Глава 20

Любі читачі, спішу повідомити, що глави будуть виходити через день, так як нещодавно почала писати книгу "Мій бос -кіт". До речі, ось анотація: 

Єдине, що я ненавиджу у цьому світі-це свого клятого боса! Здається, цей пройдисвіт не бачить нікого, крім мене. Його ціль-знищити, покарати, звільнити! Воно й не дивно що у свої двадцять сім містер де Арт досі не одружений. Я б давно звільнилась з цієї нестерпної роботи, якби не почуття до нього. Але хто ж знав, що він злиться через всі розповіді моєму коту. І хто знав, що кіт-це мій бос. 

Книга цілком безкоштовна, оновлення через день. Буду рада бачити вас серед своїх читачів. У нагороду моїй праці залишайте відгуки та зірочки! 

Ну а зараз давайте поринемо в історію Небес (ПОПЕРЕДЖЕННЯ: у цій главі кінець ой як спекотний)

Знову взявши до рук ручку, Трейсі продовжила:

“Нещодавно була розмова з Цербером на рахунок вашого з Люцифером весілля. Спішу повідомити про нашу обов’язкову присутність. Дякую за запрошення та до зустрічі!”

Швидесенько загорнувши лист у конверт, дівчина вибігла на коридор. Було б добре, якби Тіб була поруч, але ж вона сама її відпустила.

Першим, хто з’явився на її шляху, став кремезний архідемон в обладунках. Не очікуючи такого, Трейсі зупинилась, одним лише поглядом спопеляючи демона.

Помітивши погляд дівчини, він вирішив зупинитись.

-Ви щось хотіли? -поважно вклонивши голову, запитав архідемон.

-Ні... нічого. Просто дивно, що по будинку демони в обладунках ходять.

-Херувим Цербер не розповів Вам? -звівши брови, запитав демон.

-Напевно не встиг. А що сталось? -декілька разів кліпнувши та мило посміхнувшись, запитала Трейсі.

-Тільки я Вам нічого не говорив. -демон підійшов ближче та нахилився, так як добряче був вищий за дівчину. -Під ранок на наш кордон напала зграя сирен.

-Хто такі сирени? -так само пошепки запитала Трейсі.

-Ви знущаєтесь? -фиркнувши, запитав архідемон. Для нього було дивним те, що Трейсі не знала навіть самого простого.

-Добре... розповідай далі. -зрозумівши, що відповідь на своє питання вона не отримає, демониця поспішила дізнатись якомога більше.

-Вони атакували наші кордони та розбили захисний купол. Проти них ми були безсилі, тому Ваш батько, Серафим Мітчер, відправив половину свого війська сюди. Це на випадок, якщо вони знову нападуть. -очі демона звузились, а брови підійнялись. -Це просто дивовижно! Сирени ніколи не відступають! А зараз вони просто нанесли незначних шкод і попросили віддати їхнє. А що саме, не сказали. Сатані вже повідомили, тому купол знову поставлено. Вашій безпеці нічого не загрожує, можете не перейматись.

Демон кивнув головою, направляючись до кінця коридору. Ще декілька секунд Трейсі постояла, переварюючи усе щойно почуте, але лист затримки не любив.

-Викинь це зі своєї голівоньки. -стенувши плечима, сказала дівчина сама собі. -Все добре, всі живі, усі здорові. Чого перейматись?

Дорогу до кухні вона запам’ятала, тому знайти її змогла досить швидко. Демони метушились, готуючи страви.

-Доброго часу доби. -привітався досить старенький демон. -Я Арнольд. Головний на цій кухні.

-Трейсі. -не розгубившись, дівчина тут же простягнула йому руку. -Приємно познайомитись.

-Ви щось шукаєте? Чому самі прийшли, а не служницю відправили? Щось сталось? -швидко протараторив Арнольд.

-Мені потрібно знайти головну демоницю цього дому. Маю до неї поручення.

Від пояснення Трейсі демон почав голосно сміятись. Якоїсь миті він нагадав дівчині психічно хвору людину, але вона вирішила не зважати.

-Ви така смішна, моя люба! -демон сплеснув руками, продовжуючи шкіритись. -То, яке ж доручення Ви маєте самі до себе?

-Що? -скривившись, перепитала Трейсі. -Та не у тому сенсі! Хто після мене тут головний?

-Ваша права рука.

Трейсі важко видихнула, ляснувши себе по лобі. Невже, й справді, немає такої демониці, як у домі її батька? Там вона могла звернутись Ламії, щоб не потребувала.

-Хто відповідає за чистоту будинку та за усіх демониць? -трохи по іншому запитала Трейсі.

-О, так би відразу. Глафіра. -відповів Арнольд. -Ще щось?

-Так. Знайди її мені.

-Я?

-Ну накажи комусь. Мені байдуже. -Трейсі махнула рукою, спопеляючи кухаря поглядом.

-Але ж у мене купа роботи! -заперечив демон, ледь не трусячись від злості.

-Тоді я піду до Цербера та скажу, що ти зовсім не хочеш мене поважати.

-Тепер я розумію, чому Вашого батька вважають найжорстокішим після Сатани.

-То ти хочеш сказати, що я жорстока? -загрозливо прошепотіла демониця. Його слова настільки заділи її, що, здавалось, навіть Шепфа не зупинить потік емоцій. -Та я б могла викинути тебе звідси, вбити сім’ю, змусити тебе бачити усе це! А я просто попросила знайти ту чортову Глафіру! -заволала що є духу Трейсі, важко дихаючи.

На кухні вмить настала тиша, погляди усіх присутніх були приковані до них.

-Що таке? -тихим, загрозливим голосом запитав чоловік, за спиною Трейсі. Варто було їй повернутись, як вона побачила Цербера.

-Що таке? Ти ще й питаєш? -набагато тихіше мовила Трейсі. -Нехай він усе розповідає!

Як би впевнено Трейсі зараз не вела себе, але їй було по справжньому страшно. Вона не знала Цербера, тому й не могла вгадати його реакцію. Розвернувшись, вона хтіла вийти з кухні, але Херувим тут же вхопив її за зап’ястя, змушуючи зупинитись.

-Чшшш.... -тихо прошепотів демон, легенько погладжуючи її зап’ястя. -Любі мої підопічні, дозвольте представити дружину, Трейсі. -дівчина незручно обернулась, опустивши погляд додолу. - Сьогодні у не був поганий настрій з самого ранку, тому не ображайтесь. Але наступного разу проявіть трохи більше поваги, все ж це моя дружина. А зараз повертайтесь до своїх справ.

Арнольд слухняно побрів у гущу демонів, доки Цербер обережно, але силою тягнув Трейсі до дверей.