Глава 28

-Добре, Маммон, скажи мені на милість, що ти тут робиш? 
Хлопець декілька раз кліпнув очима, а потім, немов сам був не впевнений у своїх словах, відповів: 
-Живу? 
-У дзеркалі? 
-Я не в дзеркалі. 
-В де ж тоді? -невизнана починала злитись та Маммона за короткі, зовсім не зрозумілі відповіді. 
-У кімнаті. 
-Добре, а кімната де? 
-Не знаю. 
Трейсі вимучено застогнала, прикриваючи очі. 
-Я Маммон. Дитина ангела та демона. Наскільки мені відомо, мене закрили в башні, яку цілодобово охороняють. Дзеркало, яке ти тримаєш у руці, колись належало моїй матері. Я не знаю, де вона зараз, адже не виходила на зв‘язок вже дуже давно. Знайди її. 
-Яому це я повинна її шукати? 
-Ну тоді допоможи мені вибратись з башні. 
-Чому це я повинна тобі допомагати? 
Хлопець зніяковіло посміхнувся, а потім додав: 
-Якщо ти мені допоможеш, я в боргу не залишусь. 
-Ну добре. Чого ти хочеш? -Трейсі ще зручніше всілася на ліжко та підтягнула ноги до живота. 
-Звільни мене з башні. Я не можу тут провести все своє життя. -понуро опустивши голову, хлопець продовжив. -Це так жахливо! Я немов пташка в золотій клітці. Про мене піклуються, але покинути кімнату не дозволяють. Я не знаходжу собі ради! Навіть поспілкуватись немає з ким. 
На декілька секунд Трейсі стало шкода Маммона. Вона у цій кімнаті всьо декілька годин, а відчуває себе паскудно. Що там вже говорити про хлопця, який хто зна скільки вже сидить в тій кімнаті. 
-Я допоможу тобі. Навіть, якщо ти не зможеш відплатити мені. 
-З чого це раптом ти так різко змінила свою думку? -Маммон недовірливо скосив погляд, вдивляючись в зіниці невизнаної. 
-Я сиджу в замкненій кімнаті вже декілька годин, ніхто навіть не прийшов до мене. Мені нудно! І моторошно, ніби про мене взагалі забули. Але мої декілька годин не зрівняти з твоїми роками, тому, якщо не я, то хоча б ти будеш щасливим. 
Маммон ніжно посміхнувся, уважно вивчаючи кожну лінію обличчя дівчини. 
-Чому ти так дивишся? -посміхнувшись у відповідь, Трейсі сховала погляд за опущеними, пухнастими віями. 
-Намагаюсь запам‘ятати твоє обличчя. Якщо, ти все ж мій солодкий сон, я хочу запам‘ятати його. 
Збентежена такою відповіддю, невизнана ледь втримала дзеркало у руках. 
-Я не сон. І нікуди не дінусь. Можеш не хвилюватись. 
До кімнати невизнаної постукали, від чого дівчина лячно подивилась на хлопця, потім на двері, а потім знову на хлопця. 
-Бачу, у тебе гості. Не буду заважати. 
-Зачекай! 
Трейсі не встигла зупинити хлопця, його відображення швидко зникло, а у люстерку знову відбивалось її обличчя.
Стук повторився, змушуючи дівчину підійнятись з ліжка та відчинити двері. 
-Доброго ранку, пані! -перед нею стояло три демониці у формі, з різними сукнями в руках та косметичками. Біля демониць стояло чотири архідемона, які ледь стояли на ногах. Дві доби без сну давали про себе знати. 
-Чого вам? -обурена тим, що дівчата так нахабно перервали її розмову з Маммоном, невизнана вирішила прогнати їх. -Я вас не кликала. Геть! 
-Пробачте, ми тут за наказом Його Величності Люцифера. На вас чекають. -сказала демониця з попелястим кольором волосся. 
-Хто чекає? 
-Сім‘я Сатани та Серафим Мітчер. 
Почувши ім‘я батька, Трейсі ледь не впала. На її обличчі красувалась посмішка, а очі бігали з одного кутка в інший. 
-Чого ж ви раніше не сказали? Заходьте, мої хороші, хутчіше! 
Здивовані демониці прудко заскочили до кімнати та почали хазяйнувати. Одна застилала постіль, друга розкладала на маленькому столику перед дзеркалом косметику, а демониця з попелястим волоссям безсоромно прикладала до тіла невизнаної сукні, іноді доторкаючись до грудей. 
Дівчата так прудко все робили, що Трейсі навіть пискнути не встигла, як стояла посеред кімнати в довгій сукні смарагдового кольору. Сукня добре обтягувала тіло, і щоб не завдавати перешкод при ходьбі, від самого низу до стегна був розріз. Глибоке декольте зробило б вигляд дівчини вульгарним, але ситуацію врятували рукава сукні, що також ніжно обтягували тендітні ручки. Потім дівчата почали чаклувати над милим личком Трейсі, створюючи легкий макіяж. Волосся зібрали у високу, об‘ємну зачіску та прикрасили гарною шпилькою з білого золота та зі смарагдовими камінчиками. 
-Обов‘язково так виглядати? -Трейсі було не зручно з‘являтись перед батьком у всій красі. Єдине, чого вона бажала, це якомога швидше побачити його обличчя. Вона пам‘ятала, як добре їй було з Мітчером, але риси обличчя немов у тумані. 
-Його Величність Люцифер так наказав. Він дав декілька суконь та наказав нам обрати підходящу.  
Дві демониці підхопили Трейсі за руки, доки інша намагалась взути її в ніжні туфельки смарагдового кольору.
-А чому саме цей колір? -Трейсі всунула ніжки в туфлі, які, на диво, було дуже зручними. 
-Він подобається Її Величності Яйрам. 
-Оу. -Трейсі посміхнулась одним куликом губ, згадуючи про Яйрам. Для неї ця жінка була набагато кращою та мудрішою ніж її син, тому, залишилось сподіватись що демона всиновили. Адже, якщо він пішов у батька, тобто в Сатану, то непереливки будуть усім. В тому числі і невизнаній. 
-Де моє дзеркальце? -Трейсі швидко поглянула на ліжко, яке вже було охайно заправлене. 
-Я його поставила на столик. -одна з демониць швидко підбігла до столу та принесла дзеркальце, обережно вкладаючи його в руки невизнаній. 
-Дякую. -Трейсі почала озиратись навколо, думаючи, куди б це можна було б сховати дзеркальце. І бажано так, аби Люцифер не знайшов. -Вийдіть будь ласка з кімнати. Мене треба хвилинка самоти. 
Демониці слухняно вийшли з покоїв, прудко зібравши речі. 
Коли двері зачинились, невизнана знову подивилась у дзеркало, посміхаючись. Вона так замилувалась собою, що навіть не помітила, як викликала Маммона. 
Хлопець, не очікуючи такого перевтілення, гучно присвиснув. 
-Маммоне! Якого чорта ти тут? -Трейсі звела брови майже в одну, тонку лінію, починаючи сердитись на нього. 
-Ти сама викликала мене. Як тільки дивишся у дзеркало та згадуєш про мене, я отримую сигнал. 
-А от і ні! Я не думала про тебе. 
-Трейсі, ти можеш обманювати мене скільки хочеш, але хоча б собі не бреши. До речі, виглядаєш набагато краще. Я навіть переривати зв‘язок не хочу. -хлопець зухвало посміхнувся, навіть не соромлячись роздивлятись невизнану. 
-У мене важлива зустріч. Я потім з тобою зв‘яжусь. Добре? -у відповідь мовчання. Він дивився на неї, мов кіт на сало. -Маммон! 
-Коли я зможу доторкнутись до тебе? 
Обурившись від нахабства хлопця, Трейсі, з широко розплющеними очима, ледь слиною не подавилась. 
-Ніколи! Годі вже витріщатись. Зникни! 
Маммон, голосно зареготавши, знову зник. 
-Бовдур! 
Засунувши дзеркало під ліжко, невизнана пішла до дверей. 
-Але ж який симпатичний! -наостанок прошепотівши слова, що стосувались Маммона, вона викинула всі думки про нього, намагаючись зосередитись на батькові. 
-Пройдіть за мною, будь ласка. -демониця попрямувала в лише їй відомому напрямку, змушуючи дівчину безспірно плентатись позаду. За дівчатами крокували два архідемона, що не аби як бентежило Трейсі. Їх присутність лякала, але й заспокоювала водночас. 
Як тільки вони опинились посеред широкого коридору, серце дівчини почало шалено вискакували з грудей. Її думки щоразу повертались до батька, обличчя якого вона навіть не пам‘ятала. 
«А якщо я йому не сподобаюсь? Якщо не зможу впізнати його серед всіх присутніх? Якщо він буде жорстоким і взагалі не любить мене? Що тоді?» 
-Ми прийшли. -демониця прочинила широкі, високі двері, пропускаючи невизнану вперед. Зробивши глибокий вдих, вона зайшла до зали, не наважуючись підійняти погляд. Навколо панувала тиша, яку порушували дзвінки кроки невизнаної та важкі кроки архідемонів. Ноги зрадницькі підкошувались, серце шалено стукало, через що по кінцівкам тіла періодично проходило моторошне тепло. 
-Трейсі, вітаю! -першим з-за столу встав Люцифер, прудко підходячи до дівчини та обіймаючи. -Перестань нервувати, вони відчувають. -останні слова він тихо прошепотів невизнаній на вухо, легенько стиснувши за лікоть. 
-Трейсі, люба, ти виглядаєш чудово!-Яйрам захопливо роздивилась дівчину, відзначаючи про себе, що вона по зовнішньості підходить на місце дружини Сатани набагато більше, ніж Брітані. 
Трейсі нарешті наважилась підійняти погляд, і перше, що вона побачила, це довгий стіл з різними делікатесами. Поступово її погляд привернув Сатана, який, мов властелин світу, ліниво розсівся на високому стільці по центру столу. З лівого боку від нього сиділа Яйрам, а з правого- могутній чоловік з величезними чорними крильми. Як тільки їх погляди зустрілись, демон ніжно посміхнувся, змушуючи хвилювання Трейсі відступити. 
Мітчер повільно встав з-за столу та підійшов до своєї дочки, яка ледь стримувала сльози. 
-Здравствуй, квіточко. -Мітчер обережно заправив пасмо її волосся за вушко, не забувши погладити дочку по щоці. 
-Тато? Невже ти виглядаєш саме так? 
-Ти уявляла мене якось інакше? 
Тепер Трейсі не стримувалась. Сльози швидким потокомпочали  скочуватись по її обличчю. Міцно притиснувшись до демона, вона відчула, наскільки сильним є її батько. Його широкі плечі повністю сховали її, а руки обвили, немов кокон. 
-Я звичайно не хочу вам заважати, -Сатана голосно закашлявся, змушуючи присутніх звернути на нього увагу. -але час трапези. У вас буде цілий вечір, аби провести час удвох. 
Трейсі неохоче відсторонилася від незнайомого, але водночас такого рідного демона. Вона швидко витерла всю вологу зі свої щік та натягнула посмішку на обличчя. Мітчер «огорнув» дівчину своєю увагою, галантно допомагаючи сісти біля Яйрам. Демониця, на знак підтримки трохи стиснула зап‘ястя дівчини та бадьоро посміхнулась. Навпроти Яйрам, біля Сатани, сів Мітчер, а біля Серафима Люцифер, який пропалював поглядом свою тарілку. 
-Думаю, для всіх зрозуміло, чому ми тут зібрались. -Сатана взяв до рук виделку й ніж, споглядаючи байдужим поглядом на кожного з присутніх. Трейсі стала не винятком. -Але давайте спочатку поїмо. 
Кивнувши рукою на страви, Сатана почав нервово жувати шматок стейку. Трейсі зупинила свій вибір на солодкому чизкейку, який, через кілька шматочків, зовсім не ліз до горла, як і всі інші страви. Вона частенько зустрічалась з поглядом Мітчера, що трохи бентежило її та змушували червоніти. Як би там не було, але вона ще не достатньо звикла до нього. 
Люцифер навіть не намагався торкнутися їжі. Він уважно спостерігав за невизнаною, обдумуючи їх останню зустріч. Якщо точніше, він просто не міг відірвати погляду від її обличчя. Така мила, сором‘язлива, неначе ангел. А з ним навіть гірше Сатани. 
-Трейсі, я замовила меблі до твоєї кімнати у школі. Завтра зможемо подивитись на них. -Яйрам витерла куточки губ вишуканою серветкою та зробила декілька ковточків вина зі свого келиха. 
-Дякую вам. Ви дуже добре до мене ставитесь. Я розповім Емберлі і Брітані, нехай теж свою думку скажуть. 
-А демониці тут до чого? -Яйрам від здивування трохи підійняла брови, повільно облизуюяи губи. 
-Все ж ми разом живемо. Не хочу їх ображати. 
-О, так ти не знаєш. -демониця на секунду посміхнулась, а потім продовжила: -Тепер у школі в тебе буде окрема кімната. Так буде краще для всіх. Її будуть охороняти архідемони, та й місця буде набагато більше. 
-Хто так вирішив? -Трейсі відставила виделку, нервово стискаючи губи. 
-Я. -Мітчер теж давно закінчив свою трапезу, на відміну від Сатани, який тільки те й робив, що з блискавичною швидкістю знищував стейки з кров‘ю. 
-При всій повазі, але я не згодна. 
Куточки губ Люцифера підійнялись, радіючи, що гострий язичок вона впускає у дію не лише до нього. 
-Чому? -Мітчер склав руки в замок та підпер ними підборіддя, від чого й так широкі плечі стали ще ширшими. 
-Я добре спілкуюсь з Емберлі. Ну і майже налагодила стосунки з Брітані. Самій мені буде самотньо і нудно. -декілька разів невинно замахавши віями, Трейсі надула губки та важко зітхнула. -Я тут лише півтори неділі, а зі мною стільки всього сталось! Я навіть подруг не встигла знайти. Лише Емберлі! Вона завжди поруч та підтримує мене. Якщо ми будемо жити в різних кімнатах, наші стосунки не будуть такими ж близькими. 
-Справді? І хто ж така Емберлі? -Серафим зіщулив очі, уважно обмірковуючи, як було б правильно вчинити. 
-Не хвилюйся. -дожовуючи, Сатана всунув і своїх п‘ять копійок у розмову. -Хороша дівчина. Донька Тіфа. Віддана пеклу та своєму батькові. Проблем не буде. 
-Нехай так. Але у мене буде умова. -Мітчер одним ковтком осушив склянку з віскі, все ще дивлячись на Трейсі. 
Яйрам весь цей час спостерігала за сином, який, робив вигляд, ніби йому зовсім не цікаво. Та все ж короткі погляди, які він кидав на невизнану, не залишились без уваги демониці.