Глава 20

-Так ось, він сказав мені, що коли ви б‘єтесь у поєдинку, ти сам того не помічаєш, як він... -ще один раз зібравши енергію, Трейсі швидко випустила її в бік ангела. -ВИПУСКАЄ ЕНЕРГІЮ! 
Від несподіванки ангел здригнувся, а Трейсі почала голосно реготати. 
-От же відьма! Спочатку, дочекалась, аби я не зміг захистити себе від твоєї енергії, приспавши пильність, а потім так нахабно спокусила мене! -ангел злився на неї, але, «чари» все ж почали діяти. 
-Недді, ти ж хороший ангел. Допоможи нещасній дівчині, що потрапила в таку безглузду ситуацію. -Трейсі награно надула губки та сіла на краєчок ліжка біля хлопця. 
-Не смій торкатись мене! Відійди краще! -Трейсі з блискавичною швидкістю відскочила, знову ставши біля дверей. -Я відкрию хмароворот до твоєї кімнати. І навіть не думай мене спокушати! Інакше я не стримаюсь і слухати твої благанння про «відпусти» не стану! -гаркнувши останні слова, мов скажений пес, Недді встав з ліжка та намалював рукою у повітрі видимі тільки йому руни. В його кімнаті з‘явились хмарки, які Трейсі вперше побачила завдяки Яйрам. 
-Дякую тобі. Поговоримо через декілька днів. Коли пройде... ефект. 
Дівчина впевнено пішла до хмаровороту, але вхід у нього перегородила кремезна рука ангела. 
-Не грайся зі мною, мишко! 
Він повільно опустив руку, чекаючи, коли невизнана зайде. 
-Ти не перший, хто мені це каже! -з цими словами вона швидко скочила у хмароворот, згадуючи про Люцифера, який так само просив її, а точніше, наполягав.

Цього разу вона не падала «з неба» а просто, наче телепортуючись, опинилась перед дверима своєї кімнати. 
-Забери від мене свої руки! -Трейсі почула знайомий голос Емберлі, яка, по думці невизнаної, плакала. 
-Ні! Ти не можеш так зі мною вчинити! Я ж кохаю тебе. -голос був не знайомий для Трейсі, але вона чомусь подумала, що це точно демон. -Скажи, чому? Чому не хочеш бути зі мною? 
-Я іншого кохаю, виродок! Йди до біса, інакше я все розповім батькові! Геть! 
Перш ніж настала повна тиша, Трейсі почула дзвінкий удар та всхлип Емберлі. Навіть не вагаючись, невизнана швидко відчинила двері. Її зір застав жахливу картину. Меблі були потрощені, стіни в подряпинах, а на підлозі лежала Емберлі. Її руки були в крові, а з носа, немов фонтаном лилась кров. Над нею стояв худощавий демон, який відразу ж повернув голову в бік, зустрівшись з розлюченим поглядом Трейсі. 
-Зачини двері, гнидо! -просичав мов змія, демон. 
-Трейсі, йди! Прошу тебе! Йди! -кричала Емберлі, та невизнана давно вже нікого не чула. Її очі застрелила пелена люті, яку вона відразу випустила назовні. Направивши руки в бік демона вона прудко випустила в нього потік чорної димки, що виділялась з її долонь. Не очікуючи такого від невизнаної, демон навіть не встиг ухилитись. Він, стиснутий її енергією, вилетів через вікно, голосно волаючи. Та його голос все більше віддалявся, а серце дівчини обливалось кров‘ю. 
-Емберлі! -Трейсі присіла біля подруги та заправила її розпатлане волосся за вуха. -Що сталося? Хто цей тип? 
Емберлі трохи підійнялась, нервово всхлипнувши. Вона почала старанно витирати кров з обличчя, але нічого не виходило. Кров все текла й текла, не на жарт лякаючи невизнану. На підлозі вже утворилась калюжка, а одяг у обох був заляпаним кров‘ю. 
-Не переймайся. Просто жених недороблений! Ну нічого. Розповім все батькові і йому кришка! Не бачити власних крил як вух без дзеркала. 
-Люба, тобі ж треба зупинити кров. Зачекай, я зараз прийду. 
Як тільки Трейсі встала, аби піти за аптечкою, на розбите вікно, через яке вилетів демон, впала тінь. Минуло декілька секунд, перш ніж той самий худощавий чорнокрилий залетів до кімнати. 
-Ти хто така, щоб підіймати на мене руку? -демон заволав що є сили. Здавалось, що його чує не тільки Трейсі, а й вся школа. 
-Ти хто такий, щоб підіймати на неї руку? -не вгамовувалася невизнана. Їй було прикро за подругу, і вона хотіла їй допомогти. Звичайно Трейсі усвідомлювала, що набагато слабша за демона, та здаватись так швидко не збиралась. 
-Та я тебе... -демон з усієї сили вдарив Трейсі по обличчі, але вона все ще стояла на ногах. 
-Не смій! -гаркнула Емберлі, повільно підіймаючись. Всі її нутрощі дико боліли, адже після декількох ударів об стіну безслідно це пройти не могло. 
-Закрий рота, Емберлі! Це через тебе! Через тебе я зараз заб‘ю до смерті твою подружку, дивись та насолоджуйся. 
Демон почав щось нашіптувати, через деякий час Емберлі вже була зв‘язана, а з її очей лились сльози. 
-Трейсі, тікай звідси! -голос демониці зірвався на хрип, змушуючи у вухах ненадовго закласти. 
-О, так тебе звати Трейсі? Що ж, Трейсі, ти теж можеш насолодитись плодами своєї хоробрості. -демон схопив її за плечі та що є сили вдарив своїм чолом по її носі. Дівчина ледь не впала, але демон міцно тримав її. Вона не чула криків та благань Емберлі, адже її ніс жахливо пульсував, від чого слух помітно погіршився. 
-Тобі подобається? -неначе з-під води вона почула голос демона. Розплющивши очі, невизнана побачила його бридку посмішку, що змушувало хоч якось боротись. Зібравши слину вона плюнула йому в обличчя, знаючи, що наслідки можуть бути плачевними. Їй не вперше терпіти знущання, тому для неї це було буденною справою. 
Гримаса демона вмить змінилась. 
-Та як ти смієш????? -хлопець з усієї сили жбурнув її у дзеркальну шафу, яка вмить розтрощилась. Скло посипалось на тендітне, бліде тіло, залишаючи глибокі порізи. Голову та обличчя Трейсі завбачливо прикрила руками. 
-Арабелло... -це останнє, що змогла прошепотіти Трейсі, перш ніж втратити свідомість.

***

Люцифер сидів в саду, в оточенні драконів та Олівера. 
-Ну що, друже, сідай. -Люцифер трохи посунувся в бік, аби Олівер сів поруч. -Чим ти порадуєш мене сьогодні?
Сівши біля демона, Олівер почав: 
-Не знаю чи порадую, та Трейсі пішла до кімнати Недді і не виходила звідти півтори години. Потім я вирішив постукати, та перевірити, що вони там роблять. Коли зайшов до кімнати, дівчини не було, а Недді безжально трощив меблі. 
-Якого біса вона там забула? Продовжуй спостерігати. Я повинен дізнатись, що вона крутить за моєю спиною. 
-Ааааагггрррр! 
Навколо демонів здійнявся вогонь, спочатку вони обоє не могли зрозуміти, звідки він взявся, та потім, мов сказившись, з‘явилась Арабелла. Вона жалібно вила немов пес, а не дракон. Намагаючись знайти вихід з саду, який надійно був захищений лозою, вона почала спалювати все що тільки потрапляло на очі. Люцифер швидко підійнявся, його серце защемило від незрозумілого переживання. 
-Олівере, негайно перевір, що сталось з Трейсі. Не просто так Арабелла нервує! 
Олівер швидко взмахнув крильми, злітаючи на потрібний йому поверх. За лічені хвилини він вже був біля дверей до кімнати Трейсі. Почувши жалібний плач, Олівер направив потік енергії на двері, які відразу ж вирвались зі своїх петель та влетіли в стіну. На підлозі сиділа зв‘язана, добре знайома для Олівера дівчина. Вона ридала дивлячись на понівечене тіло невизнаної. 
-Що ти зробив, придурок? -Олівер гучно заволав та направив потік темної енергії в Тома-залицяльника Емберлі. 
-Не заважай мені! -Том з усієї сили намагався протистояти Оліверу, але все дарма. Демон був набагато сильнішим за Тома, тому легко проникнув своєю енергією в нутро хлопця. Через декілька секунд Том безсило впав на підлогу. Олівер завбачливо зв‘язав його кінцівки енергетичною мотузкою. Одним помахом руки він розв‘язав Емберлі, яка відразу ж поповзла до невизнаної. 
-Трейсі! -крізь уламки скла демониця наближалась до подруги, намагаючись допомогти. З її тіла стирчало скло, від чого під невизнаною утворилась велика калюжа крові. Все обличчя Емберлі було в крові, змушуючи Олівера тремтіти від люті. Йому подобалась Емберлі, але він ніколи б не наважився їй зізнатись. 
-Емберлі, будь ласка, не заважай. Ти дуже виснажена, йди і приведи себе в порядок. Я подбаю про невизнану. -лагідно доторкнувшись до плеча демониці, Олівер допоміг їй піднятись. Йому було боляче дивитись на заплакане обличчя коханої, через що він витратив багато зусиль на приховання почуттів. 
-Я не можу її покинути! Вона... во-вона мене захищала. Де Люцифер?