Глава 35

Подякувавши Шепфа, що Емберлі у кімнаті немає, Трейсі набрала повну ванну води та занурилась у неї. Пролежавши так години півтори, вода стала відчутно холоднішою. Якби вона була на землі, просто б вилізла з води, але вона на небесах-ще жорстокішому місці, ще більш кровожерливому та повному таємниць. Усі ці інтриги, почуття, вимушені дії виснажували, тому Трейсі легко підійняла температуру води за допомогою енергії.

Згодом двері відчинились та зайшла Емберлі, гукаючи невизнану.

-Трейсі!

-Я тут. Щось сталось?

-Так. Виходь, скажу.

Важко зітхнувши, Трейсі востаннє з насолодою занурила голову під воду, зовсім не чуючи усе навколо. Здається, коли вона ось так лежить віддавши усю себе воді, чарівні крапельки, що огортають все тіло, у тому числі й вуха, забирають усе занепокоєння собі.

Коли легені почали трохи пекти, вона швидко підійнялась, жадібно хапаючи повітря ротом.

Неохоче вилізла з води та окутала тіло рушником, плентаючись до кімнати.

-Кажи, що сталось?

Емберлі потягнула рученята до подруги, тягнучи на ліжко.

-У мене дві новини. Перша, Олівер завтра буде тут! -демониця радісно запищала, ледь не підскакуючи.

-Я рада, що ви побачитесь. Можливо, я не зможу його побачити, тому передавай привіт.

-Обов’язково. Друга новина, Люцифер дав мені ось це. -вона простягнула тонкий браслет. -Сказав, щоб ти одягла. Відразу ж телепортуєшся до нього. І ще сказав, щоб без фокусів та затримки.

Губи Трейсі затрусились, а з очей полились сльози.

-Він же зараз з Брітані! Навіщо кличе мене? Так подобається причиняти біль? -Емберлі лише співчутливо провела поглядом невизнану, яка вже знімала одяг з плічок. -Я ненавиджу його! Та щоб він здох.

Швидко одягнувшись, вона змахнула сльози та одягла браслет.

Через якусь секунду стояла на незрозумілій терасі, яка вела не на пекельне озеро з лави, а на милий демонічний сад. Звичайно, він не був настільки привітним, як сад у школі, але красою теж не поступався.

Коли вона повернулась, побачила Люцифера, який сидів за маленьким червоним столиком з чорними ніжками. Точно такими ж були стільці.

-Чому твоє волосся мокре?

-Тому що хтось приймав ванну. -процідивши слова крізь зуби, вона очікувала наступної забаганки демона, але він не поспішав.

-Завтра тут буде Серафим Мітчер. Переночувати у пеклі не хочеш?

-Ні.

-Але тоді ти побачиш батька після тесту, якщо залишишся -вранці.

-Я хочу до своєї кімнати.

Ще декілька секунд він дивився на невизнану, зіщуливши очі.

-Сядь. -спокійно, але наполегливо попросив Люцифер.

-Я не...

-СЯДЬ! -від несподіванки Трейсі підскочила, а її очі наповнились сльозами.

Демон лише важко зітхнув, сплеснувши долонями.

-Ну от, через твій непослух я знову поганий. Це ж я винен у тому, що ти така непокірна.

Демон встав з крісла та почав вимальовувати довгими пальцями руни.

Трейсі захлиналась власними слізьми, намагаючись не видати жодного стогону з своїх губ.

-Йди до своєї кімнати.

На терасі вже утворився хмароворот, тож Трейсі невпевнено пішла до нього, понуривши голову. Але Люцифер схопив її за руку перед самим входом та повернув до себе.

-Підійми обличчя.

Вона так і зробила, але розплющувати очі не збиралась. Розуміє, якщо подивиться на нього, пробачить. Демон обережно заклав прилипше до обличчя волосся за вуха, беручи вилиці невизнаної у свої долоні.

Трейсі міцно зціпила зуби, намагаючись навіть не дихати, але сльози ледь встигали спадати на зап’ястя демона.

-Якщо моя жорстокість робить тобі боляче, чому не слухаєш?

Трейсі вже хотіла відповісти, але вчасно згадала, поруч з нею не той Люцифер, з яким вона познайомилась. Перед нею безжальний монстр, який спочатку закохав, а тепер грається як кіт з мишкою.

-Я ж намагався поводити себе добрим, а ти сучка, навіть не цінила цього, лише капала і капала на мізки, утворюючи скандали. Думала, я терпітиму?

Не зважаючи на весь жорстокий текст, він вимовляв кожне слово з особливою ніжністю, обережно стираючи сльози.

-Чому ти не дивишся на мене? Чому заплющила очі і мовчиш?

Тихий, короткий стогін болю ледь не вирвався з її вуст, але Трейсі вчасно його проковтнула, створюючи жалюгідний всхлип.

-Не плач, невизнана. Я ж зовсім не хотів робити тобі боляче. Демони не вміють кохати, раджу змиритись з цим.

Люцифер поцілував солоні від сліз губи, після чого відійшов на декілька кроків. Лише відчувши, що руки демона відпустили її, Трейсі розплющила очі та швидко зайшла до хмаровороту.

У кімнаті було темно. Емберлі саме мостилась спати, але побачивши подругу, підійнялась.

-Ну як все минуло? Що він хотів цього разу?

Тепер вона не стримувала емоції. Впавши на пухнасту ковдру, вона що є сили закричала.

-Трейсі, що він зробив? Люба, вставай.

Емберлі намагалась, перекричати невизнану та підійняти, але нічого не виходило. До кімнати зайшли архідемони, оглядаючи кожен куточок.

-Зачиніть двері, бовдури! -демониця жбурнула кімнатний тапок у одного з архідемонів, змушуючи вийти.

-Що ж я йому такого поганого зробила?

Сама того не помічаючи, Емберлі тихесенько заплакала поруч, міцно притискаючи невизнану до своїх грудей.

-Прошу тебе, забудь. Не треба приймати усі його вчинки близько до серця. Він же демон. -дівчина ніжно погладжувала свою подругу по волоссю, намагаючись хоч якось підтримати. Коли плач скінчився, Трейсі почала задихатись, а коли намагалась хоч щось сказати, захлиналась та починала кашляти.

-Усе добре,не хвилюйся! Лягай у ліжко. -демониця вмостилась поруч, не відпускаючи її зі своїх обіймів.

Саме так вони і заснули, добряче вимучені психічними проблемами клятого демона.

Коли яскраве сонечко почало кидати свої промінчики до кімнати, ледь пробиваючись через фіранки, дівчата прокинулись від будильника.