11.

В ресторані Ліна відчувала себе справжньою принцесою. Її сукня ніжного золотистого кольору відкривала плечі, чорне волосся було зібране в просту, але елегантну  зачіску, на шиї та зап'ясті були вишукані золоті прикраси тітки. Дівчина сиділа за столом і оглядалася на всі боки. Вона ніколи раніше не була в таких місцях.  Ресторан виглядав дуже дорого, але одночасно стримано. Дорогий класичний дизайн без надмірностей, дивлячись на який  відразу було зрозуміло, що аби хто сюди не ходить.

Ліну вразило все: інтер’єр, страви, напої, публіка. Вона бачила таке лише в серіалах і журналах. Але найбільше її  здивувало те, що  в ресторані не було жодної людини у светрі чи джинсах. Одяг максимально вишуканий, або  елегантно діловий.  На багатьох жінках були коштовності. 

Ліна ще раз кинула погляд у величезне дзеркало до підлоги на протилежній стіні. І задоволено посміхнулася: професійний макіяж та сукня з бутіка перетворили її на справжню красуню. Поруч сидів дядько в темному костюмі й білій сорочці, тітка у бузковій брендовій сукні, язва Сніжана в дорогому  синьому платті. Всі виглядали солідно й відразу було зрозуміло, що у цьому ресторані вони не випадково. Ліна навіть не вірила, що ще десять днів тому, вона варила на маленькій кухні макарони із дешевими сосисками.

Дядько підняв бокал.

– Ліно! – його голос звучав дуже  впевнено,– Ми  дуже раді, що ти нарешті з нами.  Ми з тобою одна сім’я і цього ніяк не змінити. 

Ліна побачила, як скривилася Сніжана – мабуть, від великої радості. 

Але дядько не зважав.

– Які б не були негаразди в минулому – я впевнений, що твої дід  і батько з часом виправили б їх. Але доля вирішила по-своєму. Сьогодні я хочу відновити справедливість і дати тобі майбутнє, на яке ти заслуговуєш, як дочка і внучка Крафтів. 

У Ренати на очах були сльози.

– Я така розчулена, Ліночко. Вибач, Роберте, що перебиваю. Але це так правильно і зворушливо.

– Ой, і я  обридаюся зараз! –  Сніжана зробила драматичну мордочку й обійняла Ліну. Та автоматично торкнулася волосся – але жуйки не було. Руде нахабство  непомітно показало їй язика. Ліна тільки зітхнула і  зобразила на своєму обличчі радість.  Дядько з тіткою  поблажливо посміхнулися із пантоміми дівчат і   Роберт продовжив: 

– За тебе, люба племіннице. 

Всі пригубили вино, Сніжана покосилася на свій виноградний сік і теж надпила.

Роберт дістав із теки на столі документи та поклав перед Ліною. Та в запитанні подивилася на дядька. 

– Після загибелі мого батька та Рудольфа, залишився їх спільний бізнес,  який я продав, та нерухомість.  Кошти отримані від продажу частки діда, ти  розділиш зі Сніжаною, а майно Рудольфа – одноосібно твоє. – пояснив Роберт.

– Вітаю, тебе Ліно.  – Рената обняла і розцілувала дівчину. До неї приєднався і дядько.

Сніжана тільки підняла очі догори й прошепотіла одними губами, так, щоб бачила лише Ліна: «Капець грошикам».

Коли всі трохи заспокоїлися, принесли нові страви, а Ліна почала гортати  документи. В кінці була цифра в яку оцінювалася її власність. Дівчина поморгала. Руки легенько затрусилися і вона відчула  майже екстаз від розуміння: більше ніякого офісу, а  довічний відпочинок десь на березі моря у власному будиночку.

 – Але ти отримаєш все лише за певних умов. –  голос Роберта повернув Ліну з теплого узбережжя за стіл.

– А?  Що, які умови? – розгубилася вона.

У Ліни було відчуття, як у малої дитини, якій дали цукерку, а потім віроломно видерли з рук. 

Голос Роберта звучав впевнено і безапеляційно.

– Гроші люблять уміле керування і вкладання. Те, що для тебе зараз гарна сума, за років п'ять–десять  при безглуздому марнотратстві може перетворитися на порожній рахунок. Що легко прийшло, легковажно і піде. А це спадок твого діда й  батька. Тому в повну твою власність він перейде лише за певних умов. Ти повинна здобути відповідну освіту й навчитися сама керувати своїми фінансами. Ми Крафти ніколи сліпо не довіряли керівництво нашою власністю стороннім людям. Навіть професіоналам. І пишаємось цим.  Тільки контроль з твого боку – гарантує процвітання й успіх. А для цього потрібно багато й старанно навчатися  і самій вести свої справи. 

Ліна відчула, як стрімко віддаляється від неї будиночок біля моря. 

Дядько,  не побачивши великого ентузіазму на її обличчі  при словах «навчання» і «справи», зітхнув і продовжив:

– Якщо ж ти не хочеш самостійно займатися своїми фінансами, то спадок отримаєш лише після заміжжя. Чоловік повинен бути з нашого кола, мати здібності до бізнесових справ і найголовніше – його кандидатуру повинен схвалити я.  Лише виконання однієї із двох умов, дасть тобі змогу отримати спадок. 

– А  якщо я не потягнув навчання і бізнесу, чи у мене не буде чоловіка, кандидатура, якого підійде вам? 

– Тоді ти нічого не отримаєш. – твердо відповів  дядько. 

«Приїхали» – приречено подумала Ліна. 

В цей момент Рената трохи нахилилася до Роберта і прошепотіла: 

– Там, за крайнім столиком, випадково не Євгеній з Лукою? 

Ліна автоматично повернула голову  її очі зустрілися із поглядом Бергера. Вона на хвилину завмерла й розгублено закліпала – і де тут взявся цей бридкий тип? А «бридкий тип», який  у брендовому діловому костюмі виглядав дуже імпозантно,  не відводив очей від Ліни, а потім розплився у доволі чарівній посмішці.  Дівчина розгублено відвернулася, але встигла помітити, що бос вже йшов до її столика.