Глава 45

-Я все. Можете повертатись.

Першим повернувся демон, прискіпливо розглядаючи Трейсі, змушуючи щоки вмить палати.

-Не дивись на мене так.

-Як?

Недді всього лише важко видихнув, радіючи, що хоч не гиркають одне на одного.

-Ось так! Уважно, не пропускаєш жодного мого руху без уваги. Може, досить?

Люцифер гидко скривився, дивуючись, що його допомога знову може вилізти боком.

-Недді, подбай про неї.

Мовчки підіймаючись по сходах, демон навіть не оглядався, намагаючись зосередитись на пройденому шляху. Його не покидали думки про те, що може бути важливішим за Сапфіровий камінь? Все ж з його допомогою і до Шепфа дібратись можна.

-Трейсі, я не кусаюсь, можеш триматись за мою шию. -тихо прошепотів ангел, ледь стримуючи посмішку. Він подолав декілька сходинок одним кроком з такою легкістю, ніби не Трейсі ніс, а рюкзак. Дівчина несміливо обвила шию хлопця руками, схиляючи голову на плече.

Спина дійсно дуже боліла, але розповідати про це хлопцям Трейсі навіть не збиралась. Принаймні не зараз.

Тепер вони рухались набагато швидше, тіло Недді не давало й натяку на втому.

-Тобі не важко? -обережно запитала демониця, підіймаючи голову. Хлопець багатозначно хмикнув, посміхаючись.

-Я народився ангелом. Моє тіло набагато витриваліше, кістки міцніші, а розум гостріший. До того ж ти дуже легка. Не переймайся.

Люцифер впевнено прямував вперед, не чуючи розмов друзів. Ну або просто робив вигляд що не чув.

Недді усіма силами намагався хоч трохи підійняти настрій дівчині, що вдало розвеселило та підійняло «бойовий дух».

-Може, перепочинемо? -через годину беззупинкового підйому запропонувала Трейсі.

-Ти на руках у Недді. -крізь суіплені зуби прошипів Люцифер, навіть не сповільнюючи крок. -Ти не втомлюєшся. Як і ми. Навіщо зупинятись?

Вирішивши не відповідати та "не будити звіра" Трейсі лише перекривляла демона, посміхаючись Недді. 

Зовсім скоро ліхтарики не знадобились, адже сходинки освітлювали промінці, які ринули з висоти. Ще трохи. Зовсім трохи і Маммон вільний. Трейсі почала посміхатись, стукаючи ангела по плечі.

-Невже ми й справді це зробили?

-Тихо, Трейсі, ще не відомо що далі на нас чекає. -хлопець нахмурив брови, здуваючи з обличчя золоту прядку волосся.

-Мені здається, ми на місці. -Люцифер з насолодою прикрив очі, долаючи останню сходинку. Перед ними знаходились величезні чорні двері, з їх щілин пробивалось яскраве блакитне сяйво, змушуючи мружитись. Згодом демониці вдалось роздивитись руни, вирізьблені на дверях.

-Відпусти! -захопливо прошепотіла дівчина, сама зіскочивши з рук ангела. Вона зробила крок вперед, але була зупинена рукою Люцифера.

-Невже ти думаєш, що все так просто? -він взяв маленький камінець та жбурнув до дверей, після чого він розлетівся на маленькі шматочки. І не важливо що то був камінь. Навіть страшно подумати, що буде з м’якою плоттю.

Перед дверима знову наче нізвідки з’явився чорний дим, формуючись у силуети.

-Вітаю! -Імператриця, яка так само стояла попереду, почала плескати у долоні, не забуваючи при цьому скалити свої чорні зуби. Ніхто з присутніх не знав, як димовий силует може плескати у долоні, але дивуватись цьому не стали.

-Чого ти хочеш? -Люцифер відштовхнув демоницю до Недді, змушуючи її обуритись. “Я йому що, мішок з картоплею?” декілька разів глибоко вдихнувши, вона спробувала зосередитись не на злості, а на жінці, яка уважно роздивлялась Трейсі з усіх сторін.

-Питання не у тому, чого хочу я, а у тому, чого хочете ви?

-Визволити Маммона! -Трейсі зробила крок вперед, чим саме ще більше роздратовувала хлопців.

-Дійсно? А чи знаєте ви, яка причина його замкнення? Повірте, ви ще не один раз пошкодуєте, що визволили його.

-Байдуже!Він хороший і нікому не бажає зла.

Люцифер кинув швидкий погляд на демоницю, змушуючи прикусити язика.

-Що ж, тоді віддай свої крила і я відчиню двері.

-Не буде цього! -прогарчав демон, закриваючи дівчину спиною. Саме цієї миті він обіцяв собі вибратись звідси та добряче покарати дівчину за те, що язика ніколи й ні перед ким не стримає.

-Тоді і Маммона не віддам. -жінка сплеснула руками, кидаючи швидкий погляд на демоницю, яка досі вагалась.

-Це мені все життя без крил ходити? -ледь чутно випалила Трейсі, ховаючи погляд за віями.

-Не все життя. Ти відростиш нові, але буде боляче, Трейсі. -ангел пояснив усе, як маленькій дитині. Ніжно, але правдиво.

-Якщо у мене дійсно виростуть нові -я згодна.

-Ні! -Люцифер ледь не плювався як оскаженілий пес, роздратовано дивлячись на Недді. Усім єством він благав ангела забрати її звідси, змусити мовчати або силою закрити рота. Лише б не зробила помилку.

-Чому ні? Крила виростуть, а Маммона ми більше не будемо мати й шансу визволити. Люцифере, прошу, не заважай.

-Ні, Трейсі!

-Так.

-Я сказав ні.

-У тебе є інші варіанти?

Демон відкрив рота аби знову щось відповісти, але відповіді банально не було. Він так і дивився у зелені, мов літня трава, очі благаючи передумати.

-Я щось придумаю. Не треба. Це боляче, Трейсі. Іноді навіть мені.

-Тобі виривали крила?

-Розповім, але не зараз.

-Я погоджуюсь з Люцифером. -в їх розмову втрутився ангел, який весь час спостерігав за Імператрицею. По її голодному погляду відразу було видно, не добре задумала.

-Це мої крила і мені вирішувати, що з ними робити.

-Послухай, -мов змія, прошепотів Люцифер, не забуваючи при цьому схопити дівчину за руку, добряче струснувши. -я не дозволяю тобі виривати крила.

-А я не питаю твого дозволу!

-Ти забула про договір?

-Чорт. -вона дійсно забула. Адже саме зараз їй так хотілось зробити хоч щось, обрати рішення самостійно, допомогти. Але демон на те й демон.

На його губах заграла усмішка, після чого він відпустив руку демониці.