Глава 17

Демониці все ще міцно спали, навіть не збираючись прокидатись. Трейсі тихо підійшла до ліжка Емберлі та сіла біля дівчини.
-Емберлі... Емберлі! -другий раз невизнана гукнула більш гучніше, але демониця все ще не прокидалась. 
-Навіть не намагайся. -сонно пробурмотіла Брітані. -Ти її не розбудиш, навіть якщо в кімнаті з‘явиться сам Шепфа. 
Трейсі встала з ліжка Емберлі та підійшла до іншої демониці. 
-Брітані, я тебе хочу про дещо попросити. 
-Кажи. -навіть не розплющуючи очі, прохрипіла дівчина, міцніше кутаючись в ковдру. 
-Я не хочу йти на заняття. 
-Я теж. 
-Я зараз лягаю спати, а ви мене не будіть! Якщо хтось буде питати, скажіть, що сплю я. 
Тепер вже Брітані розплющила сонні очі та хижо посміхнулась. 
-Чогось мені здається, що ряди демонів поповняться. Добре, лягай. Скажу що захворіла. Зрозуміла? 
-Так, дякую! Ти чудо. 
Трейсі швидко заскочила в своє ліжко та з задоволенням вкрилася прохолодним простирадлом.

***

Трейсі почула тихі, важкі кроки, які з кожним разом все гучніше відбивались у її голові. Вона відчувала на собі важкий, пристальний погляд. Страх швидко огорнув тіло дівчини, змушуючи заклякнути на місці, не в праві поворухнути навіть губами. 
Під Трейсі прогнулось ліжко, вона відчула легкий поштовх повітря на свій щоці. Невизнана з силою стиснула простирадло, намагаючись не відкривати очі. Але вже через секунду на її шиї залишились сліди від ніжного поцілунку. 
Такого нахабства вона витримати не змогла, тому швидко розплющила очі. Трейсі зустрілась з червоними очима, вскрикнувши від несподіванки. Та на обличчі демона була лише усмішка. 
-Люцифер! Ти злякав мене! -невизнана з силою відштовхнула його, впираючись руками в майже кам‘яні груди. Тихо засміявшись, хлопець перекотився на інший бік ліжка. -Ууууу які в тебе очиська! Я ледь не вмерла від страху. 
-Чому ти не пішла на заняття? -від дивився на стелю, а ось Трейсі уважно розглядала його майже ідеальні риси обличчя. 
-Я не хотіла. 
-І все? 
-Так. 
-Брітані сказала, ти захворіла. -Люцифер повернув голову, зустрівшись з її поглядом. -Прийшов переконатись. 
Трейсі мило посміхнулась, навіть не намагаючись приховати посмішку. 
-Котра година? 
-Вже ранок давно минув, пташечко. Обід. Скоро сюди прийде Емберлі з Брітані. -Люцифер швидко встав з ліжка. -Мені час. Потім зустрінемось, невизнана. 
-Зачекай! -Трейсі прудко скинула з себе простирадло, намагаючись зупинити Люцифера, який в цей час впевнено направлявся до дверей. Вона швидко побігла до нього, але не встигла. Демон вже взлетів і був далеко за стінами школи. -Ех, дурнику, я ж хотіла на тобі поекспериментувати зі своєю енергією. 
Трейсі зайшла до кімнати та зачинила двері. Вона швидко відкрила гардероб, в пошуку своїх речей. Згодом її погляд зупинився на високоталійних, коротких шортах. Трейсі швидко натягнула білі шорти та почала застібати ґудзики, яких нараховувалось до десяти. 
Після того, як з усіма ґудзиками було покінчено, невизнана зняла сорочку та пішла у вбиральню, аби подивитись в дзеркало. Вона хижо посміхнулась сама собі, стоячи в чорній білизні та в білих шортах, які закривали її живіт до пупка. Повернувшись до дзеркала спиною та вигнувши голову в бік, дівчина почала уважно розглядати себе ззаду. Результат задовольнив її, тому Трейсі швидко побігла обирати щось з топів. Її вибір зупинився на білому класичному гольфі вище пупка, з довгими рукавами, який щільно прилягав до тіла дівчини. 
-І не кажи! Придурок ще той! -вигукнула Емберлі, залітаючи, мов фурія. 
-Трейсі, привіт! -Брітані мило посміхнулась та поставила сумочку на своє ліжко. 
-Привіт. Щось сталось? 
-Та ні! -заперечила Емберлі, сідаючи на ліжко. -Так! Нас дістав сила Девід! Він повний кретин! Вимагає нас вчитися битись без здібностей. 
-Через це ти так зла? -Трейсі посміхнулась, дивлячись на обурене обличчя демониці. 
-І не тільки. Тебе, до речі, там ангелятко чекає. -Емберлі багатозначно підморгнула невизнаній, а Брітані, схопивши за руку, швиденько виштовхнула з кімнати. За дверима і справді вже стояв Недді. Як завжди, ідеально біла сорочка, ідеально випрасані брюки, ідеально білосніжна усмішка. 
-Привіт. -він посміхнувся і трохи кивнув головою. 
-Привіт. А не зарано ти? 
-Зовсім ні. Якраз після занять. Ходімо. 
Він повернув на коридор, який вів на вищі поверхи. Його руки були складені за спиною, а погляд не дозволяв дивитись нікуди, крім дороги до кімнати  Бетті. 
Між ними парувала незручність, але Трейсі не наважувалась завести розмову першою. Вона просто мовчки пленталась за ним. Згодом Недді зупинився біля однієї з кімнат, постукав та відійшов на два кроки. Двері відчинила рудоволоса дівчина. Її обличчя було все у веснянках, що Трейсі знайшла дуже симпатичним. 
-Недді, заходьте. -ангелок відійшла з дверей, пропускаючи своїх гостей. -Моїх подруг немає, тому, зможемо поговорити відверто. 
Як тільки дівчина зачинила двері, вона впевнено потягнула руку до Трейсі. 
-Бетті! 
-Трейсі. -невизнана потиснула теплу, ніжну руку Бетті. 
Недді цим часов вмостився на стільці, спостерігаючи за кожним рухом дівчат. 
-Може, сядемо? -не чекаючи відповіді, Бетті потягнула Трейсі на одне з ліжок. -Кажи. 
-Що казати? 
-Кажи, що тебе турбує. 
-Таке відчуття що я до лікаря прийшла. -Трейсі трохи скривилась, але швидко взяла себе в руки. -Моя енергія. Я не вмію її контролювати. Але і щоб уся школа за мною бігала теж не хочу. Боюсь, що одного разу накличу біди. 
-Що ти знаєш про енергію спокисниці? 
-Майже нічого. 
-Тоді, слухай. Це рідкісна, небезпечна енергія. У кожного вона різна не тільки за смаком, кольором, потоком та всім іншим, а ще за силою. Моя енергія може триматись на жертві божества місяць, два. На людині місяців п‘ять, максимум пів року. Як тільки я почала відкривати свій дар, то одного потоку енергії вистачало на декілька секунд. А у тебе з першого разу вийшло поцілити в сердечко Недді на кілька годин. Мені здається, що твоя енергія буде дуже сильною. Цілком можливо, що один потік енергії і кохання на вічність. 
-На вічність? -Трейсі незрозуміло кліпнула очима. 
-Так, на вічність. Як тільки ти навчишся контролювати себе, ти перестанеш випромінювати з особистої енергії свій дар. 
-Як це зробити? 
-Треба вчитись. 
-Як? 
-Не так швидко! -Бетті насупила брови, сурово дивлячись на Трейсі. Але невизнану це не злякало, вона лише невдоволено цокнула язиком та склала руки на грудях. -А ти в нас з замашками демонів. 
-Не маю уявлення про замашки демонів. Поговоримо про енергію чи про симпатичних хлопчиків? 
-Не злись. -Бетті важко зітхнула, дивлячись на обличчя невизнаної. Вона дивилась на ніс, губи, щоки, шию, але ні в якому разі не в очі. -Впусти в мене свою енергію, я повинна відчути її. 
Трейсі так і зробила. В неї знову це вийшло набагато швидше, ніж минулого разу. Декілька секунд, і Бетті вже куштує на смак енергію невизнаної. 
-Дивовижно... -з заплющеними очима прошепотіла Бетті. 
-Щось не так? -втрутився в розмову Недді. 
-Ти знаєш... вона... вона не така, як ми думаємо. -тепер Бетті дивилась виключно на ангела, досі уникаючи погляду з невизнаної. 
-Тобто? -в один голос перепитали Трейсі з Недді. Вони швидко переглянулися, а потім знову перемкнули свою увагу на Бетті. 
-Занадто чорна енергія. Неначе твій бік вже визначено. Ти занадто сильна як для невизнаної. Таке відчуття, ніби я щойно відчула енергію з другої іерархії. Ти навіть не низший демон, це щось більше. 
«Ніхто не повинен знати, хто твій батько.» -пронеслось в голові Трейсі, нагадуючи про Яйрам, яка застерігала її. Трейсі швидко встала відразу ж попрямувавши до виходу. 
-Мені час! Дякую. -перед тим як зачинити двері, вона попрощалась. Не зважаючи уваги на голос Недді, який з кожною секундою все гучніше відлунювався в її голові, Трейсі швидко йшла, доки її кроки не перейшов на біг. 
-Та стій же ти, ненормальна! -Недді з силою стиснув зап‘ястя невизнаної, змушуючи подивитись на нього. 
-Чого тобі? Відчепись! Негайно! А інакше... 
-А інакше що? Вб‘єш мене? Чи Люцифера попросиш? -тепер ангел поводився зовсім не по ангельськи. Його мила усмішка та м‘який характер відійшли на другий план, поступившись рішучості. 
-Якщо треба буде, вб‘ю. -прошипіла Трейсі, дивуючись своїй відвертості. Та хлопця це не налякало, він всього лише посміхнувся та з силою потягнув дівчину до темного коридору. -Ти що робиш? Я хіба не сказала тобі пустити мене? Це до всіх ангелів так туго доходить, чи ти вийняток? 
Недді притиснув невизнану до стіни, притримуючи за плечі. 
-Не смій зі мною так розмовляти! -ледь не проричавши кожне слово, ангел ще сильніше стиснув її плечі. 
-Та який з тебе ангел? Ти навіть на невизнаного не потягуєш! Ти ніхто! Зрозуміло? І якщо думаєш, що синочок ректора і тобі все можна, помиляєшся, кончений ти придурок! 
Хватка Недді помітно послабшала, його очі опустились вниз, приховуючи за кришталевою оболонкою біль та розчарування. Його руки повисли донизу, сам же ангел відійшов на декілька кроків. 
-Йди. -все ще дивлячись собі під ноги, прошепотів ангел. Спочатку Трейсі не розуміла, що саме сказала. Але згодом, аналізувавши ситуацію, вона швидко спробувала все виправити. 
-Недді, я... 
-Йди! -його погляд різко впився в її зелені очі, губи било мілким тремтінням, а серце намагалось вирватись з грудей. 
-Я не хотіла. 
Обійнявши себе руками, Трейсі попрямувала до своєї кімнати. Якщо з Недді вона дійшла за хвилин п‘ять, то сама йшла п‘ятнадцять, двадцять. 
-Що я накоїла? Мені терміново потрібен Люцифер. -її очі загорілись надією на допомогу демона, що так старанно оберігав її від престола Філікса ці дні. Якби не їх домовленість, Трейсі б подумала, що демон закохався. 
Дійшовши до своєї кімнати, невизнана зупинилась, почувши голоса своїх подруг: 
-Вона теж частина моєї зграї! Я не відмовлюсь від неї. -Емберлі відчайдушно захищала Трейсі, яку знала всього декілька днів. Демониці здавалось, що от-от і її зграя розпадеться. Та вона не здавалась, оберігаючи спокій кожного. 
-Але я так не можу! Мені потрібна та чортова корона! А вона завжди крутиться біля Люцифера! -почувся тихий всхлип після слів Брітані. 
-Ти що, думаєш, що Люцифер закохається в невизнану? Брітані, люба, сама подумай! Він не те що ангелів, він не всіх демониць підпускає до себе! А вона гірше ніж ангели! Невже ти так думаєш, що він обере її в королеви? Люба, тобі нічого хвилюватись. 
Слова, які вона почула від найкращих подруг, або просто єдиних, камнем різало їй серце. Трейсі відірвала руку від дверей, не бажаючи заходити і слухати це далі. Вона відразу ж пішла до виходу зі школи. 
Оббігавши майже всі території школи, вона так і не знайшла Люцифера. Вже давно стемніло, а Трейсі досі сиділа на траві, роздумуючи над словами Емберлі. 
-Гірше, ніж ангели... -повторювала собі час від часу Трейсі. 
В грудях дівчини почало жахливо пекти, а перед очима вона бачила рожеву мордочку Арабелли. Важко зітхнувши, Трейсі спробувала встановити з самкою зв’язок, але кожного разу він переривався. 
-Та що ж це! -невизнана підскочила та швидко побігла до лабіринту. 
Коли вона нарешті побачила великі двері зі сплетеної трави, її крок сповільнився, а дихання стало в декілька разів гучнішим. 
-Урррр. -протяжне ричання Арабелли почулось зовсім близько, а за ним і голос демона. Саме того демона, якого так довго шукала Трейсі. 
-Ти можеш заспокоїтись? Інакше мені доведеться використати свою силу проти тебе! -Люцифер ледь тримав себе в руках. 
-Що тут відбувається? -Трейсі, поставивши руки на коліна, ледь встигала хапати повітря ротом. 
-Це ти мені скажи, що сталось? -різко обернувшись до невизнаної, Люцифер уважно вивчав мокре від сліз обличчя. Арабелла тихо схилила голову біля дівчини та повільно заплющила очі. -Тобі варто навчитись керувати нею на відстані. 
-Я знаю, Люцифер, знаю! -голос невизнаної ледь не зірвався на крик, та тонкі ноти відчаю й образи все ж дали про себе знати. 
-Ти ба... в будь-яку хвилину її вбити можуть, а вона ще й кричить на свого захисника. 
Люцифер, підійшовши ближче до Трейсі, обережно взяв її долоні у свої. 
-Може, все ж таки, розкажеш що сталось? 
-Навіщо тобі це знати? -Трейсі підійняла голову та зустрілась з пристальним поглядом демона, який так сильно бентежив кожну кліточку її тіла. 
-Тому що я пообіцяв захистити тебе. 
-Все складно, Люцифер. -Трейсі різко відірвала долоні від довгих пальців демона, які бережно стискали її. Повернувшись до нього спиною, невизнана важко видихнула та обійняла плечі руками. 
-Так вже й складно? -тихий, пронизливий голос викликав неймовірний трепет внизу живота Трейсі. Вона відчула міцні руки демона, які кільцем огорнули її стан. Одною рукою Люцифер ніжно притискав невизнану до себе, іншою-погладжував ліву ногу дівчини. 
-Люцифер! -вигукнула Трейсі, змушуючи його зупинитись. -Я дещо згадала. -повернувшись до демона обличчям, вона істерично засміялась. 
-Все добре? -спокусливі брови щільно нахмурились, а очі стали більш червоними. 
-Що ти знаєш про енергію спокусниці? 
-Багато що. 
-Я володію цією енергією. І до всього-дуже сильною.