Глава 9

-Що? -перепитала Трейсі. 
-Прийматимеш мою допомогу? Чи гордість не дозволяє? -знову хижо посміхнувся. Трейсі це не аби як бісило. Бісило що він ось так захотів-прийшов, захотів-пішов. 
-Та гордість тут при чому? -невизнана стомлено впала на ліжко та почала вперто дивитись на стелю, аби не зустрічатись з червоними очиськами. Вона відчувала, як її обличчя палає від його прискіпливого погляду, але не наважувалась повернути голову. -Ти демон. 
-Ну той що? -байдуже кинув Люцифер та повернувся на правий бік, підперши голову рукою. 
-А те, що ти справжній диявол! А всі угоди людей з дияволами закінчувались плачевно. 
-По-перше, я не диявол. Мій тато диявол. По-друге, ти не людина, тепер ти божество. 
Трейсі голосно фиркнула та повернула голову до Люцифера. 
-Ну добре. Ти не диявол. Ти син диявола. Та чи варто чекати допомоги від сина диявола? Чи варто сподіватись, що твої спадкові гени передались тобі від ангела, а не від Сатани?! 
-Ну добре. -Люцифер байдуже встав з ліжка. -Як хочеш. Тоді, можеш сміливо пакувати речі. 
Демон попрямував до дверей, повільно, неначе випробовуючи терпіння Трейсі. Він повільно відчинив двері кімнати та вже хотів піти.
-А... а.... ииииииии. -невизнана підскочила з ліжка та підбігла до Люцифера. Відштовхнула його від дверей та з силою зачинила їх. 
-Послухай... -почала Трейсі. Але стоячи розмовляти з самим демоном, та ще й при цьому міцно триматись на ногах було не можливо. Невизнана схопила його за руку та швидко потягнула до свого ліжка. Привівши, трохи потягнула демона за пальці, аби він сів поруч. -Чим ти допоможеш? -вже більш м‘яко запитала дівчина. 
-Усім, чим зможу. 
-Наприклад? 
-А яка різниця? Якщо погодишся на мою допомогу, то я все організую, аби тебе не вигнали зі школи. І, до речі, не тільки з цим допоможу. Твої невизнані будуть з більшою повагою ставитись до тебе, а престол Філікс не буде діставати. Якщо хочеш, можу навіть Боба в казані спалити. 
Від усіх цих розповідей на обличчі Трейсі з‘явилась посмішка. 
-Отттт демон! Вмієш зацікавити. -Трейсі легенько штовхнула його плече, та демон навіть не ворухнувся. 
-Ну то що? Ти згодна? 
Трейсі важко зітхнула. Щось в її душі підказувало не робити цього, але пропозиція була надто привабливою. 
-Що ти хочеш взамін? -знаючи, що допомоги за просто так, та ще й від демона, очікувати не слід, вона прискіпливо дивилась в його червоні очі, які повинні лякати, та не в їх випадку. 
-В якусь мить, ти виконаєш усе, що я захочу. 
-Я сподіваюсь, тілом розплачуватись не потрібно? 
-Ні. В ліжку я маю набагато кращих демониць. А ти, не демониця. Не цікавиш мене. Тому, не переймайся. 
Трейсі, не очікуючи такої відповіді, шалено розізлилась на демона. Але вона розуміла. Він-її єдиний шанс на нормальне життя. 
-На слові «ні» можна було б закінчити. Я згодна. Але ти обов‘язково повинен виконати свою умову! Посмієш мене обдурити... -Трейсі підійняла вказівний палець, погрожуючи ним перед носом демона. 
-Боюсь боюсь. -знову посміявся Люцифер. -Не хвилюйся, -він доторкнувся до зап‘ястя дівчини та обережно опустив її руку. -для того, аби я не зміг тебе обдурити, а ти мене, є договірні кільця.
-Що? Кільця? 
Люцифер дістав з кишені дві золотих обручки. 
-Огооо. Були б ми на землі, я б подумала, що ти робиш мені пропозицію. -Трейсі голосно засміялася, представивши цю картину. 
-Я настільки байдужий тобі, що ти навіть шлюб наш висміюєш? -демон одягнув собі на середній палець кільце, взяв праву руку невизнаної та швидко одягнув ще одне на її середній палець. 
-З чого раптом... -Трейсі вже хотіла відповісти, але демон різко перебив її: 
-Забудь. Дивись і вчись. 
Демон витягнув руку та уважно подивився на кільце. 
-Я, Люцифер, Син Сатани, обіцяю допомогти Трейсі. Я допоможу їй, аби не вигнали зі школи, інші невизнані, ангели та демони ставились до неї з повагою, буду захищати її гідність та кожного дня буду варити Боба в казані на протязі місяця а також обіцяю, що престол Філікс не буде чіплятись до неї на протязі всього навчального року. -золоте кільце на його пальці запалало червоним, а потім, наче його й не було, зникло. -Твоя черга, невизнана. 
Важко зітхнувши, дівчина взяла приклад з демона. 
-Я, Трейсі, звичайна невизнана, обіцяю допомогти Люциферу. Я обіцяю виконувати все, що він захоче. 
Каблучка на пальці невизнаної загорілась червоним, а потім зникла. 
-А ось це ти даремно... ти сказала «обіцяю виконувати все, що він захоче», замість того, щоб сказати «обіцяю виконати те, що він захоче». -демон почав хижо посміхатись. 
-А в чому різниця? 
-А в тому, дурна ти невизнана, що тепер ти не просто виконаєш одну забаганку, а безліч. 
-Що? Ні! Я відмовляюсь. -Трейсі почала намацувати кільце на пальці, але воно зникло. 
-Пізно, невизнана. 
-Ні! Люцифер! Зроби щось! 
Демон швидко вийшов з кімнати, залишаючи розгублену дівчину в кімнаті. Як тільки Трейсі відчинила двері, Люцифера вже не було, залишився лише шлейф від його дорогих парфумів.

***

Люцифер швидко залетів у фортецю свого дому. Як тільки його ноги торкнулись мармурової підлоги, він швидким кроком попрямував до покоїв своєї матері. На третьому поверсі він зустрів свого «друга», на якого навіть не звернув увагу. 
-Люцифер... -намагався привернути його увагу хлопець. 
-Не зараз, Клейтоне! -грубо перервавши його та навіть не дивлячись в його бік Люцифер не уповільнюючись дійшов до широких, чорних дверей. Галантно постукавши в двері, він чекав. Довго чекав. Хвилину. Дві. П‘ять. Не витримавши він легенько штовхнув двері. Зачинені. 
Люцифер посміхнувся, все ж таки не вперше ці двері відчинялись від одного помаху його ноги. Навіть не вагаючись, він сильно вдарив ногою по широким дверям. Одна з половин злетіла з верхніх петель, дозволяючи йому зайти до покоїв матері. 
-Мамо! 
Озирнувшись довкола, він так і не знайшов її. 
-Люцифер, все добре? -запитав Клейтон який весь цей час спостерігав за ним. 
-Ти маму не бачив? 
-А ти загубився? 
-Клейтоне! -Люцифер підійшов до давнього знайомого надто близько. -Не зли мене. Я запитав, де мама, чорт візьми! 
-Вона хвилин двадцять назад покинула кімнату. Щось сталось? 
-Сталось. Де вона зараз? 
-У центральній вітальні. У неї зустріч. Важлива, Люцифер. -Клейтон навмисно зробив наголос на останніх словах. 
-У неї немає нічого важливішого за мене. В тебе є десять хвилин, аби вставити двері назад. 
Клейтон, важко зітхнувши, вийшов з покоїв слідом за Люцифером, який в цей час швидко спускався до вітальні. 
Чим ближче він підходив, тим краще чув голос своєї матері. 
Біля дверей до вітальні стояло два архідемона. Побачивши Люцифера, вони,  виказуючи повагу, схилили голови. 
-Повідомте про мій прихід. -демон склав руки за спиною, очікуючи запрошення до зали. Він добре пам‘ятав, як минулого разу йому на дві неділі зв’язали крила тільки через вхід без дозволу. З вітальні вийшов архідемон, та низьким голосом повідомив: 
-Вас чекають. 
Люцифер стомлено зітхнув та відчинив двері. Його мати велично сиділа за столом, попиваючи чай. Поруч була мати Брітані-Глорія. 
-Дами, вітаю! -Люцифер галантно поцілував руку Глорії та Яйрам. 
-Люцифер, що сталось, що ти вирішив прийти навіть сюди? -запитала його мати. Глорія ж уважно вдивлялась в кам‘яне обличчя майбутнього правителя. Вона вважала, що саме він і є ключем до їх з донькою правління. 
-У мене до Вас прохання, мамо. -він трохи звузив брови та непомітно кивнув головою в сторону Глорії, ховаючи цей жест за піднятою рукою, якою швидко розтріпав волосся. 
-Правда? -жінка була вкрай здивована, адже її син майже ніколи нічого не просить. -В останнє ти мав до мене прохання, коли був ще малюком. У тебе земна іграшка зламалась і ти просив її починити. Знову зламав якусь іграшку? -Яйрам прищурила очі, уважно вдивляючись в його обличчя. Та лише вони зрозуміли подвійний сенс. 
-Ні, мамо. Я більше не граюсь іграшками... Набридло. 
Яйрам хижо посміхнулась, Глорія уважно спостерігала за двома, їй було в край цікаво дізнатись, що саме прийшов просити Люцифер. 
-Люба Глоріє, я думаю, продовжимо обговорювати виховання Брітані пізніше. Приходь до мене завтра ввечері, і Брітані бери. Вважай, що це запрошення на вечерю. Ваша сім’я та наша сім’я. Все одно скоро станемо родиною. -Яйрам мило посміхнулась жінці, але лише Люцифер знав, що запросила вона їх на вечерю, лише б прогнати її зараз. 
-Дякую, для нас це честь вечеряти з вашою сім‘єю. Люцифер, я не бачила доньку вже чотири дні. Як вона? 
-Добре. -навіть не дивлячись в бік цієї жінки відповів Люцифер. -Якщо це все, можете йти. Мені треба поговорити з мамою. 
Демониця насупила брови, чорні очі стали ще темнішими, а губи Глорія піджала в тонку лінію. Важко зітхнувши, демониця промовчала, адже все ще її чин був нижчим, за чин Люцифера. Глорія трохи нахилилась в поклоні та вийшла з вітальні. 
Демон помітно розслабився. Тепер він не стояв як статуя, а розслаблено валявся на стільці. 
-Люцифер, якщо ти знову щось зробив комусь із демониць-я тебе приб‘ю! Досить грати ними. Ти хіба не розумієш, демониці-не іграшки. Це божества. З ними не можна так пов... 
-Мамо! -гаркнув демон аби мати трохи заспокоїлась. Це подіяло, Яйрам склала руки в замок та уважно подивилась на нього. -Я тут не через це. Мені потрібна твоя допомога. 
-З яких пір ти не можеш вирішувати свої проблеми сам? 
-Не змушуй мене шкодувати, що я прийшов до тебе. -хлопець підняв погляд, аби заглянути в очі матері, які досі дивились на нього з теплом. 
-Я тебе слухаю. 
-Є одна дівчина. Невизнана. Хочу допомогти їй. 
Декілька секунд у вітальні панувала тиша. Та вже через мить Яйрам голосно засміялася.