Глава 22

-Ми з Брітані чекали на Трейсі, аби піти прогулятись. Та невизнаної довго не було. Тоді Брітані вирішила її пошукати, я ж залишилась в кімнаті сама. -важко ковтнувши слину, Емберлі продовжила: -У двері постукали. Я відчинила. На порозі стояв Том з квітами в руках. Я прогнала його, вдаривши букетом. Та через секунду він увірвався до кімнати та вдарив мене по обличчю. З мого носа потекла кров. -очі демониці поступово наповнювались сльозами, та вона продовжувала розповідь, розуміючи, що зараз своєю інформацією допоможе не тільки собі, а й невизнаній, яка постраждала через неї. -Я почала волати, погрожувати батьком. Тоді він почав мене жорстоко бити. До кімнати увірвалась Трейсі. Я просила її піти, правда! Люцифер, я просила вийти, але вона створила міцний потік енергії та жбурнула демона у вікно. Та Том повернувся. Він почав з силою бити Трейсі по обличчі, по животі, не забувши перед цим зав‘язати мені руки та ноги. 
Люцифер з кожною секундою ставав все похмурішим. Він міг собі тільки уявити, наскільки боляче було тендітному тілу невизнаної. 
-Потім він жбурнув її у шафу і з‘явився Олівер. Він і врятував нас. Далі ти все бачив сам. 
-Я розберусь з цим. Покараю Тома самими гіршими способами, змушу заплатити за все, що він з вами зробив. А зараз, йди до ванної кімнати, та прийми ванну. Або душ, як хочеш. Я покличу сюди Брітані, вона допоможе тобі одягнутись. Сьогодні спіть у цій кімнаті. 
Люцифер встав з ліжка, аби піти, та Емберлі зупинила його. 
-Стій! А як же ти? 
-Я буду спати у своїх покоях. 
-Але ж... там зараз Трейсі. Олівер мені сказав. -ховаючи погляд, сказала демониця. Їй було не зручно говорити про Олівера, але робити висновки на рахунок її почуттів демон не поспішав. Не так вже й добре він знав демоницю. -Я краще буду спати у своїй кімнаті. А Брітані нехай спить у своїй. Це крило вашої сім‘ї, я не можу тут залишитись. 
-Емберлі, ні в якому разі! Це крило добре охороняється, я пришлю до вас служниць на охорону. Поживіть у цій кімнаті хоча б тиждень, доки ти не оговтаєшся. За мене не переймайся, я буду спати з Трейсі. 
Люцифер знову спробував вийти, але балакуча демониця знову вигукнула йому в слід: 
-Стій! 
-Емберлі! -швидко розвернувшись на п‘ятах, очі демона спалахнули. -Ти починаєш мене дратувати. Що? 
-Просто... -демониця нервово закусила нижню губу, ховаючи погляд під довгими віями. -я хотіла сказати, що ви з Трейсі чудова пара. І я була б рада, якби ви почали зустрічатись. 
Демон важко зітхнув. Він розумів, що це не можливо. Максимум, ким може для нього стати невизнана-це фавориткою. Але знаючи її характер, вона ні за що не погодиться. 
Ніяк не коментуючи слова демониці, Люцифер вийшов з кімнати. 
-Гей, хлопче! -він гукнув демона, який стояв на повороті, охороняючи територію. -Знайди Брітані та накажи йти до моєї кімнати. 
Після цього Люцифер помчав до покоїв, де лежала невизнана. Двері в його кімнату вже вставили, а краплі крові прибрали. Влада Денсон і досі стояв біля дівчини, та Серафима не було. 
-Як вона? -Люцифер сів на ліжко біля дівчини, розглядаючи. Цього разу її шкіра було не такою блідою, але вся у крові. 
-Загроза минула. Не переймайтеся. Не сьогодні, завтра, дівчина прийде до тями. Залишилось лише позбутись шрамів, але потрібно багато енергії. Лікарі виснажені, тому ми продовжимо завтра. -під очима невизнаної все ще були темні круги, рука неприродньо звисала з ліжка. Люцифер вирішив підійняти її руку, але як тільки його пальці доторкнулись до руки, він ледь стримався, аби знову не підійняти паніку. Її рука була холодною. Набагато холоднішою за руки демона. -Якщо ви не заперечуєте, сьогодні я ночуватиму у цьому крилі, в гостьовій кімнаті, ближче до цієї. У разі чого я зможу швидко прийти. 
-Чому вона така холодна? -пропускаючи повз вуха його запитання, він встав з ліжка та підійшов до шафи, дістаючи звідти червону ковдру. 
-У її тілі багато різної енергії. Це цілком нормально. -влада Денсон виглядав надто виснажено, від чого Люцифер важко зітхнув. 
-Коли вона може прокинутись? 
-В кращому випадку завтра під вечір. В гіршому-через три дні. 
-До завтрашнього вечора на ній не повинно й рубця залишитись. Після відпочинку чекаю на вас з іншими лікарями в цій же кімнаті. Я не хочу, аби вона прокинулась і побачила всі ці жахливі шрами на своєму тілі. 
-Як накажете. 
Влада Денсон трохи похилився вбік, але вчасно стримався, аби не впасти. 
-Йди відпочивати. Тобі вже кімнату підготували? 
Демон підійшов до Трейсі та легенько вкрив тіло ковдрою, після чого знову повернув всю свою увагу до лікаря. 
-За наказом Її Величності Яйрам, мені виділили покої. 
-Добре. Ступай. 
Як тільки влада Денсон вийшов з кімнати Люцифера, демон ступив майже відразу за ним. 
Через десять хвилин за його наказом з тіла Трейсі служниці змивали кров та переодягали. 
Демон же стояв на терасі, важко дихаючи. Він не розумів, як таке могло статися. Як настільки безглузда ситуація ледь не згубила її життя? 
-А якби вона не була донькою Серафима? Якби я не зацікавився того дня нею, що було б зараз? Хто б їй допоміг? -демон з силою стиснув поручні, намагаючись привести думки до ладу. 
-Ваша Величносте! -звернулась одна зі служниць. Демон навіть не став озиратись, аби не приділяти їй увагу. Він ніколи не дозволяв не те, що слугам, а й близьким демонам заходити до його кімнати. А сьогодні тут побувало їх щонайменше пів сотні. Та заради порятунку невизнаної, він був готовий навіть ангелів сюди впустити. 
-Кажи. 
-Ми все зробили. Як Ви й наказали. Ми можемо бути вільними? 
-Як тебе звуть? 
-Ліліана. 
Люцифер швидко повернувся, згадуючи це ім‘я. Коли демон навчався на першому курсі, Ліліана мліла від кохання до нього, деякий час у них був роман, як вважає Ліліана. І як вважає Люцифер-деякий час у них був регулярний секс. 
-Накажи двом служницям залишатись під дверима покоїв. Сама ж знайди мені Олівера. Можеш йти. 
Дівчина, ховаючи сльози, які все ж Люцифер добре бачив, вийшла з тераси. 
Демон сів на одне з розкішних крісел та занурився у спогади.