Глава 21

-Як саме? Я не можу їй допомогти! Лікарі роблять свою справу, ми повинні лише сподіватись на краще. -з награною байдужістю відповів Сатана. Йому зовсім не хотілось, аби невизнана, дочка його найближчого друга, так незграбно загинула. 
Люцифер з усієї сили вдарив по підлозі, від чого мармур розколовся, утворюючи тріщину. 
-Ти можеш їй допомогти! Вона там, стікає кров‘ю, будь якої миті може загинути! Ти тут, розлігся на своєму троні, мов остання тварюка... 
-Люцифер! -гаркнув Стана та підійнявся з вишуканого стільця. -Не перебільшуй, сину! 
-Ні! Це ти перестань себе так поводити! Якщо не хочеш втратити мою довіру, негайно поклич Серафима-її батька. Він допоможе. Він влиє в її тіло кров і все буде добре. Вона буде жити, а я більше не потурбую тебе своєю присутністю! 
Тіло Люцифера тремтіло від страху, що, можливо, саме зараз її серце зупиниться, і він ніколи більше не зможе милуватись її сердитим виразом обличчя. 
-Її батько зараз на серйозному завданні. -знову ж впирався Сатана. 
-Тоді я зрікаюсь престолу! 
Декілька секунд в покоях Сатани вирувала тиша. Олівер швидко впав на коліна, благально дивлячись на Сатану, а Люцифер впевнено, але зі страхом дивився на батька. 
-Що ти сказав? -Сатана прудко наблизився до сина, схопивши за шию. -ЩО ТИ ЩОЙНО СКАЗАВ? 
-Я сказав, -Люцифер з силою відштовхнув батька. -якщо ти негайно не приведеш її батька сюди, я зречусь престолу. Не бачити тобі сина віки вічні! 
Губи Сатани почали тремтіти від злості, він ледь стримував себе, аби не вдарити сина на очах у прислуги. Олівер все ще стояв на колінах, подумки благаючи Сатану змилуватись над Люцифером. Весь цей безлад перервала несподівана поява Яйрам. 
-Що тут відбувається? 
Люцифер повернувся на голос матері та швидко, немов маленький хлопчик, обійняв її. 
-Мамо, матусенько, допоможи. Трейсі по...помирає. 
Важко ковтнувши слину, Люцифер ще сильніше притиснувся до Яйрам. 
-Синку, ти вже дорослий. Не гоже так себе вести в такому віці. 
Яйрам ніжно, але наполегливо відштовхнула сина. 
-Любий, що ти на це скажеш? -очі демониці грізно щулились. -Я вважаю, нам треба допомогти дівчинці. 
Олівер повільно підійнявся з мармурової плитки, молячи Шепфа про врятування невизнаної. Він розумів, яку біду принесе її смерть. Люцифер зрічеться престолу, Сатана втратить єдиного спадкоємця та сина, а Яйрам ніяк не зможе змиритись зі зникненням сина з її життя. 
-Добре. -ледь чутно вимовив Сатана. -Олівере, я відкрию тобі портал до Серафима Мітчера. Скажи йому, що сталось з його донькою і попроси, аби негайно з‘явився в пеклі. 
З губ Люцифера зірвався полегшений видих, після чого він швидко покинув покої батька. 
-Для мене це честь, Повелителю! -Олівер спостерігав, як викреслює руни Сатана, створюючи хмароворот, а потім, навіть не вагаючись, увійшов туди. 
В очі вдарила темрява. Трохи звикнувши, Олівер спробував роздивитись навколо. Це були покої з темними стінами, підлогою та стелею. 
-Хто ти такий? -демон почув холодний, сильний голос Серафима Мітчера та прудко впав на коліна. 
-Серафим Мітчер! Прошу вибачення за візит без запрошення, та над пеклом біда! Мене до вас прислав Сатана. Вислухайте мене.
З темного кутка вийшов високий, широкоплечий чоловік. Його крила були фантастично великими, навіть, більшими, ніж в Сатани. 
-Кажи. 
-Це стосується Трейсі. 
-Щось сталось з моєю донькою? Не стій на колінах, вставай! -Мітчер швидко підійняв демона та подивився в його очі, ніби, намагаючись прочитати думки. 
-З нею стався нещасний випадок. Треба терміново Ваша допомога. Вона втратила багато крові і зараз у фортеці Сатани. Нам потрібно перелити Вашу кров у тіло невизнаної, а інакше... вона помре. 
Серце Мітчера по-батьківськи тьхнуло. Серафим відразу ж намалював руни та увійшов у хмароворот. За ним впевнено покрокував Олівер.  

*** 
Люцифер швидко підійнявся до своєї кімнати, де лікарі відчайдушно боролись за життя невизнаної. Він сам не розумів, чому так сильно про неї піклується, але зараз про це думати зовсім не хотілось. 
-Влада Денсон! -він гукнув головного лікаря, який стрімко підбіг до нього. -Як вона? 
-Стан важкий, Ваша Величносте. Ми намагаємось, її рани майже затягнулись, залишаючи рубці та глибокі шрами. Але шкіра занадто бліда, дівчина знекровлена. Якщо не знайти донора, можливо, енергія не допоможе. 
-Донор є! Робіть свою справу. Якщо дівчина виживе, в гіршому випадку я залишу вас живим, в кращому-озолочу. І ще, як тільки тут з‘явиться Олівер з Серафимом, накажіть Оліверу знайти Емберлі та допомогти потрапити до пекла. Вона теж постраждала. 
-З Серафимом? -демон від подиву витягнув й так довге обличчя ледь не до стелі. 
-Він стане донором. Якщо хочете зберегти своє життя, не запитуйте нічого. 
Влада Денсон швидко склонив голову, бурмочучи слова подяки. 
Не звертаючи на нього уваги, Люцифер підійшов до дівчини, яка, немов тряпічна лялька, лежала на його ліжку. На її тілі була лише спідня білизна, яка перетворилась на яскраво-червону ганчірку. Всі її рани він бачив на власні очі. Їх було безліч. На ногах та руках були шрами, а на животі глибока рана, з якої вже майже не сочилась кров. Губи були неприроднього синього кольору, а під очима виднілись темні круги. Кінцівки її пальців були яскраво синього кольору, змушуючи неприємні думки заповзати до мізків. Демон непомітно скривився. Бачити її в такому вигляді не саме приємне видовище. 
Він оглянув свій обяг та бридко скривився. Треба прийняти душ. Все одно він вже добився свого-Серафим скоро буде тут. Він допоможе своїй доньці, а після демон зможе навідатись до неї. Перше, що вона побачить, це усміхнене, диявольське обличчя Люцифера. 
З цими думками він швидко попрямував до іншої кімнати. До тієї, в якій розважався майже з усіма демоницями пекла.

*** 
Як тільки Серафим Мітчер ступив до покоїв Сатани, всі присутні, крім Яйрам та Повелителя, стали на ліве коліно. 
-Що з моєю донькою? -прошипів Мітчер, наближаючись до Сатани. -Я ж попросив наглядати за нею. 
-Мітчер! Охолонь. -Яйрам наполегливо зупинила його, притримавши рукою за плече. -Ми самі до кінця нічого не знаємо. Але дізнаємось. Дізнаємось після того, як врятуємо її. Пройди за мною. 
Пильно вдивляючись з обличчя Сатани, Мітчер все ж таки пішов за Яйрам. 
Вони опинились у великій, розкішній кімнаті Люцифера. 
-Ваше Величносте! Серафим Мітчер! Вітаю. -головний лікар швидко схилив голову. -Пробачте моїх колег за зухвалість, та вони зараз не можуть виразити своєї поваги до вас. Нажаль, покидати дівчину без потоку енергії не рекомендується. Олівере, Люцифер наказав вам знайти Емберлі та привести сюди. Їй теж потрібна допомагала. 
Олівер з радістю покинув кімнату та полетів до школи. 
-Слухай сюди, нещасне ти створіння, -прошипів Серафим, нависаючи скалою над лікарем. -негайно роби все, що треба. Інакше я розірву тебе на шматки раніше, ніж ти встигнеш сказати «вибачте»! 
Яйрам розуміла його хвилювання. Він стільки років спостерігав за донькою, сподіваючись, що колись вони все таки зустрінуться. Але як тільки ця зустріч стала можливою, життю його плоті загрожує смерть. Цього разу вічна. 
-Прошу, станьте, бу бу будь-ласка біля ліжка. -влада Денсон швидко направив потік темної енергії на руку Серафима, як тільки той став біля Трейсі. Однією рукою лікар поглинав кров Серафима в себе, іншою рукою випускав цю ж кров у тіло невизнаної. 
Яйрам мовчки спостерігала за всім. Їй було шкода невизнану, але те, що відбувалось з її сином ще більше непокоїло її. Вона не могла дозволити йому забути про шлюб з Брітані заради Трейсі. Якби сильно невизнана не подобалась демониці.