Глава 49

Люцифер щиро посміхнувся, оголяючи ряд своїх білосніжних зубів. Це вперше, коли всі з присутніх бачили таку щиру посмішку на обличчі демона.

-Я знаю, що від відданості до зрадництва лише крок. -Трейсі сумно підвела погляд, розуміючи, що їй ніколи не вдасться змусити Люцифера спекатись фавориток. -Але я хочу, щоб ти знала: я ніколи не зроблю цей крок.

Емберлі незрозуміло звела брови, кидаючи швидкий погляд на Олівера.

-Я обіцяю бути тобі опорою і підтримкою. Радіти щасливим моментам разом і разом боротися з труднощами. У тебе не буде причин сумніватися в мені. -з очей Трейсі полились сльози, не розуміючи, до чого веде її наречений. -Жодне нещастя не зможе вбити моїх почуттів і зламати твою віру в себе. Моя вірність -це те, в чому клянусь тобі відтепер і навіки. Я кохаю тебе, Трейсі.

Трохи похитавши головою, дівчина важко вдихнула.

-Невже ти... що ти щойно сказав? -досі не вірячи своїм вухам, перепитала, безсило заплющуючи очі, з яких відразу ж потекли сльози.

-Я пообіцяв тобі вірність. Ніяких демониць та земних дівчат. Ніякого гарему. Лише ти. -з кожним словом Люцифер наближався все ближче, після чого обережно, одними лише губами почав ловити кожну сльозинку на рум’яних щічках.

-Пропоную завершити ваш шлюб поклоном. -чоловік, який весь час терпляче стояв між закоханими, простягнув їм подушку з червоною стрічкою. Емберлі разом з Олівером взялись міцно перемотувати їх руки стрічкою, радісно посміхаючись.

-Бажаю вам наснаги та багато діточок! -ледь не пропищала Емберлі, кидаючись в обійми подрузі.

-Нехай з цієї миті не доля керує вами, а ви долею. -Олівер міцно потиснув руку своєму вірному другові та справедливому господарю.

-Трейсі, я знаю що у вас на землі так заведено, -Люцифер став на одне коліно, простягаючи коштовну коробочку з каблучкою. -тому прийми, будь ласка. Нехай цей перстень красується на твоєму пальчику і щоразу нагадує про цей день.

-У таких випадках кажуть “ТАК”! Але я просто зроблю оссьь таак. -Трейсі простягнула тремтячу руку до долоні коханого, дозволяючи одягнути каблучку. Вона виблискувала з усіх сторін мілкими діамантами, а по середині красувався величезний коштовний камінь -гранат червоного кольору. Від такої розкоші та елегантності водночас, Трейсі ледь не подавилась слиною.

Старенький демон, награно кашлянув, змушуючи присутніх повернутись до нього обличчям. Він доторкнувся до стрічки, щось нашіптуючи, після чого вона зникла, залишаючи червоні сліди на руках.

-Можете завершити свій шлюб поцілунком! -демон відійшов, знову беручи до рук книгу.

-Дякую тобі. -тихо прошепотіла Трейсі самими лише вустами, не тямлячи себе від щастя. Коли губи коханого, тепер вже чоловіка, ніжно доторкнулись до солоних вуст, всі присутні весело закричали, плескаючи у долоні.

“Невже це й справді зі мною відбувається?” подумала Трейсі, перш ніж почула голос батька.

-Хто дозволяв? -грізно загарчавши, Мітчер розмашистими кроками почав наближатись. Старенький демон відразу ж замахав крильцями, прудко покидаючи усіх.

-Тато... -злякано прошепотіла Трейсі, закриваючи рот рукою. Люцифер зробив крок вперед, ховаючи її за своєю спиною.

-Це не ваше діло! Ми так вирішили. -їдко прокоментував хлопець. -До того ж, вітаю, ми тепер родичі.

-Я тебе вб’ю, скотино. -Серафим було хотів підійти ще ближче, але Олівер м’яко перегородив йому шлях, не забуваючи перед цим відштовхнути Емберлі якомога подалі. -Геть з дороги!

-З усією повагою, але ні. Ви не можете зруйнувати їх шлюб.

-Ще й як можу.

-Не можеш! -Трейсі вийшла з -за спини демона, показуючись батькові. -Тату, подивись. -вона легенько покрутилась, посміхаючись. -Я наречена. Заміж виходжу. Дивина, чи не так?

-Донечко... -уся грізність, що була на його обличчі, вмить сховалась за сумними нотками відчаю, нерозуміння, неприйняття. -Він не той, хто тобі потрібен. Прошу, ходімо звідси.

-Ти чуєш мене, тату? -зриваючи голос на крик, з її щік знову полились сльози, але цього разу не через щастя. -Я заміж виходжу! За коханого. Невже це так погано?

Люцифер терпляче стояв поруч, доки Олівер весь час спостерігав за кожним різким рухом Серафима. Емберлі тихо стояла осторонь, лоскочучи крила тремтячими пальцями.

-Чому саме він? -Мітчер посунув Олівера зі свого шляху одним лише передпліччям, підходячи ближче. Тіло Люцифера вмить напружилось, але підходити він не наважився. Все ж він її батько.

-Серцю не накажеш. -істерично засміявшись, відповіла дівчина, також роблячи крок на зустріч.

-Я надто довго чекав тебе, аби зараз змиритись.

-Доведеться. Принаймні якщо хочеш зберегти наші стосунки.

І ось, вони стоять одне біля одного, дивляться у вічі та намагаються зрозуміти дії кожного з них.

Мітчер обережно обійняв дочку, тихо видихаючи.

-Я ж не можу тебе просто так віддати, у мене були інші плани.

-Так, тату! У тебе були інші плани. У тебе. А я просто хочу бути щасливою.

-Будеш. -чоловік трохи відсторонюється, пронизливо заглядаючи у вічі. -Але не в цьому світі.

Знову лагідно посміхнувшись, одним лише помахом руки він змусив Трейсі відчути слабкість, яка з кожною мілісекундою розповзалась по всьому тілу. Останнє, що вона встигла побачити перед собою -це нажахане обличчя Люцифера.

-Нііі!!! - демон що є сили підбіг до них, але не встиг. Єдине, що він зміг, це схопитись за руку коханої, яка тут же перетворилась у попіл.

***

Нестерпний звук, що з кожною секундою дедалі глибше вгризався у підсвідомість Трейсі, змусив розплющити очі. Все плило, їдкий запах досить різко вп’явся у ніздрі, а тіло потрохи починало розтерпати.

Очі наштовхнулись на ШВЛ, купу трубок, приєднаних до неї та на спину Дейла, який солодко посапував. Коли вдалось хоч трохи усе звести до купи та сконцентрувати зір, дівчина здогадалась, що знаходиться у лікарні.

Перші хвилини вона намагалась хоч трохи поворухнути язиком, але він не піддавався точно так само як і тіло. Все, що вона могла зараз, це просто кліпати, не розуміючи нічого.