Глава 46

-Жити буде, не бійтесь. -радісно прохрипіла Імператриця, притуляючи до грудей крила.

Люцифер легенько прикрив повіки, благаючи усіх вищих про допомогу. Зараз більше за все йому хотілось до рідного дому, до пекла.

-Відчиняй двері. -Недді злісно оскалив зуби, пожираючи поглядом усіх присутніх.

Імператриця одним помахом руки знищила всіх сутностей, що мовчки стояли поруч, після чого почала виводити руками руни, нашіптуючи щось собі під ніс. Сяйво з кожною секундою ставало все яскравішим, змушуючи всіх прижмуритись. Лише Люцифер продовжував розглядати бліде обличчя демониці, закриваючи своїм крилом.

Коли двері відчинились, Маммон навіть не вірив очам. Вперше за тисячу років свого життя він бачить хоч щось, крім кімнати. Імператриця вмить впала на одне коліно, схиляючи голову.

-Вітаю вас, Маммоне! Ми чекали цього дня. Якщо задумаєтесь на рахунок помсти, мої воїни готові служити Вам. -продовжуючи повзати на димових колінах, жінка мило посміхнулась, змушуючи парубка скривитись.

-Геть з дороги! -він підійшов до Недді, посміхаючись. -Радий познайомитись особисто. Без дзеркала. Я Маммон. -він простягнув бліду долоню, захопливо розглядаючи крила ангела.

-Недді. -руку простягати він не поспішав, але посміхнувся у відповідь.

Маммон перевів погляд на демона, який сидів на підлозі, закриваючись крильми.

-Що з ним?

-Не з ним. З Трейсі.

Коли Маммон хотів підійти ближче, ангел схопив його за передпліччя, махаючи головою.

-Не варто чіпати його зараз.

-А я не до нього. До Трейсі.

-Не думай навіть. Він мене в порох зітре, а про тебе мовчу вже. -Недді грізно звів брови, внаслідок чого хлопець схаменувся, обережно запитуючи:

-Що з нею?

-Відкрити ворота можна було лише на обмін того, що влаштувало б Сутностей. Цього разу вони обрали крила Трейсі.

-Я допоможу їй відростити нові, от побачиш! -мов маленький хлопчик, він жалісливо подивився на ангела, шукаючи підтримки.

-Допоможеш, навіть не сумнівайся. -Недді швидкоплинно посміхнувся, плескаючи нового знайомого по плечі.

Люцифер склав крила, підіймаючи Трейсі. Його обличчя було у яскравій крові, як і руки. Одяг став не виключенням.

-З тобою я розберусь пізніше, Маммоне. Зараз не смій і на крок відходити. -тремтячими губами просичав демон. Найбільше за все йому хотілось вбити, спопелити, покалічити цього виродка, не залишаючи й шансу на життя, але була важливіша проблема -регенерація демониці.

-Чому це я повинен тебе слухати?

-Тому що ти хочеш жити. А найбільше -свободи. Перейдеш мені дорогу, не бачити ні того, ні іншого.

Недді легенько шарпанув хлопця за край білосніжної сорочки, наказуючи мовчати.

-Я сподіваюсь, покинути це місце за допомогою хмаровороту можна? -демон жбурнув ногою рюкзак у сторону ангела, що стояв поруч на підлозі. Від сутності й слід охолов, тому допомоги просити точно не було у кого. -Недді, спробуй за допомогою каменів призвати хмароворот до пекла.

-Чому до пекла? -ангел дістав чотири чорних камінчики, розкладаючи у потрібному порядку, він накреслив палицею руни, чекаючи хоч якихось результатів. На їх щастя все вдалось, і першим зайшов Недді.

-Чого чекаєш? Чи тобі допомогти? -крізь зціплені зуби, прошепотів демон, ще міцніше стискаючи талію Трейсі. Цокнувши язиком, Маммон зайшов слідом, а за ним і Люцифер.

На дворі було досить світло, навколо пекла творилась метушня, доводячи, що минуло більше, ніж три дні.

-Недді, лети до школи. Нікому ні слова. Пізніше повідомлю, що саме можна розповісти твоєму батькові.

Не чекаючи й секунди зайвої, ангел з насолодою розкрив крила, злітаючи.

-Це тепер мій дім? -споглядаючи на лаву навколо доріжки, запитав Маммон.

-Скоріше, пекло. Це не перший раз, коли я заношу до фортеці непритомну Трейсі, але якщо Серафим Мітчер і цього разу примчиться з Цитаделі, на мізки насідати буде тобі. -Люцифер зробив декілька кроків до величезних воріт пекла, які тут же відчинились. Проходячи повз пекельну лаву, він частенько споглядав на Маммона, аби уникнути його “таємного” зникнення.

Опинившись у вхідному холі, демон наказав охоронцям слідкувати за Маммоном та зачинити у одній з гостьових кімнат.

-Щщо накажете робити? -запитала одна з служниць, кидаючи короткі погляди на Трейсі.

-Кликати владу Денсона до моїх покоїв.

Люцифер швидко подолав шлях до своєї кімнати, опускаючи демоницю на високе ліжко. Тільки зараз він відчув легкий холод, що пробігся по шкірі в зоні торсу. Через кров сорочка неприємно прилипла до грудей, залишаючи липкий осад. Через декілька секунд до кімнати постукали, потім зайшов лікар.

-Ваша Величносте! Щось знову сталось?

-Нічого особливого. - демон повернувся обличчям до чоловіка, складаючи руки за спиною. -Я вирвав їй крила, а тепер хочу, щоб ти загоїв усі рани.

Влада Денсон невдоволено звів брови, опускаючи погляд додолу.

-Пробачте, але ж ви самі знаєте, що на загоєння ран потрібно багато енергії. Я найкращий лікар пекла і у мене щодня багато хворих,нехай цим займеться хтось інший. Зараз у мене важлива операція, я повинен набратись сил.

-Ти не почув? -нахабність лікаря змусила на коротку мить подумати про те, що без голови тіло лікаря виглядало б набагато краще,але все ж такий цінний рад знищувати не варто. -Операцією займуться інші лікарі, ви ж лікуйте її! -демон різко вказав пальцем на тіло, як мляво лежало на його ліжку.

Нічого не відповівши, влада Денсон підійшов до Трейсі, направляючи чорні потоки енергії. -Дійсно, нічого особливого. Крила вирвані обережно, переломів немає. Думаю, за тиждень і сліду не залишиться.

-Тиждень -це багато. Даю добу.

-Сам не впораюсь. -загубивши свій страх перед Люцифером, заперечив лікар.

-Тоді попрощайся з життям.

-Ви егоїстичні, Ваша Величносте! Мені потрібно рятувати жінку, у якої важкі пологи. Трейсі може почекати, але саме зараз демониця помирає, корчачись від болю. Сатана не дозволив комусь з лікарів мені допомагати, адже бажає смерті невинній дитині. А ви забираєте мій дорогоцінний час. Вона переймається за свого малюка, але ж Ви крім себе ні про кого не думаєте! - лікар ледь не трусився від злості, обурення та безвиході. Його тон виражав нескінченні нотки образи, а очі благали допомогти.