Глава 48

Перш ніж почати написання цієї глави, дуже хочу подякувати одній з читачок, Юлианна Богдан -Козловська, Дякую! Ваші коментарі змушують створювати більш цікаві проди, а усмішці на обличчі з’являтись, дуже дякую Вам.

Також дякую й іншим за зірочки (вивчила ваші імена ледь не на пам’ять) ловіть продовження, любі!

Під дверима до покоїв демона стояв влада Денсон, з ледь помітною усмішкою на устах.

-Ваша Величносте! -чоловік, мов колобок, почав бігти до Люцифера, смішно перебираючи ногами. -Дякую Вам.

-За що? -демон звів брови, трохи морщачись.

-Я врятував як жінку, так і дитину. А все завдяки Вашій допомозі! Дякую. Пробачте мене за ті слова, я помилявся.

-Нічого. -Люцифер тихо хмикнув, посміхаючись. -Це все?

-Якщо ви не заперечуєте, я б хотів вилікувати Трейсі. Сьогодні мій вихідний, тому спробую за декілька годин загоїти рани.

-Ти жертвуєш своїм вихідним?

-Ви ж вчора пожертвували одним вечором.

-Заходь. -довго не думаючи, Люцифер вказав рукою на двері, пропускаючи лікаря вперед. Опинившись у кімнаті, влада Денсон відразу ж почав стягувати з демониці ковдру. -Вона спить не з власної волі, тому навіть не сподівайся її розбудити.

Люцифер обережно повернув тіло Трейсі на живіт, різко рвучи сорочку, оголяючи червоні, гнійні рани.

-Якщо ви не проти, я попрошу вас вийти з кімнати. -ховаючи погляд, тихо прошепотів лікар. Люцифер ледь чутно цокнув язиком, після чого схопив одну пляшку віскі та вийшов з кімнати.

***

-Мені терміново потрібно побачити Трейсі! Впустіть! -ледь не щосили волала Емберлі, не забуваючи при цьому штовхати у груди охоронців.

-Пробачте, не можемо! Його Величність з нас шкуру спустить. -винувато опустивши очі, промовив один з архідемонів.

-Де він зараз? Я питаю, де він зараз?

-Не знаю, хвилин десять тому покинув кімнату.

Надувши губки, Емберлі розкрила крила, направляючись до найближчого вікна. Приблизно вона знала, де його шукати. Це лише два місця у пеклі -прірва над пекельною лавою та в’язниця.

Безпомилково демониця знайшла його над прірвою. Він задумливо розмахував ногами, водночас розпиваючи віскі та милуючись земними грішниками, які тягнули свої кістляві пальчики на поверхню.

-Люцифере! -приземлившись на зелену траву, гукнула Емберлі. Від переживань, які тягнулись два тижні, на її очі навернулись сльози.

Демон, зробивши ще один ковток, повернув голову і сторону демониці, згодом підіймаючись з м’якенької травички. Емберлі навіть не задумуючись побігла до друга, міцно обіймаючи за торс.

-Я сумувала. -знову схлипнувши, прошепотіла дівчина. -Чому вас так довго не було? Олівер, потім Брітані, Трейсі, а тепер і ти покинули мене. Невже я заслуговую цього болю?

Люцифер трохи незвично обійняв Емберлі за плечі, розгойдуючи, як маленьку.

-Не плач, з нами ж нічого не трапилось. Оліверу теж важко, але він там заради тебе. Заради вашого майбутнього.

-Знаю.

-Тоді перестань витирати своє обличчя об мою сорочку.

За секунду заспокоївшись, дівчина відскочила, прудко витираючи мокрі щоки.

-Пробач, я... пробач! Я не хотіла. Я все випру, обіцяю.

З острахом відходячи на декілька кроків, вона винувато опускає голову.

-Не хочеш скласти мені компанію? -демон легким помахом руки вказав на прірву, трохи посміхаючись.

-Я? -ледь не втрачаючи свідомість від неочікуваності, Емберлі зробила ще один крок назад.

-Чому ти так дивуєшся? Ми ж друзі.

-Просто... останнього разу ми так сиділи, ще коли були зовсім дітьми.

-Згоден, я вчинив як справжня скотина. -знову посміхаючись, сказав Люцифер. Він жалкував, що піддався батькові і забув навіть про вірних друзів дитинства, що разу прокручуючи у голові одне -треба бути жорстоким.

-Я такого не казала!

Емберлі невпевнено підійшла ближче, сідаючи на краєчок гори, демон зробив так само, простягаючи подрузі віскі.

-Як зараз Трейсі? -відпиваючи міцний напій, запитала, невпевнено підсовуючись ближче.

-Вона без крил. -чесно зізнався Люцифер, забираючи свій напій.

-Як це без крил?

-Це довга історія. він розповів усе з самого початку, довіряючи Емберлі як ніколи. Вона слухала уважно не сміючи перебивати. -Після усього цього я запропонував Трейсі стати моєю дружиною.

Демониця ледь не звалилась з скелі, почувши.

-Не дивися на мене так. Сама знала ж, що я до Трейсі занадто поблажливий був з самого початку.

-Що на це кажуть твої батьки?

-Не мають нічого проти. -збрехав Люцифер, прямо дивлячись їй у вічі. Емберлі трохи поморщилась, хитаючи головою.

-Та ну. Сатана б вже стер пекло у порох.

-Емберлі, я щойно від батьків! Завтра вінчаюсь з Трейсі. Тому, доведеться тобі бути свідком. -Люцифер не хотів казати справжню думку Сатани на рахунок цього вибору, адже знав, Емберлі відразу ж побіжить розповідати “по секрету” Трейсі.

-Серйозно? -забувши про усі переживання, демониця щиро засміялась, плескаючи у долоні. -А свідком хто буде?

-Радуйся, завтра Олівер буде тут.

Замість того, аби радісно запищати, Емберлі лише важко зітхнула.

-Ти дуже змінився, Люцифере...

-Це погано? -ледь посміхнувшись, він оцінив демоницю прискіпливим поглядом.

-Це дивно.

-Я кохаю Трейсі.

Тепер черга посміхатись прийшла й до дівчини.

-Ти їй говорив?

-Ні. Навіщо? Вона сама все бачить по моїм вчинкам.

-Як це навіщо? Для нас, дівчаток, слова дуже важливі. Скажи, наскільки вона дорога для тебе. Ти чуєш мене?

-Мені час. -знову посміхнувшись, Люцифер стукнув Емберлі по носі, після чого злетів до школи. Там на нього вже давно чекала Брітані. Як і розмова з колишньою майбутньою дружиною.

***

Коли Трейсі прокинулась, у кімнаті нікого не було. Прудко скочивши з високого ліжка, вона підбігла до дзеркала, роздивляючись пошматовану сорочку. На спині й рубця не залишилось, що приємно дивувало. Сонце яскраво сяяло, освітлюючи похмуру кімнату. Лишень дівчина хотіла відчинити двері на терасу, як згадала про своє місцеперебування. Їй ніколи не подобались стогони грішників, що заважало на повну дихати свіжим повітрям.