Глава 26

Трейсі відчувала, що не лише вона очікувала цього поцілунку. І зовсім не важливо, що зараз увесь світ проти їх стосунків.

-Люцифере... -тихо прошепотіла дівчина, відштовхуючи його. -Це ж не правильно.

-Ти зводиш мене з розуму. -так само тихо сказав Люцифер. Його руки тремтіли від злості та обурення, а серце шалено вибивало всю кров.

-Ти й досі не віриш, так?

-Не вірю. -демон похитав головою, схиляючи чоло до щоки Трейсі. -Але я б міг це перевірити за допомогою мого дару. Якщо ти не проти.

На мить дівчина розгубилась, але потім похитала головою, погоджуючись. Будь вже що буде.

Далі усе пішло, немов по сценарію. Люцифер впустив у Трейсі свою енергію, змушуючи казати лише правду. Але нічого нового він не почув. Спочатку Люциферу здалось, що на дівчині це не проходить, але відчувши світлий промінець її енергії, зрозумів, що тут дурня з нього робить не вона.

-Серафим Мітчер. -стиснувши руки в кулаки, проричав демон. -Я все ще нічого не знаю, але, якщо це правда... заручини. Треба їх терміново розірвати.

Коли демон відступив, Трейсі палко вчепилась у його руку.

-Прошу, не ображай Брітані. Краще проведи мене до кімнати, а вранці придумаємо, що робити.

Люцифер кивнув, притримуючи дівчину за талію.

-Ти ж розумієш, що цього Маммона слід знайти. -його очі палали вогнем, доки на душі вирувала тривога.

-Я не знаю, як. Він сам знайшов мене на Землі, потім так само несподівано зник. -після невеличкої паузи, Трейсі продовжила: -Мені погано. Усе крутиться...

-Вранці стане набагато легше. Не варто тобі більше ось так пити. Без нагляду.

Люцифер відчинив одні з дверей, що знаходились у довгому коридорі, першою пропускаючи Трейсі.

-Відпочинь. Я теж маю справи.

-Люцифере... -дівчина присіла на краєчок ліжка, прикриваючи повіки. -побудь зі мною.

***

Демон майже годину сидів на кріслі поруч з ліжком, на якому солодко спала Трейсі. Хто вона, чому так увірвалась у його життя -він не знав. Але саме серце, яке, здавалось, зовсім не керує Люцифером, підказувало, що вона займає не останнє місце у його житті.

Покинувши кімнату, він відразу ж полетів до головної зали, де й продовжувалось святкування. Зараз найбільше йому хотілось побачити Серафима Мітчера, що нахабно крутить свою гру зі своїми правилами.

-Люцифере! -побачивши демона, Брітані скочила з диванчика. Навколо про щось гучно розмовляли божества, іноді навіть сперечаючись. Було помітно, що вже нікому ніякого діла немає до танців. -Ти де був?

-Ти не бачила Серафима Мітчера?

-А навіщо він тобі?

-Брітані. -Люцифер похмуро звів брови, спопеляючи дівчину поглядом.

-З твоїм батьком кудись пішов.

-Скажи матері, щоб закруглювала це все. Завтра продовжимо “святкування”. -після останнього слова він гидливо скривився, досі не приймаючи цей шлюб. Особливо після появи Трейсі.

Демону було не важко здогадатись, куди пішов його батько. Звичайно ж, тронний зал. Тільки там він відчував всю свою владу. Тільки там він міг нав’язувати свою думку. І тільки там він приймав “гостей”.

Двері з гуркотом відчинились і на порозі з’явився Люцифер.

-Люцифере? -з нотами обурення запитав Сатана. -У нас розмова. Важлива.

-У мене теж розмова. Важлива. -ледь не перекривляв його демон, проходячи до довгого столу. -Серафиме Мітчере, Ви нічого не хочете мені розповісти? -нависаючи над Серафимом, поцікавився він.

Мітчер досить впевнено встав зі свого місця, підходячи до демона впритул.

-Що саме ти хочеш почути?

-Що пов’язує мене і Трейсі?

Цербер тут же підійнявся з-за столу, переводячи погляд з Люцифера на Серафима.

-До чого тут моя дружина?

-Заспокойтесь усі. -гаркнув Сатана, стукаючи по краю столу.

-Навіть не знаю, про що ти, Люцифере. -більше Мітчер не збирався продовжувати цю розмову, тому тихо сів на своє місце. Для нього досі було загадкою, як він може щось підозрювати, не маючи значної частинки пам’яті?

-Мені здається, знаєте.

Ніхто не звертав на Люцифера уваги, навіть Цербер, що також сів на своє місце.

-Люцифере, покинь залу, інакше мені доведеться власноруч викинути тебе звідси.

Фиркнувши, демон прожогом вилетів, не бажаючи бачити усіх їх зараз. Кожен з них -підступний, брехливий та безчесний.

Коли він мав намір відправитись у свої покої, які тепер доведеться ділити з Брітані, у вікні промайнула тінь.

Він здивовано підлетів до вікна, але нікого не побачив.

-Люцифер? -демон різко обернувся, побачивши перед собою Олівера. -Пробач, не хотів тебе налякати.

-Що ти тут робиш?

-Супроводжую Серафима Мітчера. -з посмішкою на устах відповів демон.

-Мене щось тривожить. -Люцифер рикнув, розриваючи одним помахом руки два верхніх гудзика сорочки. -Щось сталось, Олівере. А я не можу зрозуміти, що саме.

-Ти просто перехвилювався. -демон підійшов ближче до друга та поплескав його по плечі. -Йди, відпочинь. Брітані чекає.

Від однієї згадки про неї Люцифера викручувало на виворіт. Єдина, кого він зараз хотів побачити, це Трейсі. Не роздумуючи, він зметнув крильми та швидко полетів до її кімнати. Байдуже, навіть якщо там вже цей набридлий Цербер.

Одним ривком відчинивши двері, він пройшов до кімнати. Ні Цербера, ні Трейсі тут не було. Люцифер здивовано ввімкнув світло та пройшов глибше до кімнати. Він побачив на простирадлах мілкі цятки крові, які простягались до вікна.

-Що ти тут робиш? -рикнув Цербер за його спиною. -Де моя дружина?