкт віддавати без чужих порад і протекцій.  Тому не варто хвилюватися, тітонько. – сказав і навіть посміхнувся, від того, як перестала посміхатися ця ворона.

Вальдемар зробив гидотно-співчутливе обличчя і кинув свої п’ять копійок.

– Ну, як же не хвилюватися – та історія із розтрощеним макетом і зірваною презентацією, так нас вразила. Ці павуки, такі огидні створіння. Може тобі найняти спеціаліста, щоб очистити від них офіс? –  в  голосі Вальдемара було відверте знущання.

Високий,  дебелий із зайвими кілограмами, які давно просилися до спортзалу –  він був схожий зовнішністю на свого батька, але  характер – квінтесенція єхидства  Магди помножена на бажання, якомога більше вирвати із  майбутнього спадку Генріха.

Євгеній кинув на кузена зневажливий погляд. 

– Якщо батько вирішить, то презентація відбудеться після Різдва. Тому не варто хвилюватися, прибережи свої нерви для сім’ї. 

Вальдемар навіть випростався. Скандальний характер його дружини Інги  був не секретом.

Невисока шатенка приємної  зовнішності  – була страшенно ревнивою. 

Але тішило те, що вона ніколи не втручалася в сімейні люб'язності, якщо  це не стосувалося  її фантазій про походеньки чоловіка. Навіть зараз вона, щось гортала в телефоні, час від часу поправляючи комірець м’якої закритої сукні. 

Євгеній розумів наскільки хоче, щоб цей псевдо сімейний фарс чим швидше закінчився. Добре, що хоч Меліса до них не приєдналася через страшну мігрень, або швидше «страшну» любов до таких сніданків.

– Шкода, що твоя наречена, захворіла. Ми нарешті сподівалися з нею познайомитися. Така таємнича особа. Вже місяць тільки чуємо, але жодного разу ще не бачили. – знову «підкинула дров» у сімейне вогнище Магда.  

Євгеній розумів, що у нього чешуться руки придушити каргу.

– На Різдво вона обов’язково приєднається до нашої дружньої сім’ї та буде тільки рада знайомству з такою люб’язною  тітонькою, як ти, Магдо.

Генріх на чолі столу з незворушним спокоєм спостерігав за люб’язним спілкуванням своїх родичів і складалося враження, що йому абсолютно байдуже, що відбувається навколо. Звичайний пізній сніданок перед робочим днем… в неділю. В кімнату зайшов величезний рудий кіт, ліниво підійшов до Генріха вистрибнув на коліна, та вмостився із нахабством справжнього господаря. Чоловік погладив мейн-куна, і той завурчав, як невеликий катер. Євгеній, що сидів збоку трохи скривився – у нього була алергія, але батьку було байдуже, до таких «дрібниць» – головне улюбленець. Сніданок поступово перетворювався для нього на справжнє випробування.

Магда теж все ніяк не могла заспокоїтися, вона сьогодні була налаштована добре попити крові Євгенія. 

– Головне, щоб твоя наречена була нашого кола. А то десь видеруться Бог зна із яких хащ без роду-племені – ні виховання,  ні освіти. Лише руки загребущі до статків, яких не заробляли. Спробуй заткни ці голодні до чужого роти.

Вдала, що не помітила, як Євгеній стиснув губи  від образи, й  продовжила вже дивлячись на Генріха.

– Я чула, у Роберта  намалювалася десь бідна родичка?

Але договорити не встигла, Генріх вперше за сніданок поглянув на сестру, і в його голосі була холодна різкість.