Глава 36

Серафим Мітчер у компанії Олівера, який ще довго обіймався зі своєю коханою, та ще з деякими демонами відправився до школи за допомогою хмаровороту. Яйрам відлетіла раніше, разом з Люцифером та Брітані, попереджаючи престола Філікса про візит.

Велично зайшовши до кабінету любого директора школи, Серафим поважно сів за довгий шкіряний диван навіть не чекаючи запрошення.

У кабінеті вже була Яйрам, яка відкрито насміхалась з престола Філікса. Ангели та демони ніколи не ладили, навіть вищі божества не можуть змирити гнів та огиду від спілкування одне з одним.

-Серафим Мітчер, вітаю Для мене честь, що ви завітали до Небесної школи, але надалі прошу попереджати за декілька днів, а не за декілька хвилин до вашого візиту. -ангел звів брови, грізно хмурячись усій безрозсудності демонів. Яйрам, що весь цей час стояла над душею престола, вмостилась біля Серафима Мітчера.

-Не хвилюйтесь, якщо я вважатиму це за потрібне, обов’язково вас повідомлю. -Відповідь демона змусила Яйрам посміхатись, відводячи погляд від здивованих очей ангела.

-Тоді, можу я дізнатись причину вашого візиту?

-Звичайно. У вас навчається моя дочка, зараз вона невизнана.

-Справді? -престол Філікс ледь помітно підійняв брови, забувши приховати емоції. Демони відчули не тільки здивування, а й злість. -Це не Трейсі, часом?

-Звідки знаєте? -трохи випрямивши спину, з викликом запитала Яйрам.

-Не важко здогадатись. Її енергія дуже сильна, на невизнану не тягне. Одна з найкращих учнів, ще й така ж чорнорота, як і всі демони.

-Ще одне таке слово про мою доньку, і я змушу вас проковтнути язика. -мило посміхаючись, попередив Серафим. Німий би подумав, що демон допомогу пропонує, а не погрозами розкидається.

-Авжеж. Так чого ви хочете від мене?

-Ви переведете її на другий курс навчання до демонів. Не розумно залишати її серед учнів, які лише навчаються. Ви згодні з цим?

Декілька секунд у кабінеті панувала тиша, престол Філікс не мав нічого проти, але просто так піти на зустріч демонам теж не міг.

-Я підпишу указ при одній обіцянці.

-І чого ж ви хочете? -тепер у розмову вплуталась Яйрам, розуміючи, що Серафим тут зовсім ні до чого.

-Влади. Ви не будете смикати мене за ниточки, мов ляльку, підпишете договір що повністю віддаєте школу у володіння ангелам. Натомість я пообіцяю, що викладачі та учні від цього не постраждають як завтра, так і через століття.

-Згодна. Але я додам ще один пункт. Трейсі не чіпати, Брітані з Емберлі не ображати, Люцифера не карати. Запам’ятали?

-Ваш син некерований, якщо завдасть шкоди комусь з ангелів, я не терпітиму.

-Якщо і завдасть, ви повідомите це мені. Я розберусь.

-Тоді по руках.

По клацанню пальців престола перед демонами з’явилось два договори на столі, які вони повинні були підписати. Перший -договір між Яйрам та престолом Філіксом, другий -указ про переведення Трейсі на другий курс. Взявши до рук ручки, демони навіть не вагаючись почали перечитувати кожне слово, аби ні в якому разі не попастись у пастку ангела.

***

Трейсі сиділа за стільцем біля усіх невизнаних, очікуючи своєї черги.

Вони знаходились у величезній залі з високою сценою, на якій стояв престол Філікс та декілька архангелів. Кожен з невизнаних по черзі виходив на сцену, їм навіювали сон, де були усі їх страхи. Від того, як вони боротимуть страх, залежить розмір крил.

Ближче до сцени була довга тераса, прикрита дерев’яними решітками. Трейсі знала, саме зараз там стояв її батько. Вона бачила як підіймався туди разом з Яйрам, Олівером та Люцифером. Усі вони з нетерпінням чекали результату, точно так само, як і дівчина.

-Луїза, на сцену! -басистим голосом покликав престол Філікс, викреслюючи її зі списку. На сцену підійнялась висока дівчина з білявим волоссям, вона сіла на стілець і почалось... всю сцену закрив непробивний туман, і єдине, що всі бачили, це страхи, а точніше ілюзії Луїзи, які добре виднілись у тумані.

Дівчина стояла посеред темного лісу, роздивляючись усе навколо переляканими очима, над нею почали літати ворони, а дівчина кричала, намагаючись відбитись. Картинка стрімко змінилась, ворони зникли, замість них з’явились змії. Двоголові, величезні змії, які почали обступати. Луїза навіть не рухалась, лише зі страху відкривши рота.

Коли вона знову почала кричати, туман розсіявся. Усі побачили перелякану Луїзу на стільці, у якої за спиною були маленькі сірі крильця.

Далі на сцену вийшло ще декілька божеств, а потім черга прийшла і до Трейсі.

-Трейсі, виходь. -престол Філікс викреслив її ім’я, після чого дівчина встала. Кинувши погляд на терасу, вона намагалась побачити хоча б частинку обличчя свого батька, але через щільні решітки не вдалось.

Наповнивши легені повітрям, вона впевненим кроком підійнялась на сцену.

Коли дівчина сіла на стілець, один з архангелів дмухнув їй в обличчя прозорий пилок, змушуючи морщитись.

Та коли Трейсі розплющила очі,опинилась на краю височезної скелі. Швидко відскочивши від неї, дівчина почала розмірковувати, що робити далі. Спочатку намагалась розгледіти хоч щось навколо, але непроглядний туман не дозволяв. Вона подивилась на свої руки, згадуючи, що це всьо лише ілюзія, від якої залежить її життя. Трохи посміхнувшись, Трейсі зробила ще декілька кроків назад, шепочучи:

-Не варто недооцінювати мене

З силою відштовхнувшись ногою від м’якої землі, пригнула прямо у прірву. Вуха закладало шаленим потоком вітру, а волосся ледь встигало за своєю господинею, перетворюючи охайні локони у кубло.

Приземлення було м’яким. Вона лежала у розкішному ліжку, в маленькій, сірій кімнаті. Двері відчинились і зайшов Алекс.

-Твоя мати все одно тебе продала, тому не пручайся.

Хлопець навис зверху, зриваючи з тіла червону сукню.

-Що? Відпусти. Негайно!

Але він не чув. Алекс безсоромно блукав своїми пальцями скрізь, де тільки можна.