10.

У квартирі Ліна швидко закинула одяг до пралки, а пальто згорнула і з важким серцем запхала до сміттєвого мішка, який виставила на лоджію. Їй так було шкода цієї кашемірової краси! Тішила лише думка, що в місті повинна бути хороша хімчистка.

Потім Ліна  набрала повну ванну теплої води й від душі набовтала туди ароматних пінок. Дівчині  здавалося, що по ній табунами бігають бацили зі смітника, а його запах в’ївся в шкіру, тому вона добру годину  відмокала в ароматній воді. Але повністю відпустити емоції та розслабитися не могла: згадувала своє порпання в смітті й розуміла, що більш огиднішого типу, ніж її бос – не бачила в житті. Справжній джентльмен та чоловік сам би поліз в смітник, а дівчину попросив би відійти чим далі. А ще краще –  залишитися в машині й попити кави. Добре, що додумалася збрехати йому про фото, аби трохи присадити.  Брр. Який придурок. Хоч би ніхто не побачив її сорому.

Але не склалося, як гадалося. За вечерею Ліна сумно дивилася на тітку Ренату, а Сніжана не вгавала:

– Ксюха так і казала, що наша Лінка  з якимось челом рилася в смітнику. Вона поспішала на змагання, але добре  роздивилася.

– Сніжано, по-перше, слідкуй за мовою, а по-друге, звідки вона знає Ліну?

Роберт теж перестав їсти й зацікавлено слухав. Ліля зітхнула: сімейна вечеря ставала дедалі веселішою. Гидка мала зараза. Таке враження, що нічого не приносить  їй більшого  задоволення, як робити капості «бідній родичці». 

А тим часом Сніжка продовжувала: 

– Ну, як звідки знає? Я їй фото Ліни  показувала…

– Навіщо?

Дівчина зніяковіла і трохи розгублено поглянула на матір: 

– Ну, типу, це моя нова родичка…

В голосі Ренати з’явилася категоричність. 

– Так. Родичка, кузина, двоюрідна сестра, але не цирк і не розвага для сторонніх людей. Пам’ятай про це, Сніжано, і поводь себе відповідно.

Потім Рената в очікуванні подивилася на племінницю. 

– Тепер  слухаю тебе. 

Ліна тільки зітхнула: ех, була не була.

– Ми із Євгеном Бергером рятували кошеня. 

Від несподіванки Роберт навіть перепитав:

 – Із сином Генріха?  Можна з подробицями? – в голосі дядька була непідробна цікавість.

– Без проблем.

Ліна намагалася говорити спокійно. Хоча чого хвилюватися? Все –  майже правда. 

– В офісі через поламаний сервер не було що робити і Євген відпустив мене додому раніше.  Мало того, по дорозі у своїх справах підвіз додому. Біля смітників ми почули, як  в баці пищить кошеня. Почали рятувати, але   нам  справді довелося трохи поритися.  Кошеня  було зовсім крихітне, отакеньке. – Ліна  для переконливості показала жменьку однієї руки. – І запало між пакетами –  ми знайшли бідолаху майже на дні. Але я не ризикнула брати маля  собі, щоб не ставити вас в незручне становище. Його забрав Євгеній… Генріховичу. І до речі, я вже попрала одяг, але не знаю що робити з пальтом. Воно сильно тхне. Тому поклала його в пакеті у лоджії. Можливо ви знаєте, хорошу хімчистку?

Ліна видихнула й насторожено замовкла, чекаючи  на «вирок».  Несподівано Роберт посміхнувся. 

– Не думав, що Женя такий співчутливий. Ви правильно вчинили. Хоч трохи й легковажно. Люди з його статусом можуть легко стати об’єктом уваги та легковажних пересудів деяких несвідомих осіб. – при останніх словах він уважно поглянув на Сніжану, яка навіть почервоніла. 

Роберт продовжив.

– Але надалі, Ліно пам’ятай про пліткарів і любителів дешевих сенсацій і поводьтеся із Євгеном обережніше. До речі він  доволі приємний молодий чоловік. Йому 24 і він вже три роки залучений до бізнесу батька. 

Тітка Рената турботливо підкинула Ліні спаржі. 

– Можливо, якось  запросиш його до нас на обід? Такі чуйні чоловіки, зараз рідкість. А спілкуватися з ними – одне задоволення.

Ліна зрозуміла, що вітер віє не в той бік і швидко змінила тему.

– Не думаю, що в боса буде вільний час. Він просто їхав у своїх справах. Це все звичайно мило, але не більше.

По обличчях Роберта та Ренати Ліна зрозуміла, що їй не повірили. І засмучено зітхнула: від цього Генріховича одні проблеми. І де він тільки видерся на її голову. Єдина втіха – Сніжана сидить, як в рот води набрала і не підіймає очей від тарілки. Ліна навіть трохи повеселішала від цієї картини. 

Рената легенько покашляла. 

– То, що ти скажеш?

– Про що? – розгублено спитала Ліна. 

– Про магазини.

Дівчина почервоніла.

– Пробач, я прослухала, що ти казала.

Роберт і Рената швидко переглянулися з якимсь дивним розумінням на обличчі.  Ліна почервоніла ще сильніше. 

– Я казала, що ми завтра з тобою, перед рестораном, пройдемося по магазинах і купимо пристойний одяг. – м’яко повторила тітка. 

Ліна зрозуміла, що  за пригодою з «кошеням» зовсім забула про суботній сюрприз. 

– Я тільки «за». – швидко відповіла вона і  посміхнулася на цей раз справді зі щирою радістю.