Глава 26

Люцифер вирішив не гаяти час та направився до в’язниці пекла, де на нього вже чекали. Його тіло огорнуло солодке передчуття, він нарешті зможе хоч на комусь виплеснути свої емоції.

Я тільки демон опинився біля воріт, його зустріло декілька охоронців.

-Вітаємо! -майже в унісон прохрипіли архідемони.

-Де камера Тома? Його вчора сюди перенаправили.

-Я Вас проведу.

Найвищий архідемон, який досягав ріст Люцифера, вийшов вперед та попрямував вглиб моторошних камер. Через декілька хвилин охоронець зупинився біля самої гнилої камери. Дерев’яна підлога вся була заляпана кров’ю, по стінах лазили різні комахи, а маленьке віконечко, через яке навіть промінчику світла не пробитись, виходило на гарні краєвиди, якими так любив милуватись Люцифер. В розпаленій лаві, зі зв’язаними кінцівками плавали грішники, голосно волаючи від болю.

Люцифер побачив у самому кінці камери тіло Тома, який скрутився калачиком та навіть не ворушився.

-Встань! Його Величність Люцифер перед тобою! -загарчав архідемон, підходячи до хлопця та штурляючи ногою.

-Що це з ним? -Люцифер махнув рукою, наказуючи відійти від хлопця.

-Серафим Мітчер ще вчора навідувався до нього. Він зламав руки та ноги демону, а сьогодні вранці, коли регенерація хлопця за ніч вилікувала переломи, Серафим взагалі зламав йому усе, що тільки можна. -архідемон говорив так, ніби це йому приносило задоволення.

Але Люцифера це зовсім не влаштовувало.

-Якого чорта він сюди приходив? Хто дозволив?

-Пробачте, та ми не сміємо перечити Серафиму.

-Нікого не впускати сюди! Нікого! Якщо дізнаюсь, що хтось зайшов, власними руками вам голови відкручу. Стеж, аби демон не відкинув копита. Він мені потрібен живим. Нагодуйте його. Завтра вранці я буду

тут.

Люцифер вийшов з камери, перед цим штовхнувши плечем архідемона. Він хотів повернутись до своєї кімнати, але на зустріч прямував розгублений Олівер. Його важкі кроки ехом розносились по коридору.

-Люцифер! -Олівер недбало схилив голову, після чого підійшов ледь не впритул до демона. -Сатана тебе чекає у вітальні шостого поверху. Він дуже розлючений.

-Не тремти. Мені байдуже. -награно закотивши очі, Люцифер попрямував до вітальні.

-Люцифер! Він злий! Це добром не закінчиться. Проси вибачення і...

-Ще чого! Сам проси, я тобі не собака крилата яка буде на кожному кроці вибачатись.

-Язик твій -ворог твій. Ти це знаєш?

-Ти так і будеш плентатись за мною? Чи також хочеш на аудієнцію до Сатани? -Люцифер насмішкувато підійняв брови.

-О Шепфа! Та ти ще дурніший, ніж я думав. Люцифер, припини, прошу тебе. Досить сперечатись з батьком. Ти майбутній Правитель пекла, не гоже так себе поводити.

-Люцифер -не роби те, не роби се. Годі вже! Дістало! Я не маленький, не потребую ваших порад. Якщо ти не хочеш, аби я рівняв тобою ці стіни, стули пельку! -не на жарт розлютившись, демон пришвидшив крок.

Як тільки він дійшов до дверей вітальні, Олівер важко зітхнув та залишився чекати під дверима.

Сказати, що Люциферу було лячно-це значить, збрехати. Він вже давно звик до “виховання” батька.

-Я зачекався на тебе, Люцифер! -Сатана підійнявся з крісла, підходячи до сина. Коли він опинився на достатній близькості, з силою вдарив Люцифера по обличчю. З губи відразу ж потекла тонка струйка крові.

-Хіба це так важко, тримати язика за зубами? -Сатана знову вдарив його, але цього разу по хребту, від чого демон ледь стримався на ногах. -Ти завжди змушуєш нас з матір’ю червоніти від сорому! Яка нахабність. Як ти смієш так поводитись з Серафимом?

Після наступного удару, Люцифер не стримався та впав на коліна. Він розумів, що може протистояти батькові, але Сатана мав другу іпостась, що робило його в разів десять сильнішим за Люцифера.

-Якщо ти хоч єдиний раз відкриєш рот не там, де потрібно, не подивлюсь що ти мій єдиний син, відправлю на кордон воювати! Можливо, це зіб’є твій норов. Коли смерть буде дихати в потилицю, а навколо жодної представниці жіночого полу, ти зупинишся і хоч трохи подумаєш мізками.

Удари сипались ледь не після кожного слова Сатани, але Люцифер мужньо терпів їх, не видаючи жодного звуку. Навіть тоді, коли почав відхаркувати кров, стогін все ж стримав.

-Не варто сумніватись в моїх словах. Я виконаю все, що тільки но сказав! Забирайся! І щоб я тебе декілька днів не бачив. -на останок не забувши проламати декілька грудних кліток ногою, Сатана знову сів на крісло, мов нічого щойно і не відбулось. Його рукава білосніжної сорочки вже давно були заляпані кров’ю, а шкіра на кісточках пальців на очах почала загоюватись. Регенерація Сатани була набагато швидшою, ніж регенерація Люцифера, через що демон не так швидко підійнявся. Коли в очах хоч трохи посвітлішало та все зібралось до купи, він підвівся. Трохи кульгаючи, відчинив двері, де на нього вже чекав Олівер. Він швидко підхопив тіло демона та зачинив двері, подумки проклинаючи Сатану, який частенько так виховував сина. Та з іншого боку Олівер розумів, що Люцифер занадто некерований, через що не гріх інколи й по шиї дати. Але ж не регулярно.

-Люцифер, я відведу тебе до твоєї кімнати.

-Не смій! Там Трейсі. Не хочу її лякати таким виглядом. Краще... -демон знову закашлявся, спльовуючи кров. -до тебе.

Олівер намагався уникати коридори, не частенько ходила прислуга, але все ж залишитись непоміченими не вийшло. Декілька молодих демониць все ж побачили, що навіть не змушувало Люцифера сумніватись-завтра вся фортеця буде гудіти.

-Обережно. Стояти сам зможеш? -перед дверима своєї кімнати, Олівер дістав з кишені ключ, обережно притуливши демона до стіни. -Заходь. -він знову підхопив Люцифера, притримуючи всім тілом.

-Нарешті. -прохрипів Люцифер та прудко заскочив до ліжка.

Минуло декілька годин, на дворі вже почало темніти, Люцифер відчував себе значно краще, але не настільки, аби приймаи душ або взагалі вставати.