Глава 11

Любі читачі, дякую, що ви разом зі мною занурюєтесь у пригоди Трейсі-мандрівниці. Попереду на вас чекають дивні повороти кохання та конфлікти між головними героями. Мені навіть самій цікаво, що буде робити Трейсі після закінчення Небесної школи.)) дякую всім за підтримку та зірочки :) 

-Чому вона така щаслива? -запитала Трейсі. Її погляд був прикутий до Брітані, яка дуже швидко зникала за хмарами. 
-Ходімо. В кімнаті розповім. 
Доки Емберлі з невизнаною спускались до своєї кімнати, Трейсі вже зробила висновок. Тут вирувало життя. Всі були щасливі і задоволені своїм життям. Всі сміялись. Але не вона... 
-Ти мене чуєш? -Емберлі легенько штовхнула Трейсі, змушуючи знову повернутись думками до подруги. 
-Що? А. Не зовсім. -невизнана байдуже відмахнувся та зайшла до своєї кімнати.  
-Ти сильно втомилась? -зачиняючи двері, запитала Емберлі. 
-В сенсі? 
-Ну вже вечір. Хочеш спати чи ні? -демониця пішла до ванної кімнати та почала розчісувати волосся. Двері вона навмисно залишила відчиненими, аби розмовляти з невизнаною.  
-Не дуже. Занадто якось багато всього лише за одну добу навчання. Я ще навіть не встигла стати ученицею цієї школи, а мене вже вигнали. Я вступила в договір з сином Сатани, пізнала в гніві архангела Ана-Марію, встигла розбити ніс невизнаному та закохати майже всіх хлопців з групи. А, ну і на останок я стала частиною твоєї зграї. Тому що твоя вовчиця обрала якусь там земну невизнану. 
З вбиральні донісся дзвінкий сміх. 
-Не переймайся. Впевнена, завтра ти підеш на пару, попросиш вибачення в архангела Ана-Марії і все в тебе буде добре. 
-Знаєш, -Трейсі важко впала на своє ліжко. -Люцифер не тільки це мені пообіцяв. Я трохи змовчала, аби не образити Брітані. 
Емберлі вийшла з вбиральні вже розчісана та в ніжній, блакитній піжамі. 
-Продовжуй. -демониця натхненно щось шукала в свому гардеробі, доки Трейсі розповідала про зустріч з майбутнім Сатаною. 
-Він сказав, що хлопця, якому я розбила ніс, власноруч буде варити в казані цілий місяць. Інші ангели та демони не будуть до мене чіплятись, сказав, що захистить мою гідність. 
Емберлі завмерла, мов зупинився час і вона не була в змозі поворухнутись. 
-Емберлі.? Все добре? -Трейсі трохи привстала з ліжка дивлячись на крила демониці. 
-Повтори. Що він сказав? -Емберлі повільно повернулась до дівчини з ніжною, рожевою сорочкою в руках. 
-Сказав, що захистить мою гідність. А що? 
-А те, що демони ніколи просто так не захищають гідність інших. Пізніше зрозумієш. Переодягайся. -Емберлі кинула сорочку на її ліжко та подала руку, аби допомогти встати з ліжка. Посміхнувшись, Трейсі прийняла допомогу від подруги. Демониця більше не вимовила ні слова. Вона мовчки прийнялась розшнуровувати тугий корсет. 
-О Шепфа! Я можу дихати! -простогнала невизнана, залишившись в одному бюстгальтері. 
-Можеш! А тепер одягни сорочку, будь ласка. 
Все ще тримаючись за спину, яка відчувала явне полегшення, Трейсі попрямувала до ванної кімнати. Вона нарешті зняла резинку і тугий хвіст перестав так сильно стискати шкіру голови. За резинкою полетіли штани, а потім кросівки. Трейсі швидко одягнула сорочку та повернулась до Емберлі. 
-Дивовижно... на мені ця сорочка ніколи гарно не сиділа. Я в ній була як доска. Тобі пощастило, бути кістлявою але з грудьми та стегнами-це магія. Я тобі заздрю. -Емберлі нахмурила свої брови та надула губки, але по доброму, змушуючи Трейсі залитись сміхом. 
Через пів години дівчата лежали на своїх ліжках та обоє дивились на стелю. 
-Емберлі... -тихо прошепотіла невизнана. -Спиш? 
-Ні. 
-А коли Брітані прийде? 
-Вона не прийде. 
-Чому? 
Емберлі втомлено повернула свою голову до невизнаної. 
-Ти чим слухала? Люцифер чекає її сьогодні вночі. А чекає він її вкрай рідко. 
-Рідко? А хіба вона, як його дівчина, не може сама приходити до його кімнати? 
-До кімнати? Ти що, Трейсі! Він син Сатани. На справді він навіть прибиральниць не впускає до своєї спальні. А Брітані зве наніч в кращому випадку раз на два тижні. Вже минуло три місяці, а Люцифер досі не кликав її до себе. Я вже думала, кінець їх стосункам. Але сьогодні покликав. 
-Так ось чому вона так зраділа. -Трейсі заплющила очі, продовжуючи слухати подругу. 
-Я б теж раділа. 
-А Люцифер зраджує Брітані? 
-А що в твому понятті «зрада»? 
-Ну коли у тебе вже є стосунки з одним божеством, а ти йому зраджуєш, проводячи ночі з іншим. 
-Аааа, ти на рахунок сексу! У Люцифера в пеклі є дві кімнати. В правому крилі на сході та на півночі. Та, що на сході-його ложе, в яке навіть служниці не заходять, щоб прибратись. Навіть Брітані не була в тій кімнаті. А ось в кімнаті на півночі була не тільки Брітані. 
-Він їй зраджував? -ця думка змусила Трейсі розплющити очі та повернути голову в бік до демониці. 
-У нас це не називають зрадою. 
-Тобто як це? -від такого цікавого та не зрозумілого діалогу Трейсі підійнялась з ліжка, схиляючись на перила. Емберлі послідувала її приміру. 
-Люцифер майже кожну ніч проводить з демоницями. Але це так... коротка ейфорія для тіла, не більше. 
-Серйозно? А Брітані не ревнує? 
-Ні. 
-Чому? 
-Не має права. 
-Чому? 
-Тому що він на другій іерархії. Вона не сміє йому перечити. 
-Що? -Трейсі вспалахнула гнівом та нерозумінням. -Та як це взагалі можливо! Він зустрічається з нею, а спить з іншими. А все це йому позволено через якийсь там чин! 
-Трейсі, ти ще трохи побудеш в нашому світі і все сама зрозумієш. А зараз лягай спати, Брітані побачимо завтра на парах. Надобраніч. 
Емберлі, важко зітхнувши, трохи спустилась, та повернулась в бік до шафи. Трейсі ще довго розмірковувала на рахунок їх правил, та все ж таки заснула.

*** 
Люцифер наздогнав Яйрам та воїнів вже біля воріт до школи. 
До кабінету престола Філікса йшли мовчки. Всі демони, бачивши свою правительку, поважно схиляли голови, невизнані слідкували їх приміру, ангели ж просто опускали очі донизу. 
-Мамо, пробач. Я більше не зможу тебе супроводжувати. -Люцифер зупинився під величезними дверима кабінету престола Філікса. -Маю невідкладні справи. Завтра вранці поговоримо. 
Демон вже хотів йти, але рішучий, лукавий голос матері змусив його зупинитись. 
-А якщо вранці в цій школі вже не буде твоєї невизнаної?! Що тоді? Теж вранці поговоримо? 
-Матусечко, -Люцифер підійшов до матері та взяв її руки в свої. -а ти постарайся. Зроби все можливе та неможливе аби він не чіпав її. Ніколи! -він звів свої чорні брови, на останньому слові. 
-О Шепфа! Добре. -Яйрам важко зітхнула та обійняла сина. -Бережи себе. 
Демон незручно обійняв матір у відповідь але через кілька секунд швидко відпустив її. 
-Я все ж полечу.  
Люцифер розклав свої червоні крила та вилетів через широко прочинене вікно. 
Через декілька хвилин демон велично йшов по коридору чоловічих кімнат. 
-Так... думаю, це тут. -демон відчинив двері в одну з кімнат. Він відразу ж зустрів на собі чотири пари очей. З них було два демона, один ангел та один невизнаний. 
-Люцифер? -один з демонів підійшов до нього. -Щось сталось? 
-Вийдіть всі. Мені потрібно поговорити з невизнаним. -Люцифер не дивився ні на кого, крім перебинтованого Боба. Першим з кімнати вилетів ангел, за ним вийшло два демона. 
-Ну привіт, Боб. -з зухвалою посмішкою привітався Люцифер після того, як двері зачинились. 
-П... при-привіт. -Боб почав помітно нервувати. Його долоні швидко спітніли, а серце билось в шаленому ритмі, що не залишилось без уваги демона. Боб тихо сидів на своєму ліжку, уважно спостерігаючи за своїм гостем. 
-Ти мене боїшся? -не чекаючи відповіді, Люцифер добавив. -Правильно. Бійся. 
Демон пройшов до кімнати та сів на одне з крісл в лівому кутку біля вікна. 
-Чому ти зачіпав Трейсі? -зрозумівши, що цей бовдур зовсім не наважується щось сказати, демон взяв ініціативу в свої руки. 
-Трейсі? В-вона ккрасива дівчина. Я всього лише хотів з нею познайомитись. А вона зламала мені ніс. -Боб трохи осмілів і в доказ своїм словам він тицьнув пальцем на перебинтований ніс. 
-Ти знав, що її виганяють зі школи? 
-Ні, не знав. Але думаю це й на краще. Цю пришелепкувату взагалі не потрібно було приймати в цю школу. 
Люцифер підскочив з стільця й всього за кілька кроків опинився біля Боба. Він підняв його з ліжка та з усієї сили притиснув до стіни, тримаючи правою рукою тендітну шию. 
-Послухай... -прошепів, мов змій, демон. -якщо ти хоча б раз на неї косо подивишся, я відкручу тобі голову. Якщо посмієш торкнутись її -спалю живцем. Якщо не попросиш пробачення-проведеш в пеклі вічність. Якщо вона не пробачить тебе, мені доведеться варити тебе в казані місяць. Ти зрозумів? 
Боб почав важко дихати, його скроні жваво відбивали пульс, а обличчя посиніло. Люцифер трохи попустив хватку, аби почути відповідь. 
-Я зрозумів. -прохрепів Боб, міцно тримаючись за руку демона. Люцифер відпустив його, невизнаний стрімко сповз по стінці на підлогу, важко дихаючи та відкашлюючись. 
-Знаєш... все ж таки трохи виховання тобі не завадить. -демон підійняв невизнаного з підлоги та з силою вдарив в щелепу. -Для профілактики.