Глава 25

Дивлячись у його чорні, спокійні очі, Трейсі тихо прошепотіла:

-Ти не повіриш.

-Чому ти так вважаєш?

-Тому що усе це звучить надто... неправдоподібно. Ніхто не зможе тобі цього підтвердити. Ніхто.

-Поділишся? -його губи знову прикрасила лукава посмішка. Така знайома, рідна посмішка.

-Тільки не перебивай.

Люцифер кивнув, пускаючи її зап’ястя.

-Люцифере... я навчалась у Небесній школі. Навчалась як звичайна невизнана майже рік, але коли прийшов час тесту -мої крила замість сірих, були чорними. Не знаю, як так сталось, але ми були коханцями. Спочатку. Потім, ти покинув Брітані та зробив мені пропозицію. Я була самою щасливою нареченою, -Трейсі посміхнулась, опускаючи погляд. -але всього лише одну ніч. Під час наших заручин з’явився мій батько. Він відправив мене на Землю та стер усім пам’ять, аби ні ти, ні я, ніколи не намагались повернути втрачене. -Люцифер мовчки слухав. З кожним словом його обличчя ставало все похмурішим, а руки стискались у кулаки. -За допомогою Маммона моя пам’ять повернулась, ну і я, звичайно ж, повернулась на Небеса, але мене силою видали заміж за Цербера. Далі ти усе знаєш сам.

Декілька секунд демон мовчав, спопеляючи дівчину поглядом.

-Я сподівався. Чесно, Трейсі, я сподівався, що ти скажеш правду. Але такого я навіть не очікував. -він тихо засміявся, доки на очі Трейсі накочувались сльози. -І хто тебе напоумив таку казку мені розповісти?

-Люцифере, це правда.

Демон швидко встав зі скелі, гидливо дивлячись на дівчину.

-Пам’ятай. Трейсі. Я й справді намагався тобі допомогти. Але своєю брехнею ти все зруйнувала.

Люцифер вправно злетів до палацу, доки Трейсі, навіть не намагаючись стримувати сльози, мовчки сиділа біля скелі.

***

Минуло трохи більше доби. У палаці вирвало життя. Всі метушились, готуючись до весілля Люцифера та Брітані. З демоном після цього Трейсі навіть не перетиналась. Її настрій увесь час був на нулі, що змусило не на жарт хвилюватись Цербера. Навіть досить знайомого лікаря викликали. З владою Денсоном Трейсі була добре знайома, а ось сам лікар вперше бачив її. Ну, на його думку, вперше бачив. Коли прибули усі гості, почались справжні веселощі. Демони купками говорили з келихами омарину. Деякі навіть танцювали. Трейсі мовчки сиділа у кутку, на диванчику, попиваючи алкоголь. Їй здавалось, ніби увесь світ звалився з-під її ніг.

Серафим Мітчер разом з Цербером були на прийомі у Сатани. Як не як, а небезпеку, представлену сиренами, ніхто не відміняв.

-Привіт! -до Трейсі підсіла Брітані у компанії Емберлі. Ох, як же вона сумувала за ними. -Трейсі, дозволь представити тобі мою подругу. Емберлі.

-Вітаю! Я дуже рада, що можу з Вами познайомитись. Ви набагато молодша, ніж я думала. -тут же защебетала Емберлі.

-Залиш офіціоз. Все ж я хочу стати вашою подругою, а не знайомою. -Трейсі мило посміхнулась, здається, вперше за цю добу.

-Чому ти тут сама? -поцікавилась Брітані, сідаючи з іншого боку від демониці, доки Емберлі підсовувалась ближче. Усе, як в старі добрі часи.

-Я нікого тут не знаю. Майже нікого. Лише вас та Фурію. Цербер разом з батьком у Сатани, а я тут. Краще розкажіть, що там школа?

-Ми зовсім нещодавно закінчили другий курс. -почала розповідати Емберлі. Так було завжди, балакуча Емберлі та обережна Брітані. -Залишився ще один рік, і все! Мій Олівер навчається у твого батька! Я так вдячна Серафиму Мітчеру, він же долю мою врятував.

Дівчата весело засміялись, доки перед ними поставили ще по одному келиху омарину. Ой, відчувало серце Трейсі, не варто напиватись, та все ж вона потяглась до келиха.

У голову вмить вдарив алкоголь, коли Серафим Мітчер та Херувим Цербер повернулись, Трейсі вже танцювала разом з старими, добрими подругами. Зараз їй здавалось, ніби усе, як і раніше. Вони просто прийшли на вечірку. Разом.

За першим келихом омарину пішов другий, а за другим третій, а потім Трейсі збилась з рахунку.

-Дозвольте запросити Вас на танець! -біля Трейсі почав крутитись досить молодий демон. Вона підозрювала, що він навчається у школі, або ледь встиг її закінчити.

-Ні, дякую. Я краще присяду.

-Допомогти? -демон нахабно взяв її попід руку, ведучи до дивану. Варто було їй важко звалитись на м’якенькі подушки, як дівчина тихо промовила:

-У мене є чоловік. Краще тобі не залицятись до мене.

-Що Ви, я просто хотів познайомитись. -швидко виправдався хлопець.

-Знаєш, -обережно вставши, Трейсі подивилась на нього востаннє. -я краще піду. Мені треба трохи відпочити.

-Провести?

-Будь тут. Я сама дійду.

Впевненість Трейсі розсіювалась з кожною секундою, адже ноги з дивовижною швидкістю починали німіти, а голова шалено крутилась. Дівчина йшла темними коридорами, схиляючись на стінку.

Здавалось, ще трохи і вона втратить рівновагу, смачно впавши на підлогу дупою. Та, несподівано, їй не дозволили це зробити.

В сантиметрі від її обличчя на стінку важко сперлись довгі пальці.

-Припустимо, що я тобі повірив. -проричав ледь не у саме вухо Люцифер. Трейсі навіть обернутись боялась, зустрітись з його очима та взагалі, хоч якось показати, що вона п’яна. Дівчина так і продовжувала дивитись на його руку. -З чого б тоді ти заміж за Цербера виходила? Чи ти за дурня мене тримаєш?

Не діждавшись відповіді, Люцифер з силою припечатав плече демониці до стінки іншою рукою.

-Ооо... -побачивши, що після цього руху Трейсі почала хитатися, він ледь помітно притримав її.

-Чого тобі, Люцифере? Ти завжди, завжди мене зупиняєш. Кричиш: Тримайся подалі! -Трейсі емоційно вперла свою руку у груди демона, легенько відштовхуючи. -А потім, немов крізь землю мене дістаєш.

-Так все ж. Чому ти являєшся мені у снах?

-А я звідки знаю. -дівчина стрепенула плечима, схиляючи голову на стінку та закриваючи очі. -Коли батько відправив мене на Землю, ти теж мені снився. Точніше, не снився, а у видіннях приходив. Та я усе згадала. І потім вони зникли.