Глава 42

-Жива! -голос відлунням роздався по довжелезній вежі. Недді полегшено посміхнувся, після чого присів біля Люцифера. На всякий випадок він зав’язав демонові руки та ноги мотузкою, яку дістав з свого рюкзака.

Навіть не чекаючи, доки Трейсі підійметься сама, ангел побіг вниз, трохи притримуючись за стіну.

-Трейсі! -дівчина вимучено підіймалась по сходам, намагаючись не впасти.

-Все добре, не хвилюйся. -ще декілька секунд і Недді опиняється зовсім поруч, палко обіймаючи її. -Що таке, Недді? Невже злякався?! -насмішкувато поплескавши його по спині, дівчина лише сильніше пригорнулась до теплого тіла.

-Злякався. -ангел тихо прошепотів слова, які повністю давали опис почуттям. Він ніжно гладив її по волоссю, дякуючи Шепфа що все обійшлось лише подряпинами. -Спочатку Люцифера вбити хотів, потім і тебе за цікавість! А зараз я просто хочу вибратись звідси живим.

-Виберемось. Це не найстрашніше, але ми впораємось. Недді...

Демониця незручно відсторонилась, кидаючи погляд догори. Саме туди, де зараз був Люцифер.

-А, звичайно! Як я міг забути. -Недді гірко посміхнувся, починаючи підійматись. -Він в порядку, не хвилюйся. Залишилось почекати, коли до тями прийде.

Трейсі ховала погляд за опущеними віями кожного разу, коли він обертався, трохи чекаючи її.

-Дякую тобі.

-За що? -ангел ще трохи почекав, а коли Трейсі наздогнала, знову почав підійматись.

-За все. Ти ж так багато робиш для мене, а замість цього нічого такого не просиш. Коли я тільки почала дізнаватись тебе, твої вподобання, вважала що Люцифер з твоїм образом ще ангелятко. Але... перша думка оманлива. -демониця щиро посміхнулась, пригадуючи, коли знайшла білизну Недді та як сильно він зніяковів. -Ти підтримував та ніколи не відмовляв у допомозі. Навіть зараз.

-Я все ж повинен тебе захищати. Пам’ятаєш? -гірко подивившись у її бік, ангел прикрив очі.

-Ти ж не хочеш сказати, що поруч лише через домовленість?!

-Звичайно ні. Я взагалі хочу розірвати цю домовленість та зняти з твого пальця кільце.

-То що тобі заважає зробити це зараз? -вони досі не зупинялись, знаючи, що до Люцифера далеко.

-Прямо зараз?

-Прямо зараз! Прямо тут!

-Ти ж... -Недді випередив дівчину, аби вона точно не зустрілась з його емоціями.

-Я що?

-Дійсно так сильно хочеш обірвати зі мною останній зв’язок? -роздратовано пришвидшивши крок, ангел важко дихав, намагаючись стримати свої емоції. Тепер він повністю розумів Люцифера, адже не злитись коли Трейсі поруч, це те ж саме що не молитись Шепфа.

-Чому ж останній? Ми друзі. Хіба цього мало?

Недді зупинився, обертаючись до дівчини.

-Якщо я прямо зараз зніму з тебе кільце, розвернусь та полечу до школи. А там роби що і як хочеш.

Трейсі здивовано подивилась на зіниці ангела, не забуваючи підійняти ліхтарик та посвітити на його обличчя.

-Ти бовдур?

Ангел трохи поморщився, після чого видер ліхтарик та засунув собі у рюкзак.

-Просто мовчи, Трейсі. -Недді знову почав підійматись, і зовсім скоро побачив Люцифера. Він досі нерухомо лежав на холодному мармурі.

-Недді, ти що зробив? Негайно розв’яжи його. Він же вб’є нас як до тями прийде. -Трейсі прудко підскочила до демона, намацуючи вузли.

-Я не знаю, чому він так довго не приходить до тями.

Хлопець почав допомагати демониці розв’язувати вузли, кидаючи красномовні погляди.

-Перестань так дивитись на мене. -Трейсі помітно напружилась, трохи відсторонюючись. -Краще скажи, що з Люцифером робити?

-Звідки мені знати? Я про цих тварюк вперше чую, а їх здібності вперше бачу. Знаю не більше тебе.

Цокнувши язиком, Трейсі розв’язала останній вузол та обережно поклала голову Люцифера собі на коліна.

-Люцифер, ти мене чуєш? Прийди до тями, благаю. -вона ніжно гладила його по довгому волоссю, шепочучи слова, які крутились на язиці. -Ти ж повинен мені допомогти, демоне! Обіцяв, що завжди будеш захищати, а зараз? Зараз ти просто лежиш і у вус не дуєш.

Декілька секунд тиші. Спокійне дихання демона лише розгнівало Трейсі, змушуючи ангела забрати її від хлопця.

-Та годі вже прикидатись! Вставай я сказала. Ти повинен Маммона рятувати замість відпочинку. -дівчина стукнула ліктем по плечу демона, після чого Недді вправно посунув її подалі від бідолашного Люцифера.

-Трейсі, заспокойся, прошу тебе.

-Заспокоїтись? Та він вже годину, можливо більше, так валяється. Що сталось, Недді? Скажи мені. Правду. -навмисно зробивши наголос на останньому слові, Трейсі знову навколішки підсунулась до хлопця.

-Сутність... яка покинула його тіло, сказала що він не отямиться. Йому там добре.

Кинувши презирливий погляд у бік ангела, вона лише ніжно поцілувала свого коханого, але такого нестерпного демона у скроню.

-Отямиться. Навіть не кажи мені таких дурниць.

Трейсі почала уважно вдивлятись крізь темряву у кишені демона, щось бурмочучи собі під носа.

-Щось шукаєш? -ангел завбачливо ввімкнув ліхтарик, після чого тендітна ручка дівчини “заплигнула” до кишені.

-Дзеркало. -Трейсі почала вдивлятись у золоту раму, згадуючи Маммона. Він з’явився не так швидко, як зазвичай, але все ж з’явився, що не могло не радувати. -Маммоне, допомагай! Люцифер зовсім не приходить до тями.

Хлопець звів брови, потираючи підборіддя.

-Отже, він не хоче.

-Це я і без тебе зрозуміла, розумнику. Краще скажи, що нам робити?

-Нехай твоє дике янголятко тягне дикого демона на спині. Тому що цілком можливо, що Люцифер до тями прийде через добу, можливо, через дві.

Недді голосно фиркнув, стискаючи пальці.

-Якщо він не замовкне, доведеться приєднатись до Люцифера та роздерти на шматки.

Трейсі відвела дзеркало вбік, крутячи пальцем біля скроні.

-Помовч, га? Він допомагає.

-Ні! Це ми допомагаємо. А він ще й зуби скалить.

-Маммоне, -демониця знову дивилась у дзеркало, лагідно посміхаючись. -трохи поваги, будь ласка. Вони тут через тебе, як і я.