7.

Але тішитися своєю невеликою перемогою Ліні  прийшлося недовго. За годину з’явилася Люся із задоволеним обличчям та  стосом старих папок в руках. 

– Бос сказав перевести ці звіти в електронний варіант. 

– Як так? – не зрозуміла Ліна.

Люся насмішкувато поглянула на неї.

– Як, як… А отак – пальчиками по клавіатурі: клац, клац. 

Ліна поглянула на гору картонних папок у неї на стійці. Відкрила верхню: листки підшиті нитками, текст нечіткий, надрукований на якомусь прабабчиному комп'ютері, а  може, ще на  друкарській машинці. Нічого добре не видно, а на додачу папір уже добряче пожовк від часу. Ліна зрозуміла, що це чистої води знущання  і навіть спробувала обуритися:

– Та тут роботи до весни! 

Люся розплилася в єхидній посмішці.

– Це лише частина. Я зараз принесу решту. Наступної п’ятниці прозвітуєш босу.

Ліні навіть дихання перехопило  від емоцій.

– Яка частина, який  тиждень? Мені що – ночувати біля цих папок? Рабство давно скасували! Чи ти не в курсі? 

Люся знизала плечима. 

– Особистий наказ боса. Як не зробиш – вирахують  із зарплати.  

– Він що  головою вдарився?

– Ага. Об макет. А сьогодні якась дуринда оглушила колою. Так що жодних претензій. – у голосі секретарки була зловтіха. –  Зараз принесу з архіву решту папок. А ти як хочеш. Твоя зарплата. Хоча з таким дядьком, як в тебе, на роботу можна ходити, як на екскурсію.

Сказала і пішла з гордим виглядом в напрямку архіву. 

Ліна від обурення, аж почервоніла. А Люся вже сунула до неї з новою горою папок, а  позаду  пхався Сашко і теж не з порожніми руками. Обоє із задоволеним виглядом гепнули на стійку свою макулатуру. Ліна по пиці Сашка зрозуміла, що той, мабуть, теж в рахунок новорічної премії взяв путівку в теплі краї. А може, якийсь електросамокат. Та не важливо що. Важливо, що в офісі ще прірва народу, який мав на премію купу планів, а  тут з’явилася Ліна і новорічний презент від любого боса накрився.  Тому співчуття чи союзників в офісі  їй годі було чекати. Ліна випрямилася й  вирішила, так просто не здаватися й взяла першу ліпшу справу й сіла за комп. 

За годину завзяття поменшало,  а  ще за кілька, воно взагалі зійшло нанівець. 

Робочий день добігав до свого завершення, а першій папці ще не було ні кінця ні краю.  А головне – Ліна взагалі не розуміла, що вона друкує. Якісь нескінченні стовпчики цифри із загадковими скороченнями. 

Офіс спорожнів. З кабінету вийшов Генріхович у своєму ультра модному дорогому пальті,  яке так героїчно   вранці рятували підлеглі.

Бос порівнявся зі стійкою.

– Сподіваюся, пані Гаврилюк, ви впораєтеся зі звітами за тиждень і ваша зарплата не постраждає. 

– Не турбуйтеся, пане Генріховичу, все буде гаразд. Офіс і ви можете спати спокійно, я вас не підведу.

Бос вже зайшов до ліфта і тільки тоді Ліна зрозуміла, що назвала його лише по батькові. От халепа, знову подумає, що вона спеціально знущається. 

Останньою вийшла Люся. Вечірній офіс затих. Стало зовсім сумно і порожньо.  У тиші було чути тільки далекий шум вечірнього міста за вікном. Ліна залишилася сама серед порожніх коридорів і закритих  робочих кабінетів, що в сутінках здавалися незвично чужими й трохи моторошними. А можливо такими їх робив занепадницький настрій дівчини.

Незабаром прийшла літня прибиральниця, яка без поспіху почала наводити лад.  Заглянув охоронець, який ліниво пройшовся порожніми коридорами. А Ліна в цій розміреній самотності все більше розуміла, що її зарплаті – гаплик. З важким серцем вона зателефонувала тітці та сказала, що затримається на роботі. А потім з приреченим виглядом сіла за комп і вирішила впасти у депресію. Але в останній момент прийшло осяяння і  дівчина згадала про сканер в кабінеті Люсі. Звичайно, на її компі стояли паролі, але хто заборонить Ліні  позичити чудо-пристрій для  роботи? Подумаєш, як виглядатиме її документація! Головне –  в електронному варіанті.  Ліна приволокла сканер, увімкнула, але робота не пішла швидше. Листки були жовті, друк нечіткій. Ліна з горя зробила собі лате, але і тут не поталанило – опекла язика й поставила горнятко холонути поруч на стійку. І знову спробувала сканувати. Нічого не виходило.

— Та що ж таке? — пробурмотіла собі під ніс.

Міцніше притисла папку, але, як на зло, документи були так незручно прошиті, ніби хтось наперед знав, що вона їх скануватиме.  Ліна  поглянула на екран – результати були ніякі  і зовсім засмутилася, відступила на крок, підняла руку, щоб поправити волосся… й лате полетіло на сканер, щедро обіллявши скло та папку на ньому.

Дівчина  перелякано кинулася витирати сканувальну поверхню. Спочатку шатірила туалетним папером, потім вологими серветками, а тоді хустинкою і навіть шарфом. Потім тихенько занесла пристрій назад до кабінету Люсі.

Опісля Ліна сіла за свою рецепцією, поглянула на мокрий стіл – згадала «селючку»,  «корів» та гірко заридала на весь офіс. 

З крайнього кабінету вийшла перелякана прибиральниця. Подивилася на Ліну, яка гучно хлипала та заливалася потоками сліз і підійшла до неї.

– Дитино, що трапилося? В тебе хтось помер?