Глава 24

За Люцифером вишукувались воїни, їх було не менше тридцяти. Побачивши загін демонів, сирени почали відступати. Трейсі ледь втрималась на крилах, побачивши Люцифера.

-Все добре? -запитав демон, підлітаючи ближче.

-Так, дякую. -дівчина незручно опустила погляд, дивлячись вниз на скелі.

-Трейсі! -поруч з нею блискавично опинився Цербер, злякано оглядаючи з усіх сторін. -Чому ти не послухалась мене? Не ранена?

-Все добре. Просто трохи стомлена.

-Я прилетів за наказом Сатани. -почав Люцифер, навіть не вітаючись. -Він велів зустріти вас. Як бачу, підмогу взяв не даремно.

-Дуже дякую, Люцифере. -стримано мовив Херувим.

-Ваші карети з речами прибули до нашого палацу раніше, ніж ви самі. Це не аби як здивувало нас. Сподіваюсь, ніхто не постраждав.

Трейсі фиркнула, добре розуміючи, що запитує про самопочуття Люцифер зовсім не з доброти душевної, а з ввічливості.

-Так, дякую. -Цербер пропалював сина Сатани одним лише поглядом, дивуючись, чому він завжди крутиться біля його дружини.

-До палацу ми перемістимось хмароворотом. Захисний купол ненадовго відкрили, тому нам варто поспішити.

Після цих слів один з воїнів Люцифера почав креслити руни в повітрі, викликаючи хмароворот. Переміщуватись за допомогою нього по Небесам, Трейсі подобалось набагато більше. Адже ледь не кожне “земне” приземлення закінчувалось новими забоями.

Першими до хмаровороту влетіло декілька демонів, після чого всі очікувально дивились на Трейсі.

-Прошу. -Люцифер стримано вказав рукою на хмароворот. Було помітно,що усе це дуже напружує його, але що ж поробиш. Його думки ніхто не питає.

Коли Трейсі влетіла у середину, вмить опинилась біля добре знайомого палацу. Її пам’ять зашуміла з новою силою, перемикаючи спогади картинками один за одним. Пам’ятала, як вперше сюди летіла з Люцифером, не маючи крил. Як разом з Емберлі тікала з території школи, аби побачити Олівера. Як сварилась з Брітані, ревнуючи до Люцифера.

Коли біля неї з’явився Цербер, він, неначе боячись, взяв дівчину за руку.

-Злякалась? -тихим голосом запитав демон. Трейсі лише похитала головою.

-Стомилась.

Досі тримаючи її за руку, Херувим Цербер почав летіти до палацу. Усе, що залишалось дівчині -мовчки слідувати за ним. Біля вхідних дверей їх зустріли слуги.

-Зараз я маю невідкладні справи. -защебетав Люцифер. “О, хто б сумнівався. “ -промайнуло у голові Трейсі. -Служниці проведуть вас до підготовленої кімнати. Через годинку, Херувим Цербер, на Вас чекатиме мій батько у тронній залі. Трейсі, до тебе навідається Брітані. На цьому мушу прощатись.

Змахнувши крильми, Люцифер досить швидко зник за черговою стіною палацу.

-Прошу за мною. -сказала одна зі служниць, яку Трейсі запам’ятала на довго. Білява демониця, яку... неначе зовсім нещодавно, Трейсі застукала в обіймах Люцифера. Було боляче лише від думки про те, що вона сама пішла на це. Знала ж, Люцифер не планував з нею пов’язувати своє життя.

Ох, і феєрично вони тоді “попрощались”:

“Люцифер не встиг не те, що доторкнутись, а договорити, як тендітна рука невизнаної з силою вдарила його по щоці. В кімнаті панувала тиша. Навіть демониця, що досі приходила в себе, заклякла. Боковим зором демон бачив, як сильно розтягнулось обличчя Маргарити від подиву. Він стиснув кулак, та не поспішав повертати голови.
Трейсі, немов розуміючи, які наслідки на неї чекають, зробила декілька малих кроків назад.
Облизавши губи, мов змія, Люцифер повільно підійняв погляд, а за ним повернув голову, впиваючись поглядом в чоло невизнаної.
-Збирай речі і вали звідси! -тремтячим голосом наказав демон. Спочатку Трейсі думала, що він до неї, але помітила, як з блискавичною швидкістю одягалась демониця.
Як тільки Маргарита вийшла за двері, Люцифер прудко схопив невизнану за шию, зробив декілька кроків вбік та з силою штовхнув до стіни, не відпускаючи.

***

-Ти що, ревнуєш? Яке ти право маєш ревнувати, невизнана? Я демон! Майбутній правитель пекла! У мене може бути безліч дівчат у ліжку, до того ж, з тобою ми навіть не спали! Тому не смій мене, мов цуценя, сунути носом на кожну «зраду»! Хто ти така взагалі, щоб претендувати на мене?
З очей невизнаної рікою лились сльози, розуміючи, що демон цілком правий. А вона собі придумала кохання. Це вона винна у тому, що довірилась йому. Тільки вона.
-Тобто... ти хочеш сказати, що весь цей час захищав мене, рятував лише для того, аби погратись? А про мої почуття ти подумав?
-А що тут думати? У нас з тобою є договір, ти-вірна мені прислуга, я-вирішую всі твої проблеми. Що ще тобі від мене треба?
-Вирішуєш проблеми? То виріши ще одну, найважливішу! І ця проблема-ти! Зникни!”

-Трейсі! -гукнув її Цербер. -Ми вже прийшли. Усе добре?

-А, так. Пробач, я задумалась.

Херувим відчинив двері кімнати, пропускаючи Трейсі вперед. Перше, на що вона звернула увагу -це вид з балкону. Ну, як завжди -пекельне озеро. Хто б сумнівався. Здається, тільки Трейсі з демонів не терпить таку “естетику”. На підлозі вже стояли валізи з речами, а у кімнаті біля кутка - дві служниці.

-Трейсі, пробач. Мені терміново треба з деким зустрітись. -демон дістав з маленької коробки якійсь папери, уважно переглядаючи їх. -Ти не проти, якщо я покину тебе ненадовго?

-Та ні, можеш йти. Я трохи відпочину.

Цербер щиро посміхнувся, цілуючи дівчину у скроню.

-Дякую. -лише й прошепотів, виходячи з кімнати. Трейсі була рада терміновим справам Цербера. Вона нарешті могла спокійно розібрати речі та підготуватись.

Минуло трохи більше години, демониці, що стояли увесь час у кімнаті, допомогли дівчині розібрати речі. Трейсі вирішила хоч трохи прогулятись, тому й одягла блакитні кюлоти та білу футболку з зручними кросівками.

Служниці не стали заперечувати, тому вона швидко вийшла з кімнати. Трейсі вже знала, куди піде. Точніше, полетить. Скеля за палацом, на якій відкривався “шикарний” вид. Пекельна річка з грішниками, на яку так любив спостерігати Люцифер.