Глава 33

Опинились дівчата біля дверей до своєї кімнати. Вони були набагато міцнішими та дорожчими, ніж минулі.

-Вам учора знесли праву стінку і... -Люцифер почав розповідати дівчатам про кімнату, але не вихована невизнана як завжди його перебила.

-Як знесли стінку? Навіщо?

-Якщо ти ще хоч рад мене переб’єш, покараю.

-Боюсь, боюсь. -дитячим, тоненьким голоском дівчина перекривила його та захіхікала. Доки демон не встиг наробити дурниць, між “закоханою” парочкою стала Емберлі, нервово посміхаючись Люциферу. Одним лише поглядом вона просила не зважати, але поведінка невизнаної дедалі сильніше зачіпала гордість та самолюбство демона.

-Ваша кімната тепер у два рази більша, у кожної своя територія. -Люцифер ледь стримував себе. Тому, аби дійсно не вчинити непоправимого, швидко попрощався з дівчатами. -Я вас до кімнати провів, тепер маюбільш важливіші справи за коники невизнаної. І Емберлі, -демон хитро примружив очі, дивлячись на Трейсі. -скажи Брітані, що я чекаю її сьогодні вночі.

Як і очікувалось, невизнану це не на жарт розізлило. Її серцебиття пришвидшилось, руки стиснулись у кулачки, а губи піджались в тоненьку лінію. Як би вона не намагалась стояти поруч та випромінювати одну байдужість, емоції від демона не приховати, як і таємниці від людей.

-Звичайно. Ми ще побачимось, я хочу з татом до Цитаделі. Тому, якщо що, притримай їх.

-Будеш винна.

-Послуга за послугу?

-А чому б ні?

Демон почав хижо посміхатись, втім, як завжди. Роки ідуть, а демони не змінюються.

-По руках. -підійшовши ближче, прошепотіла солодким голосом Емберлі.

Трейсі, награно почала кашляти, привертаючи на себе увагу.

-Ти там у справах йшов. -немов випадково, нагадала невизнана.

-Перестань зі мною гратись. -настрій Люцифера з блискавичною швидкістю змінився, перетворюючи його на злющу бурю.

-А чого це ти пінишся? Я давно перестала з тобою гратись, якщо ти забув, нагадаю. З гри я вийшла. Ночами з Брітані пограєшся.

-Трейсі! -демониця прудко затулила невизнаній рот рукою, усім єством намагаючись заткнути її. Але так просто невизнана теж не хотіла здаватись.

“ Як там кажуть, “ображена дівчина гори зверне”? Ну нічого, якщо нам гори під силу, то що там казати про демона? Посуну і оком не зморгну.”

Куточок губ Люцифера ледь помітно сіпнувся угору, після чого він обережно, але наполегливо відсунув від Трейсі демоницю та навис скалою, притискаючи до стіни.

-А ось тут ти помиляєшся. Кажеш, з гри вийшла? Ти що, про домовленість забула? Ти належиш мені вся і повністю. Тому помовч і роби, як велено.

Згадавши про договір з самим дияволом, невизнана ледь стрималась, аби не скотитись по стінці.

-Люцифер! Прошу тебе, йди. Я поговорю з Трейсі. Але будь ласка, йди. очі демониці бігали з одного куточка в інший. Вона боялась не лише за Трейсі, а й за Брітані, яка от -от прийде і побачить не саму приємну картину.

Навіть, якби Емберлі просила б залишитись, він все одно пішов би. Адже як не як, він майбутній Правитель пекла, і єдине, що хотів зробити-це допомогти. “Якщо зневага -це така дяка за допомогу, то я відмовляюсь.” з такими думками Люцифер покинув стіни школи, вилетівши через вікно, по дорозі обіцяючи самому собі, що ноги його тут більше не буде.

-Тепер розумію, чому у вас такі вікна великі. -немов нічого не сталось, сказала невизнана. Вона дивилась туди, де щойно стояв демон з стиснутими долонями.

-Трейсі, коли ж ти мовчатимеш? Це тобі що, демонятко крилате? Це демон! Син Сатани! -Емберлі почала натхненно жестикулювати руками та читати нотації, змушуючи Трейсі згадати про Сильвію. -Ти не росла з ним, як я. Не бачила, на що він здатен. Та якщо його розізлити, то життя тобі не миле, а смерть здається єдиним приємним бонусом від Люцифера.

-Мені байдуже. -Трейсі відчинила двері до кімнати та не повірила своїм очам. Вона дійсно була у два рази більшою. А точніше, довшою. Ліжка були ті ж самі, але з іншими ковдрами. Сірі стіни гармонійно поєднувались з сірими тумбочками біля кожного ліжка та з шикарними, щільними фіранками. Шафа як завжди стояла біля західної стінки, але тепер вона була більшою та вищою.

Три просторих вікна яскраво заливали кімнату світлом, а на підлозі розстелився пухнастий, блакитний килим.

Раніше у кімнаті був один маленький стіл, а тепер він був щонайменше втричі більшим та вищим. Ніжки нагадували вікторіанський стиль, але прозора поверхня столу перекривала усе це своєю сучасністю.

-Ого, та ми тепер і в правду як принцеси житимемо.

-Впевнена? Може, треба меблі переставити? Ну або хоч одне вікно замурувати. -хазяйновито вперши руки в боки, Емберлі прискіпливо роздивлялась кожну деталь.

-Навіщо? Це ж добре, коли у кімнаті так світло. У вашому пеклі я взагалі нічого не бачила крім темних кімнат та яскравого озера для грішників.

-Це пекло. Новачкам важко звикнути, але нам подобається.

Двері до кімнати відчинились та зайшла Брітані. Невизнана, трохи знітившись, сіла на своє ліжко, роблячи вигляд що дуже зацікавлена розгляданням ковдри.

-Дівчатка, привіт. Я тут ще вранці була і вже розклала свої речі. Ваші у вбиральні, теж можете забрати. -мов, нічого і не відбулось, повідомила демониця. Емберлі така поведінка сподобалась, відразу даючи зрозуміти, що Брітані все ж отямилась і помсти не жадає.

-О, дякую. Але мені вже час, хочу навідатись з батьком до Цитаделі. Сподіваюсь, ви тут впораєтесь без мене.

-А чому б це нам не впоратись. Ми з Трейсі все ж подруги, так, Трейсі?

Невизнана підійняла погляд та з силою посміхнулась.

-Звичайно.

-От і добре. Я полетіла, не сумуйте.

Як тільки Емберлі вийшла з кімнати, Трейсі стало нестерпно незручно.

-Я напевно піду речі розбирати. -Трейсі встала з ліжка та пішла до вбиральні, Брітані покрокувала слідом. У кімнаті лежала купа коробок.

-Давай допоможу. -Брітані сіла біля невизнаної та почала діставати одяг.