Глава 14

Люцифер спостерігав, як архідемони переправляють тіло невизнаного до пекла. Всі присутні почали з жахом перемовлятись. Демон повернувся до Трейсі. 
«Чорт. Зовсім не така реакція, на яку я очікував» подумки сказав сам собі Люцифер. На очах Трейсі застигли сльози, вона ледь стримувала себе, аби не заплакати перед всіма. 
-Він не помер. Декілька годин поспить і все. Заспокойся. -засунувши руки в кишені своїх чорних джинсів сказав Люцифер.  
-Ти здурів, демоне! Я тебе не просила цього робити. Якщо ти не будеш виконувати все так, як ми домовлялись, то і я не буду! -ледь не кричала Трейсі. 
-Заспокойся, істеричко. -демон підійшов до неї ближче, грізно звівши брови. -Нам час летіти. Ти дозволиш мені тебе підійняти чи краще взяти тебе силою? -багатозначно запитав Люцифер з хижою посмішкою на вустах. 
-Навіщо? 
-Познайомлю тебе з деким. 
-Сподіваюсь, не з Сатаною. 
-Можливо.
Трейсі зухвало хмикнула, обхопивши шию демона руками. Він в свою чергу трохи нахилився та провів рукою від її талії до стегон та трохи нижче. Від такого нахабства Трейсі відкрила рота, але відповісти не встигла, демон з силою відштовхнувся від землі за декілька секунд взлетівши до хмар. Невизнана ще дужче притиснулась до Люцифера, поклавши голову йому на плече. 
-Якщо ти й надалі будеш так сильно до мене липнути, то пропустиш всі веселощі. -Люцифер спробував трохи відштовхнути дівчину, але вона тримала його шию міцною хваткою, не даючи жодного шансу. 
-Трейсі, якщо ти зараз же не послабиш хватку, я відпущу тебе і ти полетиш вниз. Звичайно, ти не помреш. Але пожалкуєш, що не померла. Тобі ясно? 
Трейсі з жахом розплющила очі та зустрілась з поглядом Люцифера. Нічого не кажучи вона все ж таки спустила одну руку на груди демону, іншою все ще тримаючись за шию. 
-Так то краще. 
Трейсі з подивом дивилась на крихітну фортецю , яку з усіх боків огортав вогонь. Через хвилину фортеця вже не була такою крихітною. Її розміри досягали розмірів школи, але тут все було не так білосніжно. 
Люцифер ступив на сіру доріжку, відпускаючи невизнану. 
-Це що таке? -запитала Трейсі, вказуючи пальцем на розпечену лаву під дорогою до замку. 
-Можеш торкнутися. - жартуючи, сказав Люцифер попрямувавши до замку. 
Трейсі ледь встигала за демоном. Та зупиняти його не наважувалась, занадто серйозним він був в своєму домі. В решті решт вони опинились в просторій кімнаті з довгим диваном. 
-Сідай. -дивлячись на стіну, сказав Люцифер. Трейсі мовчки сіла на диван, чекаючи чорт знає кого. Минуло пів години. Люцифер продовжував так стояти, навіть не кліпаючи. Трейсі ж не наважувалась порушувати тишу. Нарешті двері відчинились, і до кімнати зайшла Яйрам разом з Сатаною.
Трейсі з переляку встала та на декілька секунд затримала подих. Люцифер схилив голову перед батьком, Яйрам відразу підійшла до дівчини. 
-Привіт, Трейсі. -Яйрам виглядала досить привітно, не звертаючи уваги на її чорні крила за спиною та яскравий макіяж. 
-Добридень. -видавила з себе невизнана. Вона кинула швидкий погляд на Люцифера, та демон стояв мов статуя, тримаючи руки за спиною та дивлячись лише на стелю. 
До дівчини підійшов чоловік з великими червоними крильми. Вони були більшими ніж в Люцифера, але не на багато. Безпомилково Трейсі зрозуміла, хто перед нею стоїть. 
Сатана був середнього зросту, широкоплечий, з гострими рисами обличчя. Очі такі ж червоні, як і в сина. Легка посмішка доторкнулась до його вуст. 
-Це ж треба. Донька величного Серафима виглядає досить просто, але... привабливо. -Сатана почав гидко сміятись, змушуючи Трейсі скривитись. 
-Я думаю, нам треба залишити батька з сином наодинці. Трейсі, ти складеш мені компанію? -запитала Яйрам, безвинно поплескавши віями. 
Дівчина, в якої відключився мозок, лише й могла кивати головою. Яйрам посміхнулась та попрямувала до виходу. Трейсі знову кинула погляд на Люцифера, цього разу він дивився не на стіну, а на невизнану. Вона відвела погляд та пішла за Яйрам, обережно проходячи повз Люцифера. Демон швидко схопив Трейсі за руку, змушуючи зупинитись. 
-Не треба так нервувати. Тебе ніхто не скривдить. -тихо прошепотів демон відпускаючи її. Трейсі полегшено видихнула та більш сміливо пішла за демоницею. 
Як тільки два архідемона зачинили двері у вітальню, Яйрам повернулась до Трейсі, обережно обхопивши дівчину за руку. 
-Розкажи мені про себе. Хто ти? Що ти? Чим любиш займатись? Як познайомилась з Люцифером? -Трейсі посміхнулась. Звичайно, кожна мати цікавиться подружками свого сина, але Яйрам особливо. 
-Я не дуже відрізняюсь від земних дівчаток. Люблю малювати, танцювати, ходила в модельну школу 2 роки, але моя кар'єра швидко закінчилась. Незграбним моделям шлях до слави не прокласти, тому я навчилась стріляти з лука. З Люцифером познайомились відразу ж як я ступила на територію школи. 
-Скажи, якби я тобі запропонувала стрибнути в хмароворот, ти б погодилась? -Яйрам граційно йшла по знайомим їй коридорам, ведучи невизнану за собою. 
-Хмароворот це... що? 
-Він дозволяє нам потрапити на землю. 
-На землю? -на обличчі Трейсі заграла щира посмішка. -Я зможу побачити маму! І Дейла! 
-Ні ні ні, золотце. Не так швидко. Пам‘ятай, для них ти померла. Не слід з‘являтись там, де будуть твої знайомі. Зрозуміло? -Яйрам трохи звела брови, показуючи цим свою рішучість та правоту. 
-Пробачте. Я просто подумала, що зможу просто побачити їх і все. -Трейсі понуро опустила голову плентаючись за демоницею. 
-Нічого, люба. Я розумію, що це важко. Але ти повинна з цим впоратись. Всі впорались, і ти впораєшся. -демониця посміхнулась, змушуючи Трейсі підійняти щойно опущений настрій. 
-Я б хотіла вам подякувати за те, що поговорили з престолом Філіксом. -Трейсі сміливо подивилась в очі Яйрам. -Я знаю, що Люцифер попросив вас про допомогу, і я цього ніколи не забуду. На сьогодні мій єдиний шанс хоч трохи стати самостійною-це школа. Якщо я її не закінчу... 
Невизнана замовкла. Вона не хотіла говорити це вголос, адже таке майбутнє її не влаштовувало. 
Демониця зупинилась біля чорних дверей. 
-Подякуєш потім. Зараз ми з тобою відправимось на землю. Ти не проти? 
-Ні. 
Яйрам відчинила двері, з захопленням дивлячись на всю картину. Замість того, аби за дверима була якась кімната, там був хмароворот. Рожеві хмари кружляли по колу одна біля одної з шаленою швидкістю, замітаючи все на свому шляху. Яйрам сміливо взяла невизнану за руку та ступила в центр хмаровороту. 
М‘яке приземлення було тільки для Яйрам. Вона притримала себе крильми, а ось Трейсі, мов мішок з картоплею, звалилась з неба на твердий асфальт. 
-Аййййй. -вскрикнула Трейсі, розтираючи плече. 
-Ще один мінус того, що в тебе немає крил. -Яйрам ледь стримувала посмішку. Її забавляла ця ситуація. Те, яка ця дівчина незграбна та особлива водночас. 
-Зараз нас люди не бачать. -демониця дістала з кишені дві маленьких пляшечки з червоною рідиною, схожою на кров. -Та варто нам випити ось цю рідину, -Яйрам демонстративно віддала одну пляшечку Трейсі. -як наші крила в мить зникнуть, а люди почнуть нас помічати. Ти готова? 
-Звичайно. -навіть не вагаючись, Трейсі перехопила пляшечку, заливаючи всю рідину собі до рота. Демониця зробила точно так само. 
Через декілька секунд нічого не змінилось, крім того, що крила Яйрам зникли. 
-Ну що, люба, вважай, що земний шопінг розпочато! -мати Люцифера зовсім не виглядала як доросла жінка. Якщо не придивлятись, то Трейсі та Яйрам можна було б дати один вік. 
Весь час демониця жартувала та чепурила невизнану. Вона накупила купу речей для неї, не шкодуючи нічого. Яйрам хотіла дізнатись ближче цю дівчину, і їй це вдалося. Трейсі розповіла їй майже все про своє земне життя. Про своє ставлення до матері та покійного батька. Про друзів та колишніх подруг, про ворогів та хлопців, якими вона захоплювалась. Трейсі щиро відповідала на кожне запитання. Яйрам з непідробною цікавістю слухала невизнану. 
Після втомлюючого шопінгу вони сиділи в скромному ресторані, попиваючи холодну каву з морозивом. 
Трейсі голосно засміялась. В такі секунди свого життя вона зовсім забувала про те, що нещодавно померла і їй немає місця в цьому світі. 
-А ще, як тільки Люцифер пішов до школи для малюків в Цитаделі, він перших три дні рюмсав. Кричав: «Відпустіть мене до мами! Я хочу до мами!» потім мій чоловік поговорив з нашим сином, і з того часу Люцифер ніколи не плакав. Ніколи. -Яйрам весело розповідала про минуле свого сина, з сумом згадуючи його маленьким. 
-Він був слухняним хлопчиком? Чи більше був бешкетником? -Трейсі зробила ще один ковток кави, намагаючись не відволікатись та не пропустити жодне слово. 
-Слухняним? -Яйрам зробила здивоване обличчя з ледь стриманою посмішкою. -Та він архідемонам, які за ним весь час ходили, охороняючи, павуків в їжу підкидав. Я на першому курсі в небесній школі видірвав крила демону, який не схилив перед ним голову. І Брітані взагалі на цілий тиждень закрив в підвалі, як тільки дізнався про те, що ми готуємо її на роль майбутньої правительки пекла. Кожного дня в нас поповнюються ряди  казанів учнями школи. А все через витівки Люцифера. Сатана не забороняє йому карати майже ні за що. Він виховує його як жорстокого правителя, але все ж моя любов до нього зупиняє цю жорстокість. Він не такий поганий як здається. Сподіваюсь, в цьому році не буде бешкетувати. Це його останній рік навчання. Він на четвертому курсі. 
-Що буде після того, як він закінчить школу? 
-Буде працювати поруч з Сатаною. Цього я боюсь найбільше. Люциферу доведеться воювати. -в її очах чітко відображався смуток. Не дивлячись на те, що Яйрам була демоном, її добре серце здавалось для Трейсі ще милішим, ніж серце ангелів. 
-А як на рахунок того, щоб стати правителем? -обережно запитала Трейсі, не наважуючись глибоко залазити в їхні сімейні справи. 
-Він ним стане. Але не зараз. Він не готовий. Люцифер зможе стримувати всіх демонів, а от керувати ними-ні. Його запальний характер порушує всі норми. Знаю, виховувати його в такому віці пізно, але ми намагаємось. Сатана дуже жорстокий. Він часто б‘є Люцифера, а я нічого не можу зробити... я не можу захистити свою дитину, тому що він провинився. 
-Але... ми залишили Люцифера з Сатаною сам на сам! А якщо Люцифер постраждає? -Трейсі вже хотіла встати та благати Яйрам, повернутись, але легкий дотик демониці до руки невизнаної, змусив дівчину зупинитись. 
-Не хвилюйся. Вони говорять про тебе. 
-Про мене? -страх на обличчі швидко вступає місце здивуванню. 
-Так, саме через це я тут з тобою. Звичайно, мені було цікаво з тобою і я дійсно хотіла дізнатись тебе, але це не все. 
-То кажіть. -сміливо заявила Трейсі. Вона не знала, про що саме Сатана хотів би поговорити зі своїм сином, а мати Люцифера з якоюсь земною невизнаною. В людських мірках це було б те саме, що найбагатші люди в світі запросили на вечерю звичайну волоцюгу. 
-Трейсі, люба, ти знаєш хто такі Серафими? 
-Так. Перша іерархія. Більше всіх наближені до Шепфа. Всі чини схиляють перед їхньою владою голови. Друга іерархія дууужее рідко бачить Серафима своїми власними очима, а перша то взагалі ніколи не бачила і не побачить. -розслаблено, на одному диханні випалила дівчина. 
-У Сатани є права рука, Серафим. Найсильніший демон у всьому нашому світі. Його сила рівна силі Сатани. Можливо, він навіть сильніший за мого чоловіка. Але він ніколи не прагнув більше влади, ніж у нього є. Для нього слово «Серафим» нічого не значить, в той час як ми з тобою добре розуміємо, що бути Серафимом-це значить, правити всім у цьому світі, крім пекла. 
-Чому ви все це мені розповідаєте? 
-Люба, прошу тебе. Зрозумій мене правильно, спробуй не впадати в істерику і повірити в кожне сказане мною слово. Цей Серафим-твій батько.