Глава 39

За цей місяць багато що змінилось. Люцифер байдуже поводився з демоницею, навіть жодного разу не звав для чергового виконання дурнуватого завдання. Звичайно, спочатку Трейсі здивувалась такій зміні поведінки, потім над душею почала владувати образа та біль. А за ними черга прийшла злості.

Недді дуже добре віднісся до того, що Трейсі тепер одна з демонів, навіть привітав. Щиро. Ангелу було боляче відчувати, як прудко його мрія віддаляється, але зарадити цьому не міг. Хлопець завжди був поруч з нею, підтримував, чим самим ще більше дратував Люцифера. На їх чвари Трейсі рідко звертала увагу, але коли сварки переходили у бійки, вмішувалась.

Маммону зовсім нещодавно пообіцяла визволити з пекельної вежі. Добре все обдумавши, вирішила, що він має право на свободу, ким би не був. Трейсі пам’ятала, самій йти не можна. Тому Недді та Люцифер зараз тут. Не від доброти душевної допомагають, звичайно, але все ж домовленість усіх влаштовувала. Тепер Трейсі винна ангелу три прогулянки Цитаделлю, а демону -визволити себе з -під його контролю. Це дивно, адже він намагається розірвати усе, що пов’язує з демоницею, але дівчину таке не влаштовує. Як кожна нормальна дівчина вона цікавиться причиною різкої зміни позиції. Але, якщо він бажає, вона згодна навіть у пеклі горіти. Варто лише попросити...

-Мені гидко дихати з ним одним повітрям! -загарчав Недді, підтягуючи рюкзак на плечах ще вище.

-Стулись, інакше точно вріжу. -Люцифер спритно зняв рюкзак зі спини Трейсі, дістаючи карту.

-Нам сюди. -обережно тицьнувши пальчиком на червоний хрестик, вона підморгнула Недді. Дякувати Шепфа демон цього не бачив.

-Я знаю це місце. Летіти довго. Декілька годин точно. -Люцифер згорнув карту та сховав у кишені. -Твої крила слабкі. Доведеться нам з ангелочком іноді допомагати.

Те місце, де знаходиться Маммон, на жаль, знаходиться під величезним куполом і скористатись хмароворотом не можна, лише крильцями.

-А зупинки? -перелякано витріщивши очі на демона, вже почала уявляти, як він лупить Недді через надто відверті дотики до її тіла.

-Не можна. Якщо до вечора хочемо повернутись до школи, повинні летіти без зупинок.

Обговоривши деякі деталі, всі разом злетіли до темного неба, прикрашеного сяючими зірочками. Люцифер ліниво позіхав, очікуючи, доки Недді та Трейсі помилуються краєвидами.

-Недді, дивись! Бачиш? -дівчина вказала пальцем та дерево, яке повільно літало собі в просторі. Його гілочки світились яскравим, білим сяйвом, а корінці рухались у граційному танці.

-Тебе так легко здивувати. Хоча, сам не раз бачив небесні дерева, та все ж досі продовжую ними милуватись.

-Як же у вас красиво.

-Тепер не у “вас”, а у “нас”. Ти все ж... -трохи зам’явшись, ніби боючись продовжити, хлопець опустив погляд. -демониця.

Трейсі напружено посміхнулась, змахуючи крильми, аби хоч трохи наздогнати Люцифера. Він вже був досить далеко, і навіть не збирався їх чекати. Все ж це потрібно Трейсі, нехай вона і переживає.

-Люцифер, зачекай! -Недді схопив дівчину за руку, силою тягнучи за собою. Трейсі ледь тримала рівновагу, адже один помах крил ангела дорівнювали трьом помахам її крил.

-І чому це ми такі сердиті? -трохи потираючи зап’ястя, запитала демониця, коли була зовсім близько від Люцифера.

-Тому що ви мене бісите. У пеклі на мене чекають важливіші справи, а ви тут деревцята розглядаєте.

-Важливіші? Це ж які? -склавши руки на грудях, Трейсі надула губки, розуміючи про кожну його справу. -Земні дівчатка не в твоєму смаку, сам казав. А тепер вони для тебе важливіші ніж саме пекло!

-Можливо.

-Бачиш! Ти навіть не заперечуєш. Тому мовчи, демоне, просто виконай обіцяне і можеш валити до свого гарему.

-Так кажеш, наче ревнуєш.

-Нічого подібного!

Недді важко зітхнув. Він знав, що чвари між ними це не ненависть, а відчуття власності.

-Тоді чому ж ти так пінишся?

-Ти нестерпний, Люцифер.

Намагаючись обігнати його, Трейсі ще сильніше змахнула крильми, відчуваючи ледь помітний біль в спині.

-Якщо ми й справді хочемо допомогти Маммону, не варто сваритись. -намагаючись хоч якось допомогти цій ситуації, Недді бадьоро посміхнувся, у тому числі і Люциферу, який відразу ж скривився.

-Ідіть до біса! -гордовито підправивши волосся, дівчина закотила очі.

-Не вмієш сваритись, то чому ж лізеш?

-Це я лізу? -від шоку Трейсі ледь втримала рівновагу, аби важким камнем не полетіти вниз.

-Саме ти. -пролетівши повз, демон лукаво посміхнувся. Його злили усі вибрики дівчини, але те, що задовольняти свої потреби їй не дозволяє диявольський характер -забавляло більше, ніж злість.

Крила Трейсі почали нестерпно нити, вимагаючи перепочинку. Та гордість не дозволяла сказати про це демону, який з-під коса поглядав на неї.

Коли дівчина почала значно відставати, Недді запропонував допомогу.

-Дозволь мені хоч трохи допомогти? Тобі стає важко летіти.

Трейсі зціпила зуби, боязко поглядаючи на Люцифера. Але йому було байдуже, або він просто намагався приховати справжні емоції.

-Крила болять, ти правий. Але...

-Але мені байдуже! Якщо ти про це звісно. -демон хижо посміхнувся, всім видом показуючи презирство до цієї солодкої парочки.

-Якщо так, -Трейсі підлетіла до Недді та обхопила шию руками. Ангел в свою чергу спритно закинув ноги дівчини на свій торс, продовжуючи посміхатись. Трохи знітившись, демониця поспішила сховати погляд за плечем хлопця, полегшено складаючи крила. Її щока зручно вмостилась біля ключиць, а руки обережно погладжували шию.

-Ти найкращий, Недді. Дякую, що завжди допомагаєш.

-Ти ж знаєш, я ніколи не покину тебе. Ми все ж друзі.

Люцифер багатозначно хмикнув, закочуючи очі.

-І тобі, клятий демоняка, дякую.

-Мені? -здивований погляд Люцифера зустрівся з зеленими очиськами, які ледь не вивертали душу.

-Саме тобі. Яким би нестерпним ти не був, моїх ворогів прибираєш швидко. Хоч ми й бачимось рідко, але ти завжди поруч. Я знаю.