Глава 2

-Телефон! –вигукнула Трейсі надто голосно, і коли зрозуміла це, швидко закрила рот долонею. Мов потопаючий за соломинку, дівчина вхопила телефон, який наполегливо дзвонив.

-Алло. –радісно прошепотіла Трейсі

-Привіт, дивачко. Як настрій? –запитав її найкращий, і звісно ж єдиний друг.

-Дейле, ти і уявити собі не можеш, як я рада тебе чути. –на іншому боці почувся щирий сміх. –Моя матуся знову зачинила мене в кімнаті і… -дівчину почали душити сльози, вона не знала як розповісти про це Дейлу. Хлопець, неначе прочитавши її думки, запитав:

-Мені прийти за тобою?

-Якщо звісно можеш. Спробуй якось вмовити маму відпустити мене.

-Добре, чекай там, нікуди не йди.

-Дуже смішно. –підключила свою іронію Трейсі перш ніж перервати зв’язок.

Швидко одягнувшись, як завжди, в чорні джинси та білу футболку, вона почала чекати. Незабаром почулись голоси, а потім на порозі з’явилась і Сильвія.

-Після навчання відразу ж додому. –невдоволеним голосом вимовила мама. Трейсі, мов не помічаючи її швидко вибігла в під’їзд, де на неї вже чекав Дейл.

-Дейле!-вигукнула дівчина та налетіла на хлопця. –Дякую. Що ти їй сказав?

Парубок, палко притискаючи тендітне тільце дівчини, тихо мовив:

-Що ти розбила вікно в спорт залі, і щоб Сильвію не викликали до університету, потрібно, аби ти відпрацювала.

-Ооооо таааакк. Вона готова мене хоч продати, лише б не з’являтись на публіці. Ходімо вже, тому що спізнимось.

***

Ось і закінчилась третя лекція, і Трейсі мрійливо йшла по коридору. Сьогодні у неї був хороший настрій, вона жодного разу не зустріла Наталі, а Алекс навіть привітався з нею. «Якщо Алекс привітався зі мною, отже, пробачив той безглуздий шрам. А якщо Наталі ще не знайшла мене, отже, не все так погано.» подумки розмірковувала в гордій самоті Трейсі.

-Гей, байстрючко. – «А ні, все ж таки все досить погано.» -І куди це ми так поспішаємо?

-Наталі, у мене через десять хвилин лекція, скоріше плюй отрутою і зникни. –без особливого ентузіазму відповіла Трейсі.

-За мною. Швидко. –просичала Наталі та попрямувала в жіночий туалет, перед цим не забувши штовхнути дівчину своїм плечем. Важко зітхнувши, Трейсі все ж таки пішла за центром всіх її проблем.

Як тільки вона зайшла до туалету, двері з гуркотом зачинились.

-Що ви робите? –на полі зору з’явились дві «подружки» Наталі, Ребекка та Ніколь.

-Те, що давно повинні були зробити. –з цими словами Наталі схопила Трейсі за волосся та потягла до води.

-Відпустіть мене! Негайно відпустіть! Наталі, їй богу, якщо не відпустиш, все розповім Алексу! –але дівчина не звертала на це свою і так безцінну увагу. Ніколь з Ребеккою міцною хваткою тримали її за руки, а Наталі добряче мочила голову Трейсі.

-Подивимось, що ти скажеш на це. –Ніколь вдарила чимось маленьким її по голові. Трейсі спочатку не зрозуміла що це, але коли вимкнули воду і їй все ж таки вдалося хоч трохи підійняти голову, вона побачила, що по її шовковому волоссі стікала жовта рідина.

-Тухлі яйця?! Серйозно? Наталі, та ти геть з глузду з’їхала. –намагаючись вирватись кричала Трейсі.

-Не сіпайся, лише боляче собі робиш. –геть не співчутливо мовила Ребекка.

Наталі вже увімкнула камеру для свого супер-пупер популярного блогу, Ніколь же підготувала яйця, які через декілька хвилин, всі були розтрощені об голову Трейсі. Вона не плакала, ні. Сил плакати зовсім не залишилось. Вона знала, що сьогодні ввечері вже весь університет побачить її в такому вигляді.

-Ну що, курочка-несучка, час на волю! –гукнула Наталі дівчині та вимкнула камеру.

-Ні, ні, благаю! Наталі, не треба. –озираючись, кричала Трейсі. Але Ніколь та Ребекка навіть не задумуючись вели її до виходу. Ну все, тепер весь університет побачить її в такому вигляді. Двері знову відчинились, і наче б то, потрібно радіти, що вирвалась з пазурів цих акул, але дівчина не відчувала радості. Як тільки вона опинилась за дверима, всі почали голосно сміятись і показувати пальцем на неї. Дехто навіть увімкнув телефон. А Трейсі почала гамселити руками в двері вбиральні.

-Впустіть мене, чуєте? Негайно впустіть мене. Наталі, якщо думаєш, що я спущу це тобі з рук, ти помиляєшся!

Сміх продовжувався, а Трейсі почала тікати в іншу вбиральню.

-Агов, квіточко, хтось випорожнився на тебе чи нам здається? Тому що запах дійсно вбивчий. –групка студентів кидали тупі жарти в адресу Трейсі, яка ледь стримувалась, аби не вистрибнути у вікно.

-Трейсі! –почула до болю знайомий та ніжний голос Дейла. –О боже, Трейсі, хто це зробив? –він почав сильно трусити дівчиною за плечі, змушуючи припинити вириватись. Та коли вона заспокоїлась і підійняла повний сліз погляд, прошепотіла:

-Допоможи мені.

Навіть не думаючи, Дейл зняв свій піджак та накинув його на голову Трейсі. Саме так вони і вийшли на двір. Дейл відчинив двері свого авто, в очікуванні, що дівчина сяде, але вона продовжувала стояти, розгублено дивлячись в різні боки.

-Що не так, Трейсі? –запитав в край стурбований хлопець.

-Ні… все так. Але… машина… вона дорога, а я зіпсую сидіння і…

-О господи, Трейсі, сядь в цю машину і все! –вже не таким ласкавим голоском гаркнув Дейл.

Всю дорогу Трейсі відчувала, як від неї тхне, а Дейл те і робив, що відчиняв вікна.

Згодом вони приїхали до квартири Дейла, а Трейсі, яка тут майже жила, навіть не задумуючись побігла в душ. Минуло більше години, перш ніж дівчина вийшла в білосніжному теплому халаті на кухню.

-Пробач, мені дуже шкода. Я обіцяю випрати твій піджак. –стурбовано ховаючи очі випалила Трейсі.

-Люба, забудь. Краще випий кави. А я принесу тобі одяг.

Дейл пішов в іншу кімнату, а Трейсі все ще почуваючи себе не зручно, навіть не сіла за стіл. Коли повернувся хлопець, з одягом в руках, Трейсі поспішно взяла його та вибігла з кухні.

Одягнувшись та висушивши волосся, вона все ж таки наважилась повернутись до Дейла. Все ще ховаючи погляд вона сіла за стіл.