Глава 16

16 Глава 
-Мені час. -Трейсі вже хотіла йти, але Люцифер притримав її, зловивши за зап’ястя. 
-Будь обережна. Якщо потрапиш в біду, дай знати.
Його погляд був надто серйозним, змушуючи Трейсі нервово піджати губи. 
-Що такого зі мною може статись? 
-Вони можуть дізнатись чія саме кров тече в твоїх жилах. Ти слабка. Не зможеш захистити себе. Тому тримай язик за зубами, невизнана. 
Цього разу Люцифер вирішив вийти першим. Він зсунув дверний засов та відчинив двері, терпляче чекаючи, доки Трейсі вийде з тераси. 
-Люцифер... ти можеш не підходити до мене при свідках? -невпевнено крокуючи до нього, запитала невизнана. 
-Я й не збирався. -погляд, який проходив крізь дівчину, завдав болю. Ніби усе, що щойно тут відбулось, просто фантазії. Занадто реальні фантазії. 
-Я не хочу аби Брітані дізналась про наші стосунки. 
-Я тебе зрозумів. А тепер зайди в цей чортовий коридор та йди до себе. Я маю справи. 
Трейсі важко зітхнула, та не стала з ним сперечатись. 
Спочатку кроки були невпевнені, і всім єством дівчина відчувала на собі погляд демона, та як тільки вона звернула за коридор, кроки стали набагато швидше. Через декілька хвилин вона вже відчинила двері до своєї кімнати. Брітані та Емберлі про щось сперечались, сидячи на своїх ліжкам. На ліжку Трейсі була купа пакетів з одягом. 
-Трейсі! Архідемони з охорони Яйрам принесли це все. -Емберлі вказала рукою на одяг, який дівчина придбала разом з матір‘ю Люцифера. 
-Так... це подарунки від Яйрам. -так як на її ліжку не було місця, Трейсі швидко зняла туфельки та лягла на ліжко Емберлі. 
-Що з ногою? -байдуже запитала Брітані, роблячи вигляд, що її зоовсім нічого не хвилює. 
-Не дуже вдале приземлення з хмаровороту. 
-Трейсі, можна я подивлюсь? -Емберлі, мов хитра кішка, кружляла навколо пакетів та з великими очима дивилась на невизнану. 
-Звичайно. Смак у демониці досить специфічний, але мені подобається. -з цими словами Трейсі встала з ліжка Емберлі, взяла нічну сорочку та пішла переодягатися. Вона швидко змила кров зі своєї ноги. Рана вже майже затягнулась і не кровоточила, не дивлячись на те, що минуло декілька годин. 
Коли дівчина повернулась, демониці вже встигли все спакувати у шафу. 
-Трееейййсіі! Одяг бомбічно космічний! -Емберлі захопливо поплескала в долоні, Брітані обмежилась скромною посмішкою. 
-Ну... досить не погано. -Брітані розправила свої крила, ледь не збиваючи картину на стіні та всі предмети, які мирно лежали на столі. Демониця потягнула за крильми тіло, а потім швидко заскочила під свою ковдру. -Надобраніч, завтра у нас важкий день. 
-Надобраніч. А що завтра? -Трейсі послідувала її приміру, доки Емберлі прямо при дівчатах переодягалась. 
-Усі демони четвертого курсу відправляються в Цитадель. -Брітані важко зітхнула. 
-Усі, крім Люцифера. -Добавила Емберлі. Та коли зловила здивований погляд Трейсі, пояснила пояснити: -Дозволь повторити, летять демони. А Люцифер з другої іерархії, ми ж з першої, саме тому він з нами навчається лише тоді, коли дають завдання на Землі або ж починаються іспити. Ось так. 
Емберлі теж лягла на своє широке ліжко та лягла впоперек, аби краще бачити невизнану, вона склала руки в кулачки та вмостила на них своє лице. 
-Що за завдання на Землі? -Трейсі лише трохи повернулась на бік та підперла голову рукою. Брітані, відчувши, що в цій розмові зайва, повернулась до стіни та заплющила очі. Їй не хотілось відображати всю образу, але вона розуміла, що сама попрощалась з ними. 
-Це починається після того, як ви відростите крила. Ми демони, знаємо, що нам потрібно схилити людину на хибний, демонський шлях. Ангели навпаки, завадити нам та всіма силами змусити людину вчинити правильно. Вам, невизнаним, будуть давати легкі завдання, і у вас не буде суперників. Від твоїх рішень буде визначено-ангел ти, чи демон. 
-Другий день... -прошепотіла Трейсі після довгого пояснення демониці. 
-Що? 
-Закінчився. Другий день. Попереду третій. Першого дня мене ледь не вигнали зі школи. Другого... -невизнана запнулась, підбираючи слова. -сталось ще більше пригод, але вже не таких важливих. Що ж буде третього дня? Що на мене чекатиме завтра? 
-Лягай спати й дізнаєшся. -Емберлі мило посміхнулась, все ще дивлячись на невизнану.
-Справді? А якщо я вранці не прокинусь? 
-Фууу, хто тебе навчив так говорити? -демониця скривилась та опустила руки, лягаючи обличчям на м‘яке ліжечко. 
-Не важливо. Надобраніч. 
Трейсі повернулась на спину, аби більше не зустріти погляд демониці. Але Емберлі й не старалась, вона з задоволенням почала провалювалися у царство Морфея. 
Трейсі прокинулась від жахливої спеки.  Все її тіло потребувало негайного холодного вітру. Спочатку невизнана трохи покрутилась в ліжку, але заснути не виходило. 
Знову важкий видих. Вирішивши спробувати, Трейсі лягла на холодну підлогу. Декілька хвилин тілу було добре, але згодом спека знову повернулась. З ображеним виразом обличчя, дівчина встала, кинувши погляд на Емберлі, яка міцно спала, мов немовля. Брітані весь час крутилась, але було видно, що демониця теж спить. Трейсі ображено піджала губки. Вона злилась на себе через те, що лише у неї якісь нічні пригоди. Що лише вона не може заснути. І що в таку «хорошу» погоду тільки їй не спалось. 
-Все одно не засну. -тихо прошепотіла невизнана та накинула на плечі тонкий, шовковий халат. Вона вийшла з кімнати, у вуха різала мертва тиша, а перед очима не будо нічого живого. Довгих десять хвилин Трейсі підіймалась до тераси, на якій вона вперше поцілувалась з Люцифером. 
Як тільки вона відчинила двері, обличчя відчуло такий бажаний, холодний подих природи, змушуючи посміхнутись. Невизнана зачинила двері, підійшла до поручнів та велично поставила на них руки, уявляючи, що крім неї нічого й нікого ніколи не було. Вона довго простояла з заплющеними очима, насолоджуючись бажаним вітром. Трейсі розуміла, більше їй не заснути. 
-О Шепфа! Це тільки третій день, а мене вже нудить від всіх пригод. -дівчина підійняла погляд у височінь, ніби шукаючи там відповідь. -Що ж чекає мене далі? Війна? Чи може смерть?
-Не те й не інше. -відгукнувся голос за спиною в невизнаної. Від несподіванки Трейсі боляче вдарилась ліктем об поручні, коли поверталась обличчям на вже знайомий голос. 
-Недді! Дурнику. Ти мене злякав! -Трейсі обурливо жестикулювала руками. -Хто взагалі просив тебе підкрадатись??? 
-Я не навмисно. -ангел сидів на стільці, на якому нещодавно сидів Люцифер. -І я не підкрадався, ти зайшла та навіть не побачила мене. -Він уважно дивився на невизнану, що змусило Трейсі відкинути всі думки на рахунок того, аби сісти поруч з ним. 
-Давно ти тут? 
-Достатньо. 
-Чому сидиш? 
-Чому стоїш? 
Невизнана ледь помітно скривилась від паморочно-цікавої розмови. Все ж вона вирішила сісти. Ангел, немов прочитавши її думки, галантно підніс стілець ближче до поручнів, потім приніс ще один та сів, закидаючи ногу на ногу. Трейсі, трохи зам‘явшись, незграбно сіла, змушуючи Недді посміхнутись. 
-Чому ти не спиш? -поцікавився ангел, струшуючи невидимий пил зі своїх ідеально виглажених білих брюк. 
-Те ж саме можу запитати і в тебе. 
-Не спиться. 
-Жахливо спекотно. Прийшла трохи подумати та полегшити свої муки. -Трейсі відвела погляд до хмар, милуючись їхньою близькістю. 
-Чому ти говорила про війну та про смерть? 
-Не знаю. За два дні зі мною багато що сталось. Ось і подумала, що через місяць військо буду вести на війну. Ну а через півтори місяці помру. -іронічно відповіла невизнана, все ще дивлячись на хмари. -А ти чому тут? 
-Сьогодні був досить важкий день. -ангел мовчав, не маючи намір ділитись переживаннями. -І я б хотів попросити тебе, ще раз впустити свою енергію в мене. 
Цього разу Трейсі перевела свій погляд на ідеальне обличчя Недді. 
-Навіщо? 
-Є деякі підозри. Треба переконатись. 
Дівчина випрямила спину, заплющила очі та спробувала сконцентруватись. Цього разу у неї вийшло за декілька секунд зібрати свою енергію та впустити в тіло ангела. 
Його брови знову звелись, очі здивовано розширились. 
-Щось не так? 
-Не так... боюсь, мені треба доповісти про це батькові. 
-Про що, Недді? Що таке? Не мовчи! Що зі мною не так, скажи! -та ангел вперто піджав губи в тонку лінію. Дівчина швидко встала з стільця. -Негайно! 
Трейсі звела свої брівки в тонку лінію, очі не виявляли нічого крім невдоволення, а губи обурливо хапали повітря. 
-Що ти знаєш про нас? -хлопець трохи привстав і доторкнувся руками до кістлявих плечей невизнаної, змушуючи сісти. 
-Майже нічого. 
-Розповісти? 
На дворі почало світліти. 
Трейсі кивнула головою в знак згоди. 
-Я розповім все дуже коротко. Більш детально ти зможеш почитати в бібліотеці. Завтра вихідний. Тому, якщо залишаться питання, знайдеш відповідь в бібліотеці. У нас з тобою є ще приблизно годинка до ранку. Тому зможемо потеревенити. 
-Я звичайно все розумію, але не міг би ти швидше і по суті? -без краплі провини та сорому перебила його невизнана.
-Добре. Ангели та демони-не важливо, який чин та іерархія, я маю на увазі всіх божеств. Так ось, ангели та демони відрізняються від людей не тільки привабливою зовнішністю, у нас також від народження є тварини. У невизнаних крім лева, квітів та дракона немає вибору. У нас же може бути хто завгодно. Ти перша з невизнаних хто переплюнув багатьох ангелів та демонів. Ти обрала дракона. Ну або дракон обрав тебе. -знову почав розмірковувати трохи не в тому руслі Недді. 
-Це я знаю, далі. 
-Навіть якщо невизнані обрали тварин, наші тварини завжди будуть сильнішими. Теж саме стосується і наших драконів. Нелтаріон завжди був сильнішим за Тандерболта, а Тандерболт сильніший за Арабеллу. Але Арабелла сильніша за будь-яку тварину. Не важливо кому вона належить, ангелу чи демону. Якби не було мене та Люцифера-ти була б найкращою. Але... тобі пощастило, що в тебе є суперники. 
Недді знову почав відхиляти від теми. Трейсі вже не розуміла, робить він це навмисно, чи просто не вміє по іншому розмовляти. Зустрівшись з сердитим поглядом дівчини, Недді продовжив: 
-У нас є енергія. У кожного вона різна. На смак, на запах, за кольором. Я звичайно здивований твоїй чорній енергії, але зараз мене це хвилює найменше. Також енергія кожного з нас, не важливо хто ти-ангел, демон чи звичайний невизнаний, має дар. Знову повторю-енергія має дар. І у кожного він різний. Коли ми спускаємось на землю, виконуючи завдання, енергія нам дуже допомагає. За допомогою неї ми можемо впливати на людей. Моя енергія має рідкісний дар-завдяки ній я зможу змусити будь-кого сказати правду, варто лише впустити енергію в жертву. 
-А у Люцифера? -перебила його Трейсі, лиш потім зрозумівши, що зробила велику помилку. Ангел посміхнувся своєю милою, доброю посмішкою. 
-Він змушує жертву робити те, що він хоче. Будь-який каприз, забаганка, все! Напевно, саме через дар він легко справляється з усіма земними завданнями. Але мій батько, престол Філікс, заборонив йому користуватись даром на території школи. 
-Тобто? -перепитала Трейсі, не зовсім зрозумівши, чому Люцифер на кожному завданні користувався даром, якщо це було заборонено. 
-Тобто батько  заборонив йому використовувати дар на ангелів, демонів та невизнаних. Лише на людей. 
-До чого ти ведеш, Недді? -зрозумівши, що ця розмова не просто так, Трейсі була повна рішучості почути правду і тільки правду від ангела. Хлопець знову посміхнувся. 
-Ти ледь не знесла мені голову, Трейсі. 
-Що за дурниці? 
-Твоя енергія-спокусниця. Коли ти вперше впустила в мене свою енергію, в мене з‘явилось нестерпне бажання доторкнутись до тебе. Я попросив тебе знову це зробити, аби переконатись. І знову той самий результат. Чим сильнішою ти стаєш, тим довше буде діяти твоя енергія. 
-А позбутись? -здивовано запитала Трейсі, нервово тарабанячи пальцями по поручням. 
-Тобто? 
-Позбутись цього не можна? 
-Нажаль, ні. Моя тобі порада, не впускати енергію ні в кого з божеств. Тому що на мене твій дар діяв декілька годин. Хоча ти його зовсім не розвивала і впустила в мене першого. Боюсь, через рік твоя енергія буде діяти довго. Дуже довго. Тобі треба навчитись контролювати її. 
-Як же так? Хіба таке можливо? Навколо якоїсь непримітної невизнаної стільки пригод! Таке відчуття, що не я кручусь, а світ крутиться навколо мене! 
-Не хвилюйся, у Бетті теж такий дар. 
-Бетті це..? 
-Моя хороша подруга. Вона ангел. І її енергія діє на божеств і на людей всього декілька днів. Хоча коли вона була маленькою і лише почала розвивати дар, енергія діяла декілька секунд, в той час як в тебе декілька годин. Ти зможеш досягти більших вершин, ніж Бетті, але раджу тобі поспілкуватись з нею. Почути про плюси та мінуси цього дару. 
-Ти зможеш влаштувати нам зустріч? -навколо було вже досить світло. Хмарки з сірих знову почали перетворюватись на рожеві, заглядаючи в кожне віконце школи. 
-Зможу. Сьогодні після занять. Вона чекатиме тебе... ні. Я чекатиму тебе біля твоєї кімнати десь о шостій годині вечора. Відведу до Бетті, ви поговорите, а я послухаю. 
-Навіщо тобі це? 
-Я маю знати, наскільки сильний твій дар. А ніхто не зможе дати відповідь на це питання крім Бетті. А я хочу це почути. 
Недді встав з стільця та знову посміхнувся милою посмішкою, оголюючи білосніжні зуби. 
-Мушу визнати, на мене все ще діє твій дар, тому, пробач, давай я проведу тебе до кімнати? 
Трейсі гірко посміхнулась. Їй було приємно, що Недді був чесним з нею та нічого не приховував. Але в той же час чомусь їй було сумно. Напевно, через те, що дівчині зовсім не подобався свій дар. 
-Знаєш, а я сьогодні не піду на заняття! -з цими словами Трейсі встала та почала зав‘язувати пояс халату. 
-Чому? 
-А я не хочу. Дістало! 
-Не раджу цього робити. -ангел відчинив двері та галантно вказав рукою на коридор, пропускаючи дівчину. 
-Чому? 
-Архангел Ана-Марія хоч і ангел, але та ще стерва. -прошепотів Недді, тихо сміючись. 
-Ах ти ж зіпсований ангелочок! -Трейсі жартома легенько вдарила ангела в груди. -Хіба можна таке говорити? 
-Пробачте, леді, більше такого не повториться. 
До дверей її кімнати дійшли швидко, хоч і не поспішали. Недді весь час жартував, а Трейсі щиро сміялась, не ховаючи своєї посмішки. 
-Дякую тобі. Гарного дня! -Трейсі відчинила двері та зайшла до кімнати, наостанок почувши: 
-До вечора, Трейсі.