Глава 10

-Мамо, годі. -мов маленький хлопчик почав просити Люцифер. 
-Зачекай. -Яйрам все ще сміялась, вказівним пальцем стираючи невеличку сльозинку від сміху. -Тобто ти, майбутній правитель пекла, хочеш допомогти невинній квіточці? Що ж ти попросив натомість?
-Мамо, якщо ти зараз не перестанеш, я піду. І буду все вирішувати самотужки. У мене був план, як все вирішити без тебе. Я піду до престола Філікса, натовчу йому талбо, розбомблю як мінімум його кабінет, а потім про мене буде говорити вся Цитадель. Ну і звичайно про тебе з Сатаною, що виховали зовсім не правильного правителя. 
-Ти не посмієш. -вже зовсім не сміючись відповіла Яйрам. Вона добре знала сина, і так само знала-словами в повітря він не кидається. Якщо каже що зробить, отже, зробить. 
-Ще й як посмію. -тепер посміхався Люцифер. 
-Що такого тобі зробив престол Філікс? Нехай править собі тихо мирно. Навіщо його чіпати? 
-Мені він не зробив нічого. Але невизнана... Він хоче вигнати її зі школи, тому що вона натовкла пику ще одному невизнаному. Я хочу, аби ти поговорила з престолом Філіксом, домовилась, аби він не виганяв Трейсі зі школи та не зачіпав її на протязі всього навчання. Навіть якщо у неї будуть погані оцінки. 
-Ти здурів? -Прочитавши повну впевненість в очах сина, Яйрам шумно видихнула та схилилась на спинку стільця. -Ти все таки здурів. Що ж вона зробила з тобою, сину? 
Люцифер голосно стукнув рукою по столі. 
-Досить, мамо! Нічого вона мені не робила. Ти допоможеш чи ні? 
-Якщо не допоможу, то втрачу репутацію. Якщо допоможу, то втрачу сина. Цікаво... 
-Чому ти вирішила, що втратиш мене? 
-Тому що ти закохався. 
Очі Люцифера вспалахнули вогнем. Червоний, пекельний погляд вставився в правительку пекла, немов спопеляючи її. 
-Ти погано мене знаєш, якщо думаєш, що я допомагаю їй просто так. В цьому є своя вигода. Вона донька Серафима, чорт візьми! 
-О, так це та дівчина... відразу потрібно було так сказати. Тепер розумію, чому ти граєшся з нею. Я допоможу тобі. Завтра вранці поговорю з престолом Філіксом. 
-Завтра буде пізно. Він відправляє її сьогодні ввечері. А вечір через дві-три години. Думаю, треба поспішати. 
Яйрам встала з стільця та посміхнулась синові. 
-Знаєш, Люцифер... коли ти сказав ім‘я «Трейсі» твої очі стали світлішими. 
І, мов нічого не відбулось, Яйрам попрямувала до дверей, залишивши стоячого в ступорі сина. 
-Ці жінки... завжди себе накручують! А потім, сльози в них, не кохає їх коханий. Ууууууу бісить! 
Люцифер вийшов слідом за матір‘ю.

*** 
-Що ж робити? Що ж робити? -Трейсі міряла кімнату дрібними кроками, розгулюючи вперед-назад. -Цей демон зведе мене з розуму! Як тепер мені викрутитись? 
Двері кімнати відчинились, і Емберлі разом з Брітані сміючись зайшли до кімнати. 
-Привіт, красуне. -Емберлі, підійшовши ближче, заправила невеличке пасмо волосся за вухо невизнаної. -Як день минув? 
-Погано. -благальними, великими очима, Трейсі дивилась то на Емберлі, то на Брітані, шукаючи в їх очах хоч крихітну допомогу. 
-Краще присядьмо. -звівши брови, сказала Брітані. Всі дівчата забрались на ліжко Трейсі та почали уважно слухати невизнану. 
-Ну що... мене вигнали зі школи. -опустивши очі повідомила Трейсі. 
-Що? Хто сказав? -перепитала Емберлі. 
-Придурок той! 
Брітані округлила очі і з блискавичною швидкістю затулила рот невизнаної рукою. 
-Тихо ти! Можуть почути. -лише після цих слів вона опустила свою долоню. 
-За що? Що такого ти могла накоїти? -Емберлі дійсно переживала. Її тіло жахливо тремтіло, а очі наповнились слізьми. 
-Чому ти так хвилюєшся? Ми знайомі всього декілька годин. Не треба так побиватися. Все одно я залишусь в школі, якщо ваше мурло наворочене дотримає своє слово. -байдуже знизивши плечима відповіла Трейсі. 
-Яке мурло? -вже зовсім не засмучено запитала Емберлі. Їй дійсно було важливо, щоб Трейсі залишилась не тільки в школі, а поруч з нею. Адже тепер невизнана була частиною її зграї. 
-Люцифер. 
-Люцифер? -Брітані підскочила з ліжка. Її очі округлились, а крила почали нервово підійматись. 
-Так. Він прийшов і ми з ним домовились. Він мені-я йому. 
-Що йому? -знову перепитала демониця.
-Ти ревнуєш? -встрягла в розмову Емберлі. Та коли очі Брітані стали чорнішими, демониця байдуже махнула рукою. -О, не переймайся. Впевнена, зараз Трейсі все нам розповість. А ми її вислухаємо. Добре? 
Коли Брітані взяла себе в руки, опанувавши емоції, Трейсі розповіла геть усе, нічого не приховуючи від подруг. 
-Сказати, що я в щоці, це нічого не сказати. -Емберлі лягла на ліжко, Трейсі примостилися поруч. 
-Плюсую. -Брітані також лягла, але трохи осторонь від дівчат. 
-Дівчата. 
-Що? -в один голос відповіли демониці. 
-Чи можна якось позбутись цієї каблучки? 
-Лише в тому випадку, якщо умова виконана. Але якщо ти сказала, що будеш виконувати все, це значить, що ти й до смерті можеш ходити з кільцем. Доки Люцифер сам не знімить його. І до речі, не називай кільце каблучкою. -Емберлі мило посміхнулась Трейсі та взяла за руку. 
-Мені потрібно на свіже повітря. -все що й сказала Брітані, а потім вийшла з кімнати. 
-Я думаю, нам варто піти з нею. -більше нічого не кажучи, Емберлі взяла за руку змучену невизнану та потягнула до дверей. 
Дівчата підійнялись на кілька поверхів та стояли біля величезних дверей. Брітані впевнено відчинила їх та зробила декілька кроків вперед. 
-Огоооо. -вимовила Трейсі. Її очам відкрився прекрасний краєвид. Велика тераса майже на самому верху школи. Хмарки були настільки близько, що дійсно здавалось, що ось-ось доторкнешся до них. Білосніжні поручні гарно обвивали зелені лози з рожевими квітками. Невизнана підійшла до краю тераси, міцно взялась за поручні та подивилась вниз. 
-Нічого собі... -нереальна висота, в якій кінець був просто непроглядним. Трейсі бачила галявину, на яку вперше ступила її нога. Там досі кволо лежали деякі демони та ангели. Але після воріт не було нічого крім хмар. 
-Це наше улюблене місце. -Брітані підійшла та стала поруч з невизнаною. Вона дивилась їй в очі з палкою образою. -Ми сюди ходимо, коли потрібно подумати або заспокоїтись. 
-Ти образилась? -все ж вирішила запитати зараз, ніж потім. 
-Через що? 
-Через Люцифера. 
-Не маю права. -Брітані відвела погляд десь в бік, лише б не зустрітись з очима Трейсі. -Люцифер майже на першій іерархії. Його батьки рівні Серафимам, а я всього лише на третій іерархії та маю останній чин. Я не маю права ображатись або виказувати своє незадоволення щодо його примх. 
-Я не розумію... Чому у вас так важливий чин та іерархія? 
-Тому що, невизнана, тому що. -Брітані знову відвела погляд. 
-Дівчатка, я звичайно дуууже не хочу перебивати вас і вашу душевну розмову, але... мені здається чи з пекла хтось летить? -Емберлі підійшла до поручнів та почала вдивлятись в хмари. Через хвилину Брітані добавила: 
-Летить... і не один. Їх багато. 
-Що? Що це значить? -Трейсі помітно рознервувалася. Та щоб її заспокоїти, Емберлі почала розповідати жарти, які зовсім не допомагали їй. 
-Це Яйрам. -Брітані посміхнулась, а потім подивилась на нас. -Заспокойтесь. Ніхто не несе звістку про війну. Летить Яйрам в супроводі воїнів, а поруч з нею Люцифер. 
Трейсі, зі своїм людським, непроглядним зором бачила лише чорні цятки, які стрімко збільшувались. Та згодом вона побачила прекрасну, красиву жінку з величезними чорними крильми. Поруч з нею летів Люцифер, а за ними демони в обладунках. 
-Чому вони тут? -поцікавилась Трейсі все ще не зводячи очей з Яйрам. 
-Ну ти й смішна. -Емберлі почала посміхатись, дивлячись на невизнану як на дитину. -Сама просила допомоги в демона, ось він і допомагає. 
-Нічого я не просила! Він сам... захотів. -Трейсі склала руки на грудях та надула губки. 
Знову мовчання. Вся увага дівчат була прикута до Яйрам. Демониці не часто бачили її на території школи, а невизнаній було цікаво розглянути жінку поближче. Все ж таки правителька пекла. Трейсі помітила, як відлучається від них Люцифер. Він стрімко летів прямо на дівчат. 
-Відійди! -крикнула Емберлі та з силою потягнула дівчину на себе. Люцифер знову приземлився, згрібаючи все на свому шляху. Його широкі, червоні крила були настільки великими, що ледь вміщались на просторій терасі. 
-Я тебе вже зачекалася. -Брітані мило посміхнулась демону та підійшла аби поцілувати. Мов не помітивши цього, він мовчки склав крила та повернувся головою до Трейсі. 
-Можеш радіти, невизнана. Я починаю виконувати кожне сказане мною слово. 
Брітані стояла з широко розплющеними очима, досі в ступорі дивлячись на демона. 
-Молодець. Виконуй далі. Це все? -Трейсі не хотіла ображати подругу, тому вирішила не поводити себе з ним так, як поводять інші. Хоча б не при Брітані. 
-Ні, не все. Я чекатиму на тебе тут завтра після уроків. 
-Навіщо? -моторошно запитала Трейсі. Емберлі весь час мовчала, Брітані спопеляла поглядом демона, якому було байдуже, а сам демон просто дивився в очі невизнаній. 
-Будеш виконувати свою частину боргу. Брітані, зайди до мене сьогодні вночі. 
Трейсі не встигла йому відповісти. Люцифер відразу ж взлетів наздоганяючи Яйрам. 
-Козел... -прошепотіла Трейсі. 
-Діііівввччааатаааа! -Брітані почала радісно пищати. -Аааа, дівчатка, мої любі! -демониця почала обіймати та розціловувати кожну з подруг. 
-Брітані, все добре? Аааа, Брітані, задушиш! -Трейсі намагалась вирватись з занадто міцних обіймів, але всі спроби були марними. Дівчина не зрозуміла причини такого швидкого вспалаху радості. 
-Брітані, вітаю! Але, може, ти все ж таки відпустиш нас? -поцікавилась Емберлі, яка теж намагалась дууужеее обережно звільнитись від обіймів. 
-Так... що це я. -з щасливою посмішкою Брітані відпустила дівчат та нервово потерла спітнілі долоні. -Мені ж... збиратись. Треба. 
Все ще посміхаючись, Брітані розправила крила та полетіла за хмари. Саме туди, звідки декілька хвилин тому з‘явився Люцифер зі своєю матір‘ю.