Глава 43

-Він мені крила погрожує відірвати, -тягнучи Люцифера на спині, пихтів ангел. -а я тут його несу. Був би розумним, плюнув би.

-Ти не про це думай, а про те, як його до тями привести. -тепер темп хлопців, а точніше одного з них, цілком влаштовував Трейсі, яка йшла повільним кроком.

-Ми ніяккк його. Не приведемо, до тями. -тяжко відповів ангел, крехчучи ледь не на кожній сходинці.

-Якого біса він так довго?

-Сутність же ясно сказала, йому там добре. Бажання затьмарили його розум і відчути наш запах він не може. Тому і насолоджується своєю ілюзійною реальністю.

-Як же мене дістав цей демон! З ним вічно одні проблеми. -Трейсі дістала дзеркальце з кишені, але зовсім не для того, аби зв’язатись з Маммоном. Забувши про хлопців, вона посвітила ліхтариком на своє обличчя, уважно розглядаючи його. Рани затягнулись дуже швидко, а синці сходили ледь не на очах. У звичайної людини такі синці сходили б не менше місяця.

-Трейсі! Годі собою милуватись. -немов ображений пес, заскавулів ангел. -Я хочу швидше підійняти цю свиню на вершину, а ти замість того, аби світити мені на сходи, собою любуєшся.

Дівчина цокнула язиком та закотила очі, але дзеркало все ж сховала.

-Не розумію, чому ти так злишся? -вона знову почала світити на сходинки, хоч якось допомагаючи Недді.

-Та тому що я не можу терпіти Люцифера, але й смерті не бажаю! Якби був демоном, було б легше.

-Знаю, ангелом бути важко. Доводиться вічно щось терпіти та між чимось обирати.

-Звідки знаєш? Ти ж навіть не йшла по шляху ангелів, як інші невизнані.

-На землі я завжди намагалась бути хорошою, не сперечатись, терпіти. -Трейсі ледь помітно скривилась, відвертаючи голову подалі від прискіпливого погляду хлопця. -Я рада, що хоч тут наді мною не знущаються та не змушують виконувати їх забаганки забуваючи про власну гідність.

-Мені шкода.

-Не варто. Краще давай перепочинемо. -Трейсі запропонувала невеличку зупинку після того, як ангел почав набагато повільніше йти.

Вони сиділи на сходах, весело розповідаючи цікаві історії з свого минулого. Трейсі дізналась про перше кохання ангела, вона була демоном, тому і довелось забути про східну красуню. Заради неї він порушував не один закон, за що престол Філікс карав ледь не щодня. Дізналась про його вподобання та хід думок в критичних ситуаціях, про почуття до оточуючих, і що саме головне, до неї самої...

-Я ж коли побачив тебе з драконом, ледь щелепу не загубив. Невизнана, крихітна дівчинка, а поруч -дракон.

Трейсі щиро засміялась, кидаючи періодичні погляди на Люцифера.

-Потім дізнаюсь про твій дар, що не менше вражає. І на десерт -чорна енергія. Я ледь з розуму не зійшов від твоєї унікальності. Ти одна з тих, кого важко прочитати. Я все намагався дізнатись про тебе хоч щось, навіть на Землю подався.

Демониця здивовано підійняла брови, але перебивати не стала.

-Одна з моїх версій про те, що ніяка ти не невизнана, потребувала перевірки. Але на Землі у тебе були друзі, матір, документи чисті. Могила та свіжі квіти... ця версія відразу відпала. Минали дні, за ними тижні, нас об’єднувала ненависть до характера Люцифера. Я підтримував тебе, а ти натомість була поруч.

Цієї миті Трейсі молилась усім святим, аби тільки він не зізнався у коханні.

-Я давно хотів сказати, але не наважувався. Ти разом з цим демоном як на бісових горках. То разом, то вбити одне одного хочете, а на останок взагалі робите вигляд що не знайомі. Я заплутався у ваших стосунках. Але вважаю, що ти повинна знати.

Жижки демониці почали труситись, ніякі святі не чули, або просто не хотіли чути. “Тільки б не зізнався! Тільки б не зізнався!” Вона давно знала про не зовсім дружні почуття ангела у її бік, але е хотіла псувати дружбу недостосунками.

-Трейсі, невже ти досі не здогадалась? Я ж тебе к...

Їх розмову перервав гучний хрип демона. Немов за останню соломинку, Трейсі схопилась за обличчя Люцифера.

-Люцифере, як же ти налякав нас. -переляканими очима демон почав роздивлятись Трейсі. Не втратив... не погубив... вона поруч. І так буде завжди. Підійнявши тремтячу долоню, він ніжно погладив її по щоці. Сама того не розуміючи, демониця почала тихо плакати.

-Невже... це й справді ти, невизнана? -Люцифер безсило опустив голову та долоню, заплющуючи очі.

-Я. Пробач мене. Ти допомагав мені, завжди. Пробач. -дівчина притулилась чолом до його грудей, тихо схлипуючи.

Недді, розуміючи, що зовсім зайвий, лише мило посміхнувся, підіймаючись сходинками.

-Чому плачеш? Хіба я не казав тобі, не плакати? -демон так і лежав з заплющеними очима, обіцяючи, що ніколи не вчинить з справжньою Трейсі так, як вчинив з ілюзією. Було боляче від усвідомлення, що дівчина ніколи не почує від нього тих слів, які почула сутність, але таке небесне життя і проти нього не попреш. Навіть якщо ти син Сатани.

-Люцифере, чому ми вічно сваримось? Хіба не можна жити нормально, як всі?

-Не можна, ми ж не всі. А між всіма немає таких почуттів, які є між нами.

Від почутого Трейсі не те що плакати перестала, а й як дихати забула.

-Які почуття? -вона підійняла голову, дивлячись на розслаблене обличчя коханого. Демониця знала про що він, але досі не була впевнена у взаємності. Зараз точно сказати могла лише про своє кохання, адже Люцифер демон. Вищий демон. З ним не тільки жарти, а й ігри у кохання погано для тебе закінчаться. Цілком можливо, що він просто хоче з нею переспати або просто шукає союзника, тому і терпить.

-Забудь, невизнана. Зараз мені погано, я просто хочу відпочити.

Трейсі прудко підійнялась, оцінюючи ситуацію. Поранень ніде не було, хіба що сходи...

-Люцифере, тобі боляче через сходи! Краще сядь, адже спина болітиме. -вона почала тягнути його за руку, змушуючи встати. Тепер демон розплющив очі здивовано дивлячись на дівчину, що метушливо крутилась навколо.

Він згадав, що так само лежав з нею, обіймаючись. Тепер демон точно нікому не програє. Нікому крім неї.