Глава 12

Яйрам, навіть не стукаючи, зайшла до кабінету престола Філікса. За столом сиділа архангел Ана-Марія, захопливо щось розповідаючи ректору. Побачивши правительку пекла, архангел Ана-Марія встала та схилила голову, престол Філікс обмежився легким кивком голови. 
-Доброго вечора. Чим заслуговую такий візит? -натягнувши посмішку, запитав ректор. 
-Маю розмову. -ні в кого не запитуючи дозволу, Яйрам пройшла до кімнати та велично сіла в крісло, яке знаходилось в трьох метрах від столу. 
-Я вас залишу. -архангел Ана-Марія хотіла вийти, але сталевий голос з нотами восокомірності зупинив її. 
-Не треба! Я хочу аби ви теж уважно мене послухали та зробили висновки. Сідайте. 
Престол Філікс важко зітхнув, сідаючи  в крісло. Архангел Ана-Марія послідувала його прикладу. 
-Я тут через прохання свого сина. Щодо невизнаної. -дві пари здивованих очей почали уважно вивчати емоції демониці, перевіряючи, чи не жартує вона. -Трейсі хороша дівчина. І ви не будете її зачіпати на протязі всього навчання. Навіть навпаки, будете допомагати їй. 
-Пробачте, я правильно розсудив? Ви з‘явились власною персоною в мій кабінет через якусь там невизнану? -престол Філік від подиву не міг навіть кліпнути, витріщаючись на Яйрам. 
-Не через якусь там невизнану, а через подругу мого сина. Ви знали що вона донька Серафима? 
Архангел Ана-Марія почала важко дихати, міцно тримаючись за поручні крісла. 
-Не знали? -демониця весело всплеснула долоні. -То знайте. Якщо ви хоч раз посмієте принизити саме цю невизнану, мій син горою піде за неї. Я піду за сина, за мною піде все пекло. Ну і звичайно про Трейсі дізнається її татко, який тут же примчить на допомогу доньці. Тому, перш ніж робити необдумані речі, раджу вам зупинитись. -Яйрам розуміла, що престол Філікс не посміє піти проти Серафима, тому знала на що саме потрібно було тиснути. 
-Ви розумієте, що робите? -ректор швидко підійнявся з крісла, спопеляючи демоницю своїм поглядом. -Ви прийшли на мою територію, в мій кабінет, погрожуючи, якщо я вижену невизнану, яка з першого дня навчання поселяє в школі хаос та страх!!! 
-Престол Філікс, пам‘ятайте, хто вам дав цю територію і цей кабінет. Я можу забрати все, що ви маєте. Мій чин вище вашого. Перш ніж відмовлятись, подумайте. 
Ректор важко дихав, знову сідаючи в крісло. Архангел Ана-Марія мовчки кусала губи, аби ні в якому разі не сперечатись з демоницею. 
-Чого ж ви хочете? -зіщуливши очі, запитав престол Філікс. 
-Я вже все сказала. Хочу, аби ви не чіпали Трейсі. Вона залишиться в школі і закінчить всі курси. Ви не будете її принижувати та косо дивитись їй в слід лише через те, що в нас з вами виникла маленька дискусія. А ви, люба Ана-Маріє, будете доповідати мені про всі витівки невизнаної. Не треба турбувати такими дрібницями й так вічно зайнятого престола Філікса. Так, престол Філікс? -демониця завжди насолоджувалась смаком перемоги та шантажу. Вона любила спокушати та шантажувати на свою користь людей та божеств. Архангел Ана-Марія чекала, що на це скаже ректор. Вона не могла не прислухатись до його думки, але так само не могла перечити Яйрам. 
-Ви праві. Але я теж дещо попрошу. -на лиці престола Філікса заграла усмішка. 
-Кажіть. 
-Ви збережете для мене цю посаду найближчих два століття. 
-Огооо... я бачу, губу ви розкатали добре. Але мені байдуже. Доки ви гідні цієї посади, я не збираюсь забирати владу у вас. Нехай так. Я згодна. 
Яйрам встала з крісла та знову обвела поглядом просторий кабінет ректора. 
-Я думаю, ми домовились. Буду чекати новин, люба Ана-Марія. 
Яйрам відчинила двері та з хижою усмішкою підійшла до вікна. Розправивши крила, демониця вже знала, куди полетить далі.

***

-Трейсі! Прокидайся, хутко! -Брітані кинула в сонну невизнану подушку, змушуючи прокинутись. 
-Та не чіпай ти дівчину, нехай спить. До занять ще дві години. Залиш її. -намагалась заспокоїти демоницю Емберлі. Трейсі ж щільніше закутала себе в ковдру, намагаючись заснути.
-А от і ні! Я щойно зустріла архангела Ана-Марію, вона буде чекати на Трейсі біля дверей школи через годину. А за годину мені потрібно її причепурити. Це наказав зробити Люцифер. 
-Що? -Трейсі підскочила з ліжка. Її сон мов рукою зняло. -А Люцифер тут до чого? 
-А до того, що він чекатиме на тебе після занять. Хутко прийми душ. -Брітані схопила невизнану за руку та поволокла до ванної. 
Трейсі важко зітхнула, та все ж послухалась демоницю. Теплі крапельки води огорнули її тіло ніжним коконом, змушуючи блаженно потягнутись. 
Через якусь годину Трейсі вже стояла в гарній сукні. Тугий корсет знову ж таки не давав невизнаній дихати на повні груди. Її руки були повністю закриті обтягаючою бордовою тканиною, але передпліччя були відкриті розрізами сукні, з‘єднуючись з глибоким декольте. Низ сукні не був таким тісним, як корсет. Бардова спідниця сукні трохи закривала коліна, весело повторюючи кожен рух стегон дівчини. Трейсі подобався пишний низ та тугий верх сукні, це додавало не аби якого шарму до й так привабливої фігури. Емберлі зробила легкий макіяж, а Брітані заплела волосся невизнаної у два колоски. 
Емберлі знову дістала з шафи взуття. Як тільки Трейсі не старалась, демониці не дозволили їй всунутись в кросівки, замість цього вони майже силою взули на її ніжки босоніжки на середніх підборах. 
-Ойййй... і куди ж я така красива піду? На пари? Чи може до архангела Ана-Марії? -Трейсі задоволено роздивлялась себе в дзеркалі, доки демониці не соромлячись одне одного перевдягались, іноді проходячи в тому, в чому мати народила. 
-Після занять я проведу тебе на терасу, там чекатиме Люцифер. Він все пояснить. -Брітані вже фарбувала чорною помадою губи, а Емберлі все ще бігала в нижній білизні. 
-Я думаю, ти можеш йти. У нас пари через годину, а архангел Ана-Марія чекає на тебе зараз. Дорогу запам‘ятала? -Емберлі не чекаючи заперечень невизнаної відчинила двері та чекала, коли вона вийде. Трейсі розуміла по поглядам демониць, їх щось турбує. Вони хочуть поговорити. Але не в її присутності. Дівчина важко зітхнула та ступила ніжною туфелькою на мармурову підлогу коридору. 
Трейсі вже п‘ять хвилин петляла по коридорам школи. 
-Де ж ті довбані двері! -крикнула невизнана, ляснувши себе по лобі. -Думай, Трейсі, думай! 
-Трейсі! -дівчина обернулась, і побачила Брайана. Хлопець сяяв усмішкою, а його очі горіли невимовною радістю. 
-Брайане! Привіт. -більш стриманіше привіталась дівчина. 
-Заблукала? -невизнаний підійшов до неї, розглядаючи з ніг до голови. 
-Трохи. Мені терміново потрібно вийти зі школи. На мене чекає архангел Ана-Марія. 
-О, так ти через це така гарна сьогодні? 
Дівчина звузила брови та незручно посміхнулась. 
-Тобто ти завжди красива, але... сьогодні особливо. 
-Ні, я не наряджалась заради нашої викладачки. Після занять на мене чекає Люцифер, а мої подруги постарались, аби я виглядала дуже навіть привабливо. 
Усмішка з обличчя Брайана швидко сповзла, не залишивши і сліду. 
-Люцифер? Він тобі погрожує, Трейсі? Скажи мені! Ти можеш мені довіритись. -хполець схопив невизнану за руку та уважно вдивлявся в її очі. 
-Заспокойся. Він хороший і не кривдить мене. Все добре. 
-Ти впевнена? Трейсі, я розумію, що звичайний невизнаний проти сильного демона це ніщо, але я зможу захистити тебе. Ти лише скажи. Трейсі ти... ти подобаєшся мені. 
Очі дівчини округлились, вона навіть не здогадувалась що єдиний друг з таких як вона буде закоханий в неї. 
-Брайане, -дівчина легенько відштовхнула хлопця, змушуючи відпустити її руку. -пробач, але ти для мене друг. І не слід сприймати Люцифера як ворога. Він мене не кривдить. 
Невизнаний з сумом в очах відвів свій погляд. 
-Брайане, все добре? 
-Так, так. Звичайно. Звісно ж трохи не приємно, що відповідають не зовсім взаємністю, але я думаю, переживу. -невизнаний натягнув на обличчя гірку посмішку, що не можна було приховати від дівчини. -Давай я проведу тебе? 
Хлопець зробив декілька кроків, Трейсі незручно попрямувала за ним. Дорогою до виходу зі школи, між ними панувала незручна тиша. Брайан те й робив, що кидав короткі погляди на дівчину, а Трейсі робила вигляд, що розглядає стіни. 
-Ми прийшли. -невизнаний зупинився біля дверей, склавши руки за спиною. -Що ж, Трейсі, ще побачимось. Раджу забути тобі про нашу розмову. 
Брайан взмахнув крильми та стрімко зник за довгим коридором. 
Трейсі відчинила двері, холодний вітер ласкаво обдував її тендітну шию. Вдихнувши повні груди свіжого повітря, дівчина посміхнулась. 
-Доброго ранку! -привіталась архангел Ана-Марія. 
-Здравствуйте. 
-Тебе зовсім не цікавить доля дракона? 
-Якого дракона? Ви про Арабеллу? 
-Саме про неї. Так як це особлива тварина, їй потрібна особлива увага. 
Архангел Ана-Марія, розвернувшись, почала крокувати до лабіринту. Трейсі нічого не залишалось, як піти слідом. 
-Трейсі, ти хороша дівчина. І я зовсім не хочу тебе ображати. Але якщо ти будеш виходити з-під мого контролю, мені доведеться відмовитись від тебе. Тоді тебе будуть виховувати інші ангели. Можливо, демони. Але тобі буде тільки гірше. Ти без крил, слабка, вразлива, тобі потрібен захист, який ти вже знайшла у одного з демонів. Але це не найкращий варіант. 
-Що ви маєте на увазі? -перебила її Трейсі. Звичайно дівчина розуміла, що архангел Ана-Марія говорить про Люцифера, завдяки якому вона залишилась у школі. Але невизнана вирішила зробити вигляд, ніби зоовсім нічого не розуміє. 
-Впевнена, ти знаєш, про що я. Не буду довго говорити. Всього лише скажу, слідуй за мною, невизнана. -архангел Ана-Марія на ходу подивилась в очі Трейсі, змушуючи шкіру дівчини покритись мурашками. -Лише я зможу допомогти тобі. Не слід так сильно довіряти демону. Тому думай головою, будь ласка. 
-Я вас зрозуміла. -Трейсі розгублено відвела погляд, йдучи по дивному лабіринту. -Пробачте за мою поведінку. Більше такого не повториться. 
Архангел Ана-Марія задоволено посміхнулась. 
-Ти знаєш, чому я тебе покликала? 
-Щодо Арабелли? 
-Так. Це твій дракон. Вона слухає лише тебе. Ми не зможемо її стримувати, якщо ти не займатимешся її вихованням. 
Архангел Ана-Марія зупинилась біля широкої арки з зеленої лози. Гілля невимовно прекрасно заливались в одну єдину стінку, за якою знаходилось три дракона. 
-Отже, слухай мене уважно. -жінка почала розповідати, зупинившись перед тонким входом до драконів. -Це не проста лоза, яка утворює стіни, за якими знаходяться дракони. Це лоза, яка стримує їх. Вони не можуть покинути цю територію без господаря, але й не намагаються, адже в цій зоні лише найкращі умови для драконів. Все, що їм потрібно, все, чого вони потребують і все, аби не злити їх. Тобі доведеться займатись з Арабеллою хоча б раз на тиждень. Так вона буде безпечною для всіх божеств. 
Архангел Ана-Марія пролізла через тонкий, але високий прохід з лози. Трейсі полізла за нею. За секунду, краєвид змінився, більше нагадуючи джунглі. Високі дерева, яскраві квіти, співучі птахи та навіть неглибоке, але широке штучне озеро. 
Перший дракон, який кинувся в очі Трейсі, був широкоплечий чорний самець. Через його луску добре виднівся жар, який обпікав кожного, хто смів дивитись на нього. Червоні очі дракона нагадували очі Люцифера. Безпомилково Трейсі зробила висновок, що цей дракон належав саме демону. 
-Знайомся, це Нелтаріон. Дракон Люцифера. Варто лише комусь крім Люцифера доторкнутись до луски Нелтаріона, як один дотик спалить їх живцем. Саме через це до Нелтаріона не підходить навіть Сатана. Люцифер виховував його так, як зручно було йому. Покірність, готовність, відсутність слабкостей та нереальна міць дракона лякає кожного. Але боятись Нелтаріона не варто. Доки Люцифер не сказав «фас», загрози цей дракончик не виявляє. Все, що потрібно, це всього лише не торкатись його. Ходімо далі. 
Ана-Марія почала обходити боком пекельно гарячого дракона, намагаючись відходити якнайдалі. 
-Тепер залишилось знайти Недді та його дракона. 
-Недді? -перепитала Трейсі. -Син престола Філікса?! А чому ми повинні його шукати? 
-Так потрібно. Він буде допомагати тобі у вихованні Арабелли. -Архангел Ана-Марія уважно вдивлялась в глибину кущів та дерев, намагаючись розгледіти хоч щось. 
-Я й сама впораюсь. 
-Не впораєшся! -по заду почувся голос хлопця. Трейсі зітхнула, але все ж таки повернулась. До неї наближався ангел з великими білими крильми, трохи більшими ніж в архангела Ана-Марії. 
-Чому ти так в цьому впевнений? -обурилась Трейсі, доки її викладачка з поблажливою посмішкою дивилась на широкоплечого ангела. 
-Ти дівчинка. -Недді лагідно посміхнувся. -Земна дівчинка. Тобі потрібна допомога. І я допоможу. 
-Уфффф, що за стереотипи? Якщо я не родилась ангелом чи демоном це не значить що не стану ним! 
-Станеш, звичайно станеш. Але поки що ти невизнана та ще й без крил. Тому краще не сперечайся. 
-Я... 
-Досить! -гаркнула архангел Ана-Марія. -Недді, милий, я сподіваюсь, ти виховаєш не тільки її дракона. Трейсі, сьогодні в невизнаних два заняття, перше з яких ти проведеш тут. На другому твоя присутність обов’язкова. Ми чекатимемо тебе на галявині школи. Мені час, учні чекають. А ви займайтесь. 
Архангел Ана-Марія розкрила крила та легким поштовхом взлетіла. 
-Я Недді. -ангел простягнув дівчині руку, очікуючи від неї відповіді. 
-Трейсі. -невизнана простягнула руку у відповідь. 
-Що ж, Трейсі, познайомити з моїм дракончиком? 
-А гладити можна? 
Недді тихо засміявся. Трейсі посміхнулась, вона вперше зловила себе на думці, що їй подобається чийсь сміх. 
-Це не Нелтаріон, до мого торкатися можна. Його звуть Тандерболт. Скорочено Болт.  
Трейсі почала уважно роздивлятись хлопця. Широкоплечий, зі світлим русявим волоссям та загостреними вилицями, блакитні очі та гострий ніс, тонкі губи та брови. Всі його риси обличчя нагадували Бога, про зовнішність якого так старанно писали люди.
-І давно він в тебе? 
-З самого народження.
-Як ти виховуєш його? І як Люцифер виховує Нелтаріона? 
-Люцифер дуже любить свого дракона. Але варто Нелтаріону хоч раз не послухатись, демон карає його. Іноді дуже жорстоко. Але я завжди дивувався, Люцифер виховує його жорстоко, але в очах дракона немає страху, лише повага та відданість до господаря. Як він це робить я й сам не знаю, тому відповісти не зможу. Тандерболт, хороший хлопчик. Можна сказати, мій найкращий друг. Я ніколи не змушую його виконувати мої примхи. Я вважаю, що тварина сама повинна хотіти захищати та підкорятись мені. Я віддаю йому шану, поважаю його рішення, взамін він безперечно слухає мене. Не через страх покарання, а через повагу. -Недді захопливо все розповідав Трейсі, не помітивши, як вони підійшли до Арабелли. 
-Щось я не бачу Тандерболта. -Трейсі потягнулась до Арабелли, яка схилила голову перед невизнаною. 
-Не переймайся, знайдеться. Всі ці джунглі облітати не хочеться, лише для того аби знайти Болта. 
Недді всплеснув долонями, підходячи ближче до рожевої самки. 
-Ти готова? 
-Я? -Трейсі обернулась до хлопця, спіймавши уважний погляд на собі. -Так, готова. 
-Перш за все, ти повинна знати, що тобі доведеться контролювати себе та свої емоції. Вчора ти напевно дуже нервувала, Арабелла відчула це та почала тут все спалювати до чорта, архідемонам, які охороняли вхід до драконів, ледь заспокоїли Арабеллу. Ну, або просто хтось заспокоїв тебе. Тому перше, що ти повинна навчитись, це встановлювати зв‘язок з драконом. 
Трейсі почала сміятись. 
-Що смішного? -Недді звів брови. Але зовсім не так, як інші. Якось... по доброму. 
-Якби мене вигнали зі школи, що б сталось з Арабеллою? 
-Дивне запитання. Дракона без господаря не втримати. Навіть Серафимам. Тому перш за все Арабеллу відпустили б разом з тобою. 
-Я ось думаю, мені потрібно встановити з нею зв‘язок аби вчасно заспокоювати. А хто заспокоїть мене? 
-Ти не несеш такої небезпеки як дракон. -впевнено вимовив Недді, з викликом дивившись невизнаній в очі. 
-Впевнений? -Трейсі повільно, мов кішка, почав підходити до хлопця. Її пальчик доторкнувся до грудей хлопця. Вона почала кружляти навколо ангела, обводячи пальчиком коло по його тілі. 
-Впевнений. -Недді схопив дівчину за руку. -Як мені розцінювати ці ваші жіночі штучки? 
Трейсі посміхнулась, відходячи від ангела. 
-То може, навчиш мене встановлювати зв‘язок з Арабеллою? -невизнана знову стояла біля самки, все ще посміхаючись. Недді лише важко зітхнув, але все ж розпочав їх урок. 
-Подивись їй в очі. Дивись, вивчаючи кожен відтінок її очей. Що ти бачиш? 
-Себе. Точніше своє відображення. Її очі були блакитними, зараз стали синіми. 
-Добре. Спробуй відчути її дихання та як тільки відчуєш, лови ритм. Ви повинні бути один цілим. Дихай так, як видає вона. Ні в якому разі не відводь погляд. 
Минуло декілька хвилин. Трейсі ледь змогла зрозуміти дихання свого дракона. І ось, вони уважно дивляться в очі одна одній дихаючи в унісон. 
-Молодець. -Недді посміхнувся. Йому подобалось як швидко вона встановлює зв‘язок з Арабеллою. Перед заняттям йому здавалось, що все буде набагато гірше. -Тепер спробуй привітатись з нею. 
-Як? 
-Подумки. Скажи їй «привіт».Запитай, як справи. Порозмовляй з нею. 
Минуло хвилин десять, та Трейсі так і не могла відчути, що каже їй Арабелла. Невизнана продовжувала дивитись в очі самці та наполегливо намагалась почати діалог. 
-Зупинись. -скомандував голос по заду дівчини. Вона дівчула поштовх повітря на своїй шиї. -Ти повинна навчитись керувати своєю енергією та відчувати енергію інших. 
Недді ззаду поклав руку на живіт дівчини, легко дихаючи над її волоссям. Трейсі помітно розхвилювалася, змушуючи Арабеллу тихо рикнути. 
-Заспокойся, Трейсі. Дихай. Все ж добре. -Недді перейшов майже на шепіт, але дівчину відпускати не збирався. -Дивись їй в очі. Не відволікайся. Зосередься на своєму животі. -Недді трохи надавив на живіт невизнаної.