Глава 40

***

-Все ж пропоную зайти до вежі. - Недді сховав мотузку у рюкзаку та швидко одягнув його.-Тримайся за нами і не смій вириватись вперед.

Хлопці відразу ж пішли до дверей, які Люцифер тут же вибив ногою.

-А відчинити не можна було? -з презирством, досі сердячись, запитала Трейсі. Її руки були складені на грудях, а губи тонко стиснуті.

Замість відповіді Люцифер стояв біля дверей, очікуючи, коли дівчина зайде. Голосно фиркнувши, Трейсі тихо фиркнула, заходячи до вежі.

Всередині було темно, а навколо жодних меблів. Лише факели на стінах, які ледь освітлювали дорогу.

-Моторошно тут. -скривившись, демониця ввімкнула ліхтарик, проходячи вперед.

-Я що казав? Тримайся за нами і жодної цікавості. -Недді досить грубо штовхнув її назад, Після чого повільно почав рухатись до сходів. Люцифер знову пропустив Трейсі вперед, адже йому було набагато спокійніше, коли вона знаходилась у полі його зору.

-Недді, як ми повинні дізнатись, о це ілюзія? -освітлюючи чорні мармурові стіни, Трейсі уважно все розглядала, намагаючись запам’ятати кожен камінчик.

-Не знаю. Цілком можливо, що саме зараз це і є ілюзія для когось з нас.

-Не думаю. Доки ми тут, повинні придумати кодове слово. -ідея демона спочатку здалась дитячою, але згодом, коли всі все обдумали, погодились.

-Нехай буде... крила. -не довго думаючи, запропонувала дівчина.

-Занадто легке. -Люцифер зробив декілька кроків, після чого зупинився. -Недді, як звати твого батька?

Від подиву Трейсі розплющила очі, до болю у скронях. Ангел напружено стиснув губи, після чого чорний потік демонської енергії зв’язав його у щільний кокон, не дозволяючи і подиху зайвого зробити.

-Ти здурів? -демониця вже хотіла допомогти другу, але демон зупинив її одним лише поглядом. Її ноги затерпли і зовсім не слухались, язик не ворушився, а вуста навіть не розкривались.

-Відійди. -немов у тумані, Трейсі почала виконувати забаганку демона. Усе її єство обурювалось, але послухалось. Тепер вона розуміла, яким саме даром володіє енергія Люцифера.

-І так, Недді,як батька звати?

-Філікс. Люцифере, ти чого? -ангел знову стиснув губи, але тепер від обурення.

-Перше кохання твого батька?

-Яйрам.

На мить демон зіщулив очі, намагаючись хоч трохи пролізти у його думки, але там пусто.

-Люцифере, друже, відпусти мене нарешті!

Він клацнув пальцями і кокон швидко зник, після чого Люцифер врізав по підборіддю ангела. Трейсі хотілося кричати, благати припинити усе це, але марно. Немов статуя, вона дивилась на все це з жахом у очах.

-Ти проколовся, коли назвав мене другом. Недді терпіти мене не може.

Немов по замовленню, тіло ангела безсило впало, після чого з його живота почала виділятись біла, напівпрозора димка.

-Трейсі, це ілюзія. Я відпущу тебе, якщо не будеш заважати. -демон повернувся до дівчини, яка могла поворухнути лише очима. -Кліпни, якщо згодна.

Отримавши відповідь, він легенько змахнув рукою, звільняючи демоницю від своєї енергії.

Недді лежав на холодному мармуру з заплющеними очима. Трейсі повільно підійшла, присіла навпочіпки та доторкнулась до теплої щоки.

-Що це з ним?

-Йому треба прийти до тями. Потрібно зрозуміти, що все це ілюзія.

-А якщо не зрозуміє? -з жахом подивившись на демона, дівчина відскочила. -Що ж нам робити?

-Не панікувати. Це найлегше, що нас очікує. Ягідки попереду.

Люцифер важко зітхнув, підходячи трохи ближче до неї.

-Будь обачною, невизнана. Від ілюзій захистити тебе не зможу. Навіть коли буде здаватись що я це я, все одно перевіряй. Добре? -він з ніжністю поглянув на неї, змушуючи пройтись табуну мурашок по хребту.

-Як же мені зрозуміти? Ти кожної секунди інший. То ніжний та дбайливий, то справжнісінький диявол!

-Просто знай, що я б ніколи не залишив тебе без захисту. Так зможеш перевірити.

Коли Трейсі відкрила рота, аби відповісти, Недді голосно закашлявся.

-Що... що це було? -починаючи роздивлятись на всі сторони, він з острахом подивився на Трейсі. -Я тебе вб’ю!

-Недді, як же я рада...

Та не встигла вона договорити, як ангел жбурнув світлий потік енергії в її бік. Люцифер миттєво зреагував, вигороджуючи чорний щит.

-Заспокойся! -тепер не Трейсі не відчувала свого тіла, а Недді. Демон наполегливо наказував йому, підходячи ближче. -послухай мене і запам’ятай. Не знаю, що ти бачив, але то ілюзія.

Трейсі повільно підійшла до демона, споглядаючи з-за його спини на ангела.

-Говори.

-Це не Трейсі. -відразу ж випалив Недді, досі не рхаючись.

-Що? Ти здурів? Недді, це ж я! -тепер Трейсі не ховалась за спиною Люцифера, вона була готова вбити ангела за те, що переплутав її з ілюзією.

-Трейсі, коли та де відбувся наш перший поцілунок? -демон все ж був впевнений, що дівчина справжня, але перевірити не завадило б.

-Та ви якісь геть дурні! Це всього лише перше випробування, а ви вже лажаєте. Бовдури! -Трейсі різко повернулась обличчям до Люцифера. -На терасі, в перших днях мого навчання. Саме тоді ти дізнався про мої шрами а ногах.

Люцифер клацнув пальцями, після чого ангел знову повернув контроль до свого тіла.

-Як же так? Я чітко бачив що ти хотіла мене вбити, потім я зрозумів що ти це зовсім не ти, після чого штовхнула мене. А коли я підійнявся, ти посміхалась. -Недді потер підборіддя, підіймаючи ліхтарик.

-Якщо ми й справді хочемо вибратись звідси, треба зрозуміти, як розрізняти одне одного. -Люцифер дістав з кишені дзеркало, вертячи в пальцях.

-Згодна. Це всього лише перша ілюзія, а ми вже ледь не вбили одне одного! -Трейсі співчутливо потерла плече ангела, який досі підозріло вдивлявся у кожного з них.

-Питання -це звичайно добре, але не завжди дієво. -демон подумки зв’язався з Маммоном, який тут же з’явився у дзеркалі.

-Слухай сюди, напівкровко, якщо ти дійсно вдячний нам за допомогу, скажи все, що знаєш. Як нам відрізнити ілюзію від реальності?