Глава 47

-Лежи спокійно! -буркнула Сузанна, коли дівчина почала вертітись на ліжку через біль у спині та пекучі рани.

-Боляче. -закушуючи губу, невпевнено відповіла Трейсі. З боку жінки не було ані прихильності, ані нотки співчуття.

-Терпи.

Зовсім скоро в покоях з’явився Люцифер, його торс був огорнутий чорним рушником, а з волосся спокусливо капала вода на міцні груди.

-Обережніше там. -невдоволено гаркнув демон, відчиняючи дверцята шафи.

До кімнати постукали і на порозі з’явився архідемон.

-На Вас чекає Сатана у тронній залі.

-У тронній залі? -здивовано підійняв брови Люцифер, розглядаючи охоронця.

-Сатана? -не менш здивовано запитала Трейсі, але погляд спрямувала на демона. Свого демона.

-Виходьте. -бадьоро, навіть весело наказав Люцифер, не забуваючи при цьому розмахувати руками.

-Але... -Сузанна спробувала заперечити, але зустрівши грізний погляд парубка, відразу ж поспішила покинути кімнату. Рани Трейсі затягнулись, але досі створювали незручності. Кожен рух пронизував спину тисячами голок, завдаючи нестерпного болю.

-Не хвилюйся. -Люцифер дістав з шафи чорну сорочку та чорні штани. -Я зараз же розповім про своє рішення батькам.

-А якщо вони будуть проти?

-Це їх проблеми.

-Але так не можна! -пискнула дівчина перед тим, як демон стягнув рушник з свого торсу. -Так теж не можна! -вона прудко закрила очі долонями, посміхаючись.

-Не хвилюйся, невизнана. Я все їм поясню, а потім зіграємо весілля. Таке, що все пекло тремтітиме.

Дівчина з насолодою посміхнулась, уявляючи себе в весільній сукні.

-А як же Брітані?

-Поясню, як є. І на рахунок кімнати, Брітані з’їде.

-Чому? -думки про те, що лише набута подруга знову стане ворогом, змушували серце демониці обливатись кров’ю. Адже Брітані лише почала оговтуватись,знаючи, що їх щастю нічого не загрожує. Але не даремно боялась. Тепер її майбутній чоловік став для неї спогадом, не більше.

-Вона не пробачить тобі цього.

-А я у чому винна?

-У тому то й справа -ні в чому. Не хочу, аби ти постраждала без причини.

Трейсі важко видихнула, намагаючись зосередитись на чомусь іншому. Вона згадала про Емберлі, напевно, подруга сильно хвилювалась.

-Скільки часу минуло з того дня, як ми відправились за Маммоном? Точно! Маммон. Де він?

-Можеш розплющувати очі.

Трейсі так і зробила, доки демон вправно застигав гудзики на сорочці.

-Якщо вірити словам Сузанни, минуло два тижні. Маммон у гостьовій кімнаті лівого крила, його охороняють. Я хочу дізнатись хто це, чим дихає та навіть чим харчується. Я хочу знати хто це.

-Він хороший...

-Є пророцтво, Трейсі! І якщо там сказано побоюватись, я так і зроблю.

Важко зітхнувши, Люцифер сів на краєчок ліжка, цілуючи дівчину у щоку.

-Все буде добре, я з усім розберусь.

-Я хочу допомогти тобі.

-Я твій майбутній чоловік. -демон хижо посміхнувся, підморгуючи. -Тому твої проблеми, тепер і мої проблеми.

-Я не дала остаточної згоди! -награно обурилась дівчина, пирснувши від сміху.

-Тебе ніхто не питає.

Тепер сміявся Люцифер. Така відповідь не влаштовувала, адже чим вона краще за ту ж саму Брітані? Трейсі не має права вибору, як і всі фаворитки демона.

-Я жартую. Ти можеш думати одну хвилину. Адже мені час до батьків, повинен поділитись цією радісною новиною.

Трейсі зіщулила очі, надуваючи губки.

-Навіть не знаю, як тобі відмовити!

Демон підійняв одну брову, все ще не відводячи чорних очей від ніжного обличчя коханої. Дівчина повільно, але впевнено похитала головою.

-Я згодна.

Люцифер, немов і очікував цю відповідь, лише глибоко вдихнув, залишаючи на губах демониці вологий поцілунок.

-Сильно болить? Я можу приспати тебе. Прокинешся, коли прийдуть лікарі.

Трейсі жваво замахала головою, радіючи, що не доведеться чекати на повернення демона цілу вічність. Хлопець обережно доторкнувся до її чола, випускаючи свою енергію. Трейсі відчула, як тілом швидко розноситься теплий струмінь чогось нового, незвичного. З кожною секундою повіки ставали все важчими, ринучи у царство Морфея.

Знову ніжно поцілувавши її у щоку, Люцифер вийшов з покоїв.

-Ти, -біля дверей він вказав пальцем на одного з архідемонів. -охоронятимеш її в покоях. А ти, -він перевів руку на іншого охоронця, зводячи брови. -навіть не смій когось впускати до покоїв.

***

Сатана велично сидів на троні, чекаючи сина. Зараз він дуже сердився на Люцифера, але за два тижні різні думки підкрадались, іноді найгірші. Яким би суворим він не був з сином, любить всією диявольською душею.

-Чому так довго? -гаркнув Сатана одному з архідемонів. -Дізнались щось про хлопця, якого Люцифер наказав закрити у кімнаті?

-Нажаль, нічого.

Вхідні двері відчинились і до зали зайшла перелякана Яйрам.

-Де мій син? -злякано обвівши тронну залу прискіпливим поглядом, вона так і не знайшла Люцифера.

-Заспокойся, благаю тебе. -Сатана підійнявся з трону, підходячи до дружини з обіймами. -Все з ним добре. Недді вже у школі, Трейсі разом з Люцифером, тому я вважаю турбувати Мітчера вже не потрібно. Всі живі та здорові. -диявол бадьоро поплескав дружину по плечах, ведучи до довгого, розкішного крісла зліва від нього.

-Чому він досі не тут?

-Зайнятий. Зараз прийде. -Сатана підійняв руку, наказуючи слугам подати Яйрам води. За два тижні жінка усі сльози виплакала, бовтаючись у невагомості думок про сина. Де він? Що з ним? Поранений? Та чи взагалі живий?

Вхідні двері з силою прочинились від потоку енергії Люцифера, після чого його силует відкрився для зору батьків. Сатана полегшено видихнув, радіючи, що з ним усе добре, але як істинний диявол пропалював на чолі хлопця величезну дірку поглядом. Яйрам радісно засміялась, підбігаючи до сина з міцними обіймами. Якби у неї залишилася хоча б одна сльозинка, вона б заплакала. Але зараз єдине, що вона могла -це насолоджуватись присутністю сина.