Глава 41

Спочатку ніщо не віщувало біди, але Трейсі здалось, що енергія зовсім не така, якою була на початку. Вона майже не відчувала енергії Люцифера та Недді.

-Хлопці... -жалібно подивившись на них, вона зупинилась.

-Швидше, Трейсі, не відставай. -їдко огризнувся Недді. Якби не сказав Люцифер, вона б пішла, але Недді ніколи так з нею не розмовляє.

-Це ілюзія.

Відразу після цього, ангел зірвався з місця та почав душити дівчину.

-Що за... ? -міцні руки коконом звелись на тендітній шийці, Люцифер,або всього лише ілюзія Люцифера, спостерігав за усім, навіть бровою не ворухнувши. Демон ніколи б не залишив її без захисту. Ще один пазл склав картинку воєдино, змушуючи Трейсі боротись. Приклавши не малі зусилля, вона вчепилась у волосся ангела, тягнучи на себе. Той заверещав, немов різаний, після чого відпустив шию. Не встигла Трейсі навіть кліпнути, як на неї налетів Люцифер. Він схопив її за шкірку, палко шепочучи такими рідними, але водночас чужими губами:

-Здогадатись, це звичайно добре. Але не забувай, треба боротись.

“Боротись. Треба боротись!” згадуючи про всі сварки з Люцифером,дівчина вдарила тендітним кулаком по обличчю. Недді вже давно не було, але демон -гірше.

Відразу після цього тіло демона перетворилась у чорну димку, яка швидко розвіялась по сходах. Трейсі відчула, як її тіло наливається свинцем, навіть не втримавшись, вона стрімко полетіла вниз, випадково відступаючи від гвинтоподібних сходів.

Здавалось, в темряві минула вічність, не менше, адже коли вона прийшла в себе, хлопці були поруч. Люцифер тримав її голову на своїх колінах, а Недді обережно погладжував волосся.

-Що це було? -облизавши сухі губи, вона розплющила очі, зустрічаючись з поглядом Люцифера. Демон прудко встав, відходячи від неї, мов від прокаженої.

-Як завжди. -Недді мило посміхнувся, допомагаючи демониці підвестись. -Пробач за щоку.

Трейсі не відразу зрозуміла, але коли доторкнулась до правої сторони обличчя, на пальцях залишились плями крові.

-Не зрозуміла. -демониця сердито звела брови,дивлячись на ангела.

-Коли ти накинулась на Люцифера, він відразу зрозумів що це не ти. І так вийшло, що шкоду завдав ілюзії лише через твоє тіло. Пробач.

-Це моє тіло! І біль відчуваю теж я! -голос дівчини зірвався на крик. Лише зараз вона відчувала, як сильно болять вуста та половина обличчя. Поглядом вона намагалась пропалити в черепушці демона велику діру, але йому було байдуже. Він дивився на неї, як на буденну чашку кави. -Ти знищуєш мене морально, так фізично не чіпай.

-Це я тебе знищую? Ти не знаєш, що таке “знищую” тому закрий рота, невизнана, та мовчки підіймайся! -Люцифер розвернувся, починаючи долати нові сходинки.

-Я не невизнана! І рота мені не закривай. Ти для мене ніхто, демоне!

Люцифер зупинився, але повертатись обличчям не наважувався.

-Трейсі, він допомагав. -тихо прошепотів Недді, прикладаючи вказівний палець до її поранених губ.

-І як же він допомагав, цікаво? -навмисно голосно сказала дівчина, аби демон точно почув її. -Не здивуюсь, якщо він навмисно вдарив мене.

Люцифер різко повернувся та зробив декілька кроків вниз, але швидко зупинився, стискаючи пальці в кулак. Він зробив глибокий видих, намагаючись контролювати себе. Знову розвернувшись, він почав підійматись, долаючи одним кроком декілька сходинок.

-Хто ж тебе за язик тягнув, Трейсі? -ангел струснув дівчиною, підіймаючись за Люцифером, якого й слід охолов.

-Тільки не кажи що ти за Люцифера зараз!

-Та ти ж на рівному місці скандал вчинила. -Недді намагався швидко підійматись, аби наздогнати демона, але і залишати Трейсі теж не хотів, тому доводилось частенько чекати її.

-Він вдарив мене!

-Ілюзію.

-Але постраждала я.

-Він просив не розповідати, але все ж слухай і роби висновки. -Недді зупинився, сідаючи на одну з сходів. Трейсі примостилась поруч, надуваючи губи та складаючи руки на колінах. -Люцифер зупинився, коли ти знову почала відставати, потім запитав, у яких ви стосунках з Брітані. Відповідь очевидна: в чудових. Тоді Люцифер сказав, що це зовсім не ти.

-І що далі? Вдарив мене, я втратила свідомість і лише потім попросив не розповідати це?

-Не перебивай! -Недді грізно звів брови, кидаючи розсерджений погляд на демоницю. -Ти напала на Люцифера, він намагався заспокоїти сутність, яка була у тобі. Притиснув до стіни, тримаючи за руки та чекав, коли ти повернешся. Але сутність набагато розумніша, ніж ми думаємо. Кожної секунди вона спостерігає за нами і знає майже все про нас. Вона почала тиснути на болючі місця демона. Сказала, що вже починає висмоктувати з тебе емоції. Що ще йому залишалось зробити? Було лише два варіанти: дозволити сутності це зробити, або допомогти тобі втратити свідомість.

-Навіщо ж відразу по обличчю бити? -трохи охолонувши, Трейсі почала жалкувати про свої слова. Демон допомагав їй, а вона не знаючи ситуації, накинулась.
-Він не бив тебе. Сутність відділилась від твого тіла і ти втратила свідомість. Доки я обережно притримував тебе, Люцифер погнався за чорним силуетом. Це була як димка, але щільна і до неї можна було доторкнутись. Коли він вдарив її по обличчю, слід залишився у тебе. Йому й справді було шкода. -зробивши невеличку паузу, він продовжив: -Я ненавиджу Люцифера усім єством, але з тобою він стриманий і ніколи б не завдав болю навмисно. Не думай, я не захищаю цього підлого демона. Він жорстокий та пихатий, але ти сама винна у його ставленні до тебе. Я ж бачу, як Люцифер намагається стримати гени батька поруч з тобою, але ти сама граєшся з ним, випробовуючи на нерви.

-Так, але ж він... -Трейсі було важко згадати, чому вона на нього вічно злилась. До голови приходили лише думки про ревнощі. Вона ревнувала його. Завжди. Але приховувала це навіть від себе.

-Іноді імпульсивний. Замість того, аби заспокоїти його, підливала масла в вогонь.

-Це нічого не змінює. Зовсім скоро закінчиться перший семестр, а після другого -він одружиться з Брітані.