Глава 18

-Наскільки сильною? -не зважаючи на серйозний вигляд Трейсі, демон продовжував пестити її тіло. 
-Нууу.... коли я вперше спробувала випустити потоки енергії, поруч був Недді, він.. 
-Недді? -навіть не слухаючи до кінця, демон швидко відійшов від невизнаної. -Якого ж ти біса з ним водишся? 
-Люцифер, припини. 
-Що припинити? Трейсі, якщо я дізнаюсь, що ти водиш мене за роги та кохаєшся з тим нікчемним ангелом, клянусь, відірву білі крильця до бісової матері!!! -демон відійшов на кілька кроків від невизнаної, боючись будь-якої миті зірватись та ненароком завдати їй шкоди.  
-Я... я просто хотіла розповісти тобі. -понуро опустивши голову, Трейсі ледь стримувала сльози. Їй було нестерпно боляче від всього, що відбулось з нею за останні години. Спочатку сварка з Недді, потім розмова дівчат, тепер ще й Люцифер, до якого вона так бажано тягнулась за підтримкою. 
Зрозумівши, що поведінка демона була надто агресивною по відношенню до Трейсі, демон вирішив виправити ситуацію. 
Без зайвих слів він пригорнув тендітне тільце до своїх теплих грудей, міцно стискаючи талію. 
-Пробач... -Люцифер трохи відсторонився аби залишити вологий поцілунок на скроні невизнаної. -Я просто при одній згадці цього імені починаю нервувати. 
-Ти кричав на мене... 
-Не кричав. 
-А от і кричав! -Трейсі легенько штовхнула демона в груди, аби довести свою правоту. 
-Просто ти мене не слухаєш. 
-Ні! Це ти мене не слухаєш. Мій дар-спокусниця. І до того ж дуже сильний. Дозволь, я все ж таки тобі розповім. 
Після декількох хвилин ніжних обіймів, дівчині стало набагато легше. Ніби лещата, що нещодавно міцно стискали її горло, зникли, знову даруючи можливість спокійно дихати. 
Люцифер важко зітхнув. Йому було цікаво на рахунок її дару, але слухати про Недді зовсім не хотілось. Все ж цікавість взяла своє. 
Демон відпустив невизнану та сів на високу, зелену траву. Трейсі зробила теж саме, вмощуючись навпроти. 
-Вчора Архангел Ана-Марія чекала мене перед заняттями на дворі. Вона сказала, що мені слід навчитись подумки розмовляти з Арабеллою, і в цьому мені допоможе Недді. Він навчив мене випромінювати енергію та приймати її. Але коли він прийняв мою енергію, почав себе дивно поводити і швидко закінчив навчання. -скроні демона напружились, помітно виділяючи вени, але все ж він вирішив дослухати. -А сьогодні вночі, коли я не могла заснути, я пішла на терасу і знову зустріла ангела. Ми домовились дізнатись хоч щось про мій дар і сьогодні після занять ми пішли до Бетті-його подруги. Вона сказала, що мені слід вчитись випромінювати лише енергію, без дару. Інакше можу накликати біду. А... і ще! Здається, вона зрозуміла що я зовсім не невизнана. Моя енергія надто чорна, сильна та має чіткий запах. 
Декілька секунд Люцифер мовчав. Він то зводив брови, піджимаючи губи в тонку лінію, то знову заплющував очі, ринучи в ейфорію. 
-Треба приховати твою енергію. 
-Знаю. Але як? 
-Є декілька способів. 
-Які? Кажи. Люцифер, кажи, я готова! 
Але демон вперто мовчав, вивчаючи кожну емоцію дівчини. 
-Ніякий спосіб тобі не підійде. Але я щось вигадаю, не переймайся. Спробуй декілька днів не виділяти свою енергію. 
-Добре. У мене ще одне запитання. 
На щоках Трейсі заграв рум‘янець, а очі вона старанно ховала за довгими віями. 
-Кажи. 
-Я хочу... можна я спробую на тобі? 
-Що саме? -демон прекрасно розумів, що хоче дівчина, але йому подобалось як ніяково вона відводить погляд, як її долоні пітніють, а серце починає в декілька разів швидше битись. 
-Енергія... я хочу, аби ти. Точніше я. Я виділила в тебе енергію. Тобто виділю в тебе енергію.  Ти не проти? 
Хижа посмішка знову заграла на демонському обличчі. 
-Проти. 
-Чомууу??? -сором’язливість невизнаної, як рукою зняло. Тепер вона була більш схожою на ображене дитинча. 
-Тому що я можу не стриматись. І твоя люба Арабелла разом з моїм Нелтаріоном стануть свідками того, як саме з‘являються демони. 
Декілька секунд Трейсі плескала віями, а згодом, коли її зіниці збільшились, а ротик нагадував букву «о», вона поспішно встала, зтрушуючи невидимий бруд з шортів. 
-Я напевно піду. З Арабеллою вже все добре, немає сенсу тут затримуватись. -Трейсі старанно уникала погляду Люцифера. Вона боялась, що ненароком виділить свою енергію, і буде горе. Для неї так точно. Всю дорогу до виходу, дівчина провела в роздумах. «Я, звичайно, не проти з ним переспати, але ж Брітані, вона... а чим я дцмала раніше? Коли домовилась з ним! Чим. Я. Думала? Хоча воно й на краще. Можливо, я б зараз була за територією школи і не мала б свого житла, їжі. Але все ж таки цікаво, який він в ліжку?» злякавшись своїх думок, Трейсі гучно ляснула себе по лобі, змушуючи думки не литись таким потоком. Непомітно для дівчини, через десять хвилин вона вже була перед дверима своєї кімнати. На дворі вже сутеніло, тому довелось зайти до кімнати. Брітані приймала ванну, а Емберлі, лежачи на животі з піднятими ногами, гортала модний журнал з одягом. Мов, нічого не трапилось, Трейсі лягла на своє ліжко, вкрившись з головою. 
-Трейсі. Все добре? -поцікавилась Емберлі, яка весь час пильно спостерігала за невизнаною. 
-Так. Але трохи стомилась. Брітані там ще довго? 
-Брітані! -заволала демониця до своєї подруги. Здавалось, що не тільки Брітані, а й мешканці сусідніх кімнат почули галасливу Емберлі. -Ти ще довго? 
-Ще пів годинки! 
Трейсі важко зітхнула. Вона почувала себе зайвою серед них. Вони обоє схожі, обоє демони, обоє сильні. А вона... вона просто земна дівчина, яка вже зіпсувала життя Брітані та залишила великий слід в серці Емберлі. Згодом, блаженно потягуючись, з вбиральні вийшла демониця в маленькому рушничку, що ледь прикривав її сідниці. 
Трейсі стомлено встала з ліжка, взяла сорочку та пішла в душ. 
У вбиральні було надто душно, але це допомагало м‘язам невизнаної хоч трохи розслабитись. 
Дівчина не стала приділяти багато часу свому тілу, вже через п‘ятнадцять хвилин вона розчісувала вологе волосся, чуючи шепіт дівчат. Щось їй підказувало, що говорять вони саме про неї, але невизнана не наважувалась спитати їх правду. Вона боялась. Боялась що єдині подруги відвернуться від неї, і буде все так само, як і на Землі. Трейсі вирішила робити вигляд, ніби нічого не сталось, адже в будь-який день вона втратить їх. І тоді їй точно не бачити щасливого життя. 
Коли Трейсі вийшла з ванної, Брітані вже солодко спала. Або намагалась зробити вигляд, що спала. Емберлі досі гортала журнал, жваво жуючи жуйку. 
-Надобраніч, дівчата. -прошепотіла Трейсі, перш ніж лягти в ліжко.