Глава 27

Через декілька годин до покоїв Люцифера знову постукали. Цього разу зайшов не охоронець, а Олівер. 
-Олівере, вітаю! -відразу ж зістрибнула з ліжка Емберлі, підбігаю чи до демона. -Чому прийшов? 
-Дівчатка, доброї ночі. Я тут за наказом Люцифера. -хоч демон і звертався до дівчат, та поглядом був прикутий лише до демониці, яка, мов кішка, з усіх сторін почала обходити Олівера. 
-Щось сталось? -ліниво впавши на подушку, запитала Трейсі. Їй взагалі не хотілось знову зустрічатись з цим самовпевненим грубіяном, не говорячи вже про спільну кімнату. 
-Трейсі, сьогодні будеш спати в інших покоях. Разом з Брітані та Емберлі. 
Демониця радісно підскочила та почала щось говорити невизнаній, та дівчина зовсім не звертала на це увагу. Їй було прикро, що демон ось так бере і викидає її за поріг своєї кімнати. І все після того, як він сам, на думку Трейсі, завинив перед нею. 
«Замість того, аби вибачитись, він виганяє мене. А що ж тоді буде завтра?» 
-Трейсі! - Емберлі легенько схопила невизнану за руку, змушуючи встати з ліжка. -Ходімо, Брітані на нас вже давно чекає. 
-Мені здавалось, що Брітані сердиться на мене. 
-Не без цього. Але вона нічого тобі не скаже, повір. До того ж так казав Люцифер, ми повинні його послухатись. 
Покірна поведінка демониці обурила Трейсі, від чого невизнана, мов ошпарена вилетіла з кімнати. 
-Нічого я нікому не повинна! І демона вашого клятого я теж слухатись не повинна! 
Олівер широко розплющив очі. Тепер йому було зрозуміло, через що Люцифер завжди такий злий після зустрічей з невизнаною. 
-Все одно ти зрозумієш, хто перед тобою. Відчуєш різницю між вами і почнеш підкорятись. 
-Емберлі, ти себе чуєш? Я народжена не для того, щоб підкорятись, а для того, аби підкорювати! І навіть ваш демон не завадить мені робити те, що хочу я! 
-Ти чого так злишся? Я нічого поганого тобі не сказала. Якщо хочеш поговорити про це-шуруй до Люцифера. Але не думаю що цього разу він дійсно змилується і не буде ламати твої кістки! 
Емберлі розсерджено відвернулась від невизнаної, піджавши пухкі губки. 
-Дівчатка, не сваріться. -Олівер знову спробував налагодити ситуацію, впевнено підштовхуючи дівчат до коридору. -Зараз я проведу вас до покоїв, а потім ви зможете разом з Брітані обрати меблі до своєї кімнати у школі. Навіщо ж сваритись через якісь дрібниці? 
По дорозі Олівер намагався підійняти настрій дівчатам, що йому звичайно ж вдалося. Вони сміялись з безглуздих жартів демона, забувши про нещодавну перепалку. 
-Які плани на завтра? -Емберлі зніяковіло посміхнулась, тонко натякаючи демону на зустріч. 
-Нажаль, багато справ. Відправлюсь в Цитадель, аби відібрати декілька сотень демонів до армії Сатани. Повернусь за кілька днів. 
Демониця, не задоволена такою відповіддю, важко зітхнула, закушуючи нижню губу. 
-До речі, Трейсі. -Олівер, немов не помічав, або просто не хотів помічати понурий вигляд Емберлі. -Ти звільнена від занять до понеділка. Завтра п‘ятниця, і так як ти не підеш на заняття, будеш займатись більш важливішими справами, а в суботу разом з дівчатами облаштуєте свою кімнату. В неділю зможеш покинути пекло. 
-Нічого собі. Дай вгадаю, такий список «зайнять» придумав Люцифер. 
-Не зовсім. Сатана. 
-Сатана? -дівчата в унісон викрикнули, не забувши пороззявляти роти. 
-А він тут яким боком? -Трейсі здивувалась, адже, враховуючи те, як несподівано вона з‘явилась в їхньому житті, повинна була викликати лише дратування з боку Повелителя. 
-Цього не знаю. Бажаю успіхів, солодких вам снів, дівчатка! 
Олівер зник швидко. Навіть дуже. 
-Ми прийшли? 
-Ага. -Емберлі штовхнула дерев‘яні двері, які легко відчинились. Кімнатка була набагато меншою, ніж минула, але дизайн дуже навіть сподобався невизнаній. 
У ліжку вже лежала Брітані, яка широко розплющила очі, побачивши тут Трейсі. 
-Якого чорта ти прийшла, невизнана? -Брітані відразу ж скочила з ліжка, вдивляючись в обличчя дівчини. 
-Брітані, прошу заспокойся. -Емберлі потягнула Трейсі за руку до вбиральні, наказуючи прийняти душ. Так, саме наказуючи. 
-Сорочку принесу через декілька хвилин. -післ цих слів Емберлі вийшла з кімнати, починаючи важку розмову зі своєю давньою подругою. 
-Це наказ Люцифера. Якщо ти проти-можеш відразу ж бігти до нього та скаржитись. Але будь ласка, не чіпай дівчину. 
-Все з тобою зрозуміло, Емберлі. Ніяка ти не подруга! Замість того, аби підтримати мене, ти розважалась з невизнаною. 
Брітані вимучено сіла на ліжко, ледь стримуючи сльози. 
-Прошу тебе, заспокойся. Та й сама подумай, Люцифер щойно нагнав її зі своєї кімнати. Хіба для тебе це не в радість? 
-Чого ж тоді мене сюди прислав? Аби за тобою дивилась?! Я бачу, в тебе з‘явилась інша подруга, і я навіть не збираюсь спати разом з вами! 
-Брітані, зачекай! 
Демониця швидко одягнула шовковий, червоний халат та вийшла з кімнати, вражено видихаючи. 
-Кажеш, я радіти повинна? -перед прочиненими дверима запитала Брітані, безсило опускаючи руки. -Він охорону їй приставив. А мені ніколи, чуєш, ніколи навіть одного архідемона для захисту не посилав! 
Демониця взмахнула крильми, ховаючи свій силует за довгими коридорами. 
Емберлі було прикро через такі безглузді проблеми. 
-Якщо їх не примирити, вони рознесуть пекло до чортової матері. 
-Емберлі! Де сорочка? -прийнявши душ, гукнула Трейсі. 
-Я зараз!

*** 
Усю ніч демониця лише те й робила, що важко зітхала.
Трейсі вже давно спала, занурившись в глибокий сон. Коли настав ранок, Емберлі, яка навіть не стулила очей, підійнялась з ліжка аби зібратись до школи. 
-Доброго ранку. -сонно пробубоніла невизнана, як тільки подруга ввімкнула світло. 
-Доброго. Як спалось? 
-Ліжко таке м‘якееее, насолода. -Трейсі потягнулась в ліжку, намагаючись хоч трохи «розбудити» тіло. 
-Мені вже час до школи. -Емберлі дістала з шафи червону сукню вище коліна та з глибоким декольте, попрямувавши до вбиральні. -Сиди в кімнаті і нікуди не виходь! 
-Чого це раптом? -у відповідь крикнула, обурившись Трейсі. Їй здавалось, ніби в пеклі всі змовились, аби всіма можливими способами заперти її в кімнаті і нікуди не відпускати. 
-Повір, якщо Олівер сказав, що сьогодні ти займатимешся важливими справами, то за тобою можуть прийти будь-якої миті. 
-Емберлі, а де твоя кімната? 
-В лівому крилі на восьмому поверсі. 
Демониця вийшла з вбиральні в розкішній сукні, розшитій різними камінчиками. Покрутившись біля Трейсі, вона одними очима запитувала: «Ну як?» 
-Вигляд маєш фантастичний. Для нього стараєшся? -дівчина хитро посміхнулась, змушуючи подругу червоніти. 
-Та ну тебе! -Емберлі підійшла до дзеркала та почала заплітати волосся у косу. 
-А чому ти не в своїй кімнаті?-Трейсі підійнялась з ліжка та вирішила допомогти демониці, яка кожного разу заплітала й розплітала коси, хмурі чи брови. 
-Люцифер сказав бути тут. Це ліве крило, у ньому мешкає вся сім‘я Сатани та вірні слуги. Це крило дуже добре охороняється, тому, не дивно що на кожному кроці зустрічається охоронець. В лівому крилі живе моя сім‘я, сім‘я Брітані та ще декілька. 
Доки Емберлі це розповідала, невизнана встигла заплести красивий, риб‘ячий хвіст. 
-Ти повинна мене навчити! -чмокнувши Трейсі в щоку, демониця швидко запрагнула в червоні туфлі на підборах та пішла до дверей. -Зустрінемось після занять у цій же кімнаті. 
-А якщо мене не буде? 
-Я почекаю. 
Коли Емберлі пішла, дівчині стало настільки нудно, що вона навіть зарядку почала робити, аби хоч трохи скоротити час. 
Хвилина за хвилиною, година за годиною, а до кімнати так ніхто і не приходив. Сонце вже давно високо підійнялось, а годинник пробив дванадцяту. 
-Про мене всі забули. -Трейсі лежала на краю ліжка, звісивши голову до підлоги. -Я нікому тут не потрібна! Ненавиджу пекло! А Люцифера ще більше! Чому я досі не почали батька? Чому я не можу покинути цю кімнати? Чому чому чомуууу??? 
Несподівано в кімнату, неначе зі стелі впало маленьке люстерко. Трейсі боязко підійнялась з ліжка та підвела погляд. На стелі нічого схожого не було, і звідки взялось дзеркальце-залишалось лише здогадуватись. 
Прудко підійнявши його з підлоги, Трейсі всілася на ліжко, розглядаючи люстерко. Воно було круглої форми з золотою рамою, а саме дзеркало було вкрите тонким кришталем. Невизнана навіть присвиснула від такої розкоші. 
Та в дзеркалі обличчя дівчини почало розпливатись, неначе вона дивилась у воду. Спочатку вона думала, що це галюцитації, спираючи все на початкову стадію шизофренії, та через декілька секунд у дзеркалі весело посміхався хлопець, змушуючи невизнану тихо пискнути. 
-Не бійся. -сказав парубок, досі посміхаючись. -Це така радість, що через століття хоч хтось зміг вийти зі мною на зв‘язок! 
-Ти хто такий? Будь ласка, скажи, що ти моя галюцинація. -Трейсі досі міцно тримала дзеркало у руці, з усіх сторін роздивляючись хлопця. Він був дуже симпатичним, з зеленими очима та чорним волоссям. Єдине, що здивувало невизнану, це його крила. Одне крило біле, інше-чорне. 
-Мене звати Маммон. А тебе? 
-Трейсі. 
-Ти невизнана. 
-А що, це проблема? 
-Ні, звичайно ні. Просто, не очікував що зі мною зможе зв‘язатись невизнана.