8.

Після розмови з прибиральницею, Ліна поверталася з офісу  окриленою. Частину папок вона для прикриття залишила на своєму столі, а  частину просто згребла до великого сміттєвого мішка й вирішила викинути по дорозі додому. Найсмішніше, що охоронець особливо й не заглядав  в її бік, коли вона проходила повз з великим чорним пакетом в руках. Дівчина вже готувалася показувати й розказувати, що там, а чоловік лише на секунду підняв погляд на Ліну й знову втупився у футбол на планшеті. Хоч пів офісу винеси й не помітить. Славна охорона, нічого не скажеш.

Ліна сіла в таксі, без пригод доїхала додому й  викинула  пакет в один із порожніх сміттєвих баків поруч будинку. Настрій був чудовий, і вона ледве не підтанцьовувала у ліфті, поки піднімалася на потрібний поверх. 

Тільки Ліна переступила поріг квартири й роззулася, як із кухні долинув голос Ренати:

— Ліно, мий руки й ходи вечеряти.

Дівчина сиділа за столом і спостерігала, як тітка розігріває вечерю та вправно робить салат. Ліні  було трохи незвично. Вона чомусь раніше думала, що в таких людей, як Крафти, неодмінно повинна бути купа обслуги.  І справді квартира дядька була розкішною. Верхній поверх, майже пентхаус, із величезними вікнами та справжнім каміном на дровах. Кожен мав по кілька кімнат. Була ще купа нерухомості, кілька автомобілів. Але попри все це –  авто родичі водили самі, а за тиждень у квартирі  Ліна бачила домробітницю лише тричі. І того було більш ніж достатньо. Крафти взагалі мало часу проводили вдома. Вони постійно кудись поспішали: працювали, зустрічалися з друзями чи колегами, а їх побут був неймовірно простим та практичним. Навіть Сніжана майже  весь час пропадала  на додаткових заняттях, конкурсах, змаганнях, олімпіадах, наукових проєктах старшої школи.  Полиці в її двох просторих кімнатах, вже не вміщали призів та грамот, а  по всій квартирі на стінах висіли фото, як не на коні, то в бальній сукні чи з рапірою в руках, або на якійсь кафедрі за виступом.   Спільні сніданки та вечері, теж були не обов’язковими, а швидше при нагоді. Тож стороння допомога Крафтам була потрібна лише  для підтримання порядку, а не для обслуговування родини із ранку до вечора.

Спостерігаючи за розписаним практично  по хвилинам життям нових родичів,  Ліна все більше розуміла наскільки їй буде важко, якщо взагалі можливо, вписатися в їх світ. Але вона дуже хотіла відповідати уявленням Ренати та Роберта про неї і страшенно боялася їх  розчарувати.

Із роздумів Ліну вивела тітка, яка поставила на стіл вечерю.  

– Ти така замріяна.  Мабуть день був справді чудовий.

Рената налила собі чаю і сіла навпроти племінниці.

Дівчина  згадала пакет в сміттєвому баці й досить бадьоренько посміхнулася.

– Супер. Я і не думала, що мені буде так подобатися ця робота.

Тітка задоволено кивнула головою.

– Ти навіть не уявляєш, як мені це приємно чути. І це тільки початок. В суботу ввечері ми підемо до ресторану – відзначимо твоє возз'єднання з сім’єю. І там тебе чекає сюрприз.

– Сюрприз? 

Тітка підморгнула. 

– Повір, він тобі дуже сподобається.

Потім відсунула порожню чашку вбік і встала.

– Гаразд, я до себе. А ти знаєш, що робити з посудом.

Ліна кивнула і на мить замилувалася довгим шовковим халатом тітки. Він переливався незбагненним  темно-синім насиченим  кольором  і  м’яко лягав по фігурі.    Рената вловила захоплений погляд племінниці і посміхнулася.

– Повечеряєш і зайдеш до мене. Підшукаємо серед моїх речей, щось цікаве для тебе.

Ліна задоволено потерла руки: однозначно чудове закінчення важкого  дня!  Швиденько поїла, закинула посуд в посудомийну машинку і майже підстрибом побігла в кімнату тітки.

Наступного ранку дівчина не йшла, а  летіла в офіс. На ній була червона шовкова блуза – красива і одночасно стримана,  вузька, середньої довжини  спідниця із якимось неймовірно цікавим фасоном та світло-бежеве кашемірове пальто. І до повного щастя  Рената пообіцяла в суботу сходити з нею на шопінг і купити своїм коштом цілу  купу модних речей.  

Радісна Ліна навіть не захотіла трястися в маршрутці, а в честь такого елегантного одягу,  викликала таксі.

Офіс зустрів дівчину вимкненими ноутами та підозрілою, неробочою метушнею. Ліна насторожено прошмигнула до свого столу й сіла за комп. Увімкнула і все похололо всередині – жодна потрібна їй програми не відповідала. В Ліни затрусилися руки, а  перед очима з’явилася калюжа лате на сканері. Повз її заклопотано пробіг Сашко. 

– Почекай. – дівчина   намагалася говорити спокійно. – У мене щось із компом…

Але чоловік досить недбало  махнув рукою.

– У всіх так. Щось із сервером.

– А  через що? –  поцікавилася Ліна  і напружено завмерла, схрестивши пальчики на щастя. 

– Якісь проблеми в центральному офісі. 

– І що тепер буде?

Сашко трохи легковажно посміхнувся.

– Поп’ємо до обіду каву і як не запрацює, підемо додому.

Опісля додав із лукавинкою в очах.

– А що переживаєш, що  не опрацюєш вчасно папки?

Ліна  полегшено зітхнула й  зрозуміла, що день справді чудовий, але зробила вкрай сумне обличчя.