Глава 44

-Пропоную не гаяти час на безглузді розмови, -Трейсі повернулась до Люцифера обличчям, показуючи всю серйозність. -а почати хоч трохи працювати. Разом. Як одна команда, хлопці.

-Підтримую. -Не чекаючи відповіді від Люцифера, ангел почимчикував вгору сходами, важко зітхаючи. Йому, як і всім вже в печінках сиділи вічні сварки. Якби не безглузді розмови, можливо саме зараз вони б були біля Маммона та повертались до школи.

-Знову мене винним робите? Даремно. -не бачачи іншого вибору, демон підіймався за Трейсі, намагаючись якомога рідше дивитись їй вслід.

Недді ледь не вибухнув від здивування, пришвидшуючи крок.

-Ніхто тебе не робить винним, ти сам...

-Замовкніть! -що є сили гаркнула демониця, після чого відлуння голосу ще декілька секунд било ехом від кам’яних стін. -Якщо і далі будете себе так вести, просто спускайтесь! Мені не потрібна така допомога.

Та ніхто з присутніх не збирався навіть зупинятись.

-Пробач. -першим вибачився Недді. Як і останнім. Звичайно, що ще можна очікувати від демона?

-Якщо я не помиляюсь, далі нам потрібно щось принести в жертву. Щоб задовольнити небеса. -Трейсі подивилась на Люцифера, який обіцяв це взяти у свої руки.

-Жертва буде. Точніше, камінь. Від нього небеса не відмовляться.

-Що за камінь? -Недді підозріло сповільнився, чекаючи на демона.

-Сапфіровий.

Тепер попереду йшов Люцифер, доки ошелешений ангел завмер.

-Тільки не кажи що у батька вкрав.

-У нього.

-Він тебе точно вб’є! -Недді почав наздоганяти, молячи не віддавати камінь. Трейсі спостерігала за всім як за божевіллям. Метушились через якийсь камінь, що для дівчини було надто дико.

-Може, мені хтось пояснить?

-Що тут пояснювати? -ангел роздратовано подивився на спину Люцифера, який спокійнісінько підіймався сходами. -Сапфіровий камінь лише один у світі. За допомогою нього можна досягти всього. Але один раз. За допомогою Сапфірового каменю можна відкрити ворота домівки самого Шепфа. І такий камінь належить лише Сатані. Я впевнений, якщо Люцифер не поверне камінь, Сатана його вб’є.

Серце демониці ледь помітно кольнуло від незручності та розуміння, що завжди бачила у хлопцеві лише погане. Люцифер навіть камінь заради неї викрав, а вона через дрібниці ображається. Хоча... хіба зрада -це дрібниця? Так, дівчина розуміла, що зради не було, але ж відчуття зрадженої залишилось.

-Не вб’є. Я єдиний спадкоємиць. Якщо не враховувати сестру, яка зникла безвісти.

-Все одно. Може, не треба так ризикувати? -м’яко, але голосно запитавши, Трейсі подолала дві сходинки одним кроком, аби хоч трохи наздогнати демона.

-Ти готова зупинитись? Ми пройшли всі їх ілюзії, і як на мене, нічого складного. Залишилось лише віддати камінь та додому.

Неначе вищі сили почули їх розмову. Цієї ж секунди перед ними з’явились тисячі сутностей, які військом перегородили шлях. Трейсі дзвінко пискнула від несподіванки, але хлопці зреагували миттєво, затуляючи її своїми тілами.

-Ви праві. -вперед до Люцифера на декілька сходинок зійшла сутність. Вона була схожою на жінку, та й обриси обличчя були набагато чіткішими, ніж в інших. -Надто легко. Я ось думаю, може, ускладнити ваш шлях?

Люцифер лише міцніше стиснув крила, якими закривав не тільки Трейсі від сутностей, а й сутність від Трейсі. Недді був поруч, але по іншу сторону. Його тіло було не менш напружене, ніж тіло демона, але чомусь на душі дівчини було так безтрепетно, що хоч сміливість відбавляй. Воно й не дивно, з усіх боків бути захищеною. Слабкою. Цінною.

-Ти ще в біса що таке? -прогарчав Люцифер, роблячи крок вперед. Трейсі злякано схопила його за зап’ястя, змушуючи зупинитись.

-О, яка тендітна ручка... ти так сильно хвилюєшся за подружку, що навіть крильми закрив, Люцифер. -перекривлявши ім’я демона, жінка зробила ще один крок вперед. Трейсі навіть не намагалась відпустити його руку, лише міцніше стиснула, даючи знати, що вона поруч. Була і завжди буде поруч.

-Хто ти? -більш дисципліновано запитав Недді, кинувши швидкий погляд в бік жінки.

-Я -імператриця усіх сутностей цієї вежі. Я охороняю зло. Я вбиваю гостей. Я не дозволяю нікому наблизитись до дверей кімнати Маммона. Навіть не думайте. -знову зробивши крок на зустріч, жінка підійняла руку. -Дістаньте мені її.

-Ні! -крила Люцифера більше не закривали Трейсі, мов броня. Демон бився з тінями, за які навіть схопитись не можливо. Недді знав, що протистояти їм в бою не зможуть, навіть якщо б Люцифер прийшов з військом Сатани.

Трейсі з жахом притиснулась до стіни, ховаючись за білосніжними крильми ангела, з жахом спостерігаючи за тим, як без особливих зусиль сутності завдавали ударів Люциферу. Він намагався відбитись крильми, але марно. Хіба ж завдаси шкоди примарі?

-Люцифере, обережно! -Трейсі зробила перший крок вперед, після якого зрозуміла помилку. Сутності не чіпали Недді, тому що він ангел. Крила ангела вбивають їх дотиком. Саме тому поруч з ним її не чіпали.

-Трейсі! -Недді потягнувся до тонкого зап’ястя, але не встиг. Та сама жінка вихром налітає на тендітне тіло, збиваючи.

Декілька разів сильно вдарившись спиною по сходам, відчула бридкі, сухі пальці на своїй шиї. Зараз дівчина лежала на одній зі сходинок, її крила та голова висіли над прірвою, з якої зовсім нещодавно Люцифер викинув пляшку від віскі.

-Ще крок і я вб’ю її! -азартно прохрипіла жінка, ще міцніше стискаючи горлянку. В скронях демониці пульсувало, голова нестерпно боліла, а спина -нила від нещодавніх ударів.

Люцифер зціпив зуби, вагаючись. Можливо, якби його крила не затерпли, він би не слухав умов цієї потвори. Недді лише примирливо підійняв руки, огорнувши одним крилом спину Люцифера, доки той не бачив. Сутності намагались завдати ударів демону, але ж не міг Недді запропонувати допомогу прямо. Надто добре він знав характер Люцифера. Трейсі посміхнулась, подумки дякуючи самому розумному ангелу на Небесах.