Глава 13

-Л..Люциффер? -з закам’янілим язиком, тихо запитала Трейсі.

-Я бачу, ти тут не на жарт розважаєшся. -на його устах грала лукава посмішка, а крила були ледь помітно розкритими.

-Нічого подібного. -фиркнувши, демониця обійшла Люцифера, крокуючи у сторону дому.

-А на Землі ти була більш милішою. Крила жмуть, чи може, чин? -зареготавши, саркастично запитав демон. Здавалось, ніби ще хоч слово і Трейсі дійсно вирве йому язика. Як він сміє так знущатись над нею, коли серце досі відчуває трепет при погляді на демона?

Злісно увірвавшись у хол, демониця поспішила підійнятись до своєї кімнати.

-Знущатись вони здумали... та я вас повбиваю!

-Кого? -запитав грубий, чоловічий голос у одному з темних коридорів. На мить Трейсі злякано випустила енергію, але швидко опанувала себе. -Пробачте, не хотів налякати. -з тіні вийшов ніхто інший, як Серафим Вассаго.

-Що Ви тут робите? Хіба не повинні зараз бути поруч з усіма гостями? -досить спокійно запитала Трейсі, припиняючи свій шлях до кімнати.

-Повинен. Але роздивитись дім найвпливовішого Серафима хочеться більше, тому, не стримався.

-Тут майже усі кімнати зачинені, тому... без гіда з віп карткою не обійтися. -насмішкувато відповіла демониця, складаючи руки на грудях.

-О, справді? Не порадите чиюсь кандидатуру? Наприклад, Ваша, підходить найбільше. - Вассаго зробив крок вперед, спокусливо проводячи пальцем по оголеному хребту Трейсі, яка навіть не здригнулась.

-Чого Ви добиваєтесь? Ви -Серафим, тому поводьтесь гідно.

-В першу чергу, я -демон. Не варто про це забувати. -коли рука чоловіка опустилась нижче, Трейсі вправно відштовхнула Вассаго, посміхаючись.

-А я не одна з Ваших жертв. Тому, вибачайте, мушу закінчити нашу цікавезну розмову. -чмокнувши губами повітря, Трейсі хитро потерла шию рукою, розвертаючись.

-Це відмова? -гукнув у слід Серафим, у голові якого пробігли ноти роздратованості та гніву.

-Вважайте, що так. -не припиняючи йти, голосно відповіла дівчина. Звернувши на черговий коридор, Трейсі втомлено видихнула.

-Занадто насичений брахман вийшов. І це ще навіть не кінець.

Зайшовши до своєї кімнати, демониця зняла туфлі, розминаючи пальці. Зараз найбільше за все вона хотіла відпочити від усієї метушні. Навіть не розстеляючи ліжко та не знімаючи сукню, вона безсило впала у гору подушок. Тіло нило, ноги нестерпно гуділи, а мозок розривав голову на шматки. Не зчувшись, Трейсі заснула.

Здавалось, ніби минула вічність. Адже коли Трейсі розплющила очі, у віконце, крізь щільні штори, намагалось пробитись сонечко, а тіло зовсім не турбувало зайвими “болячками”.

Бадьоро потягнувшись, вона поспішила встати, аби відвинути штори.

Та варто було запустити до кімнати промінчики сонця, як з ранньою свіжістю прийшов страх.

-Ай щоб його! -голосно скрикнула Трейсі, жахаючись свого відображення у дзеркальній шафі. Макіяж давно поплив, волосся скуйовджене, очі опухлі, а у горлі дико сушило. Швидко знявши сукню, яка за ніч перетворилась на ганчірку, демониця взялась добряче вмиватись та чистити зуби.

Трейсі не встигла навіть вдягтися, як почула наполегливий стук у двері. Швидко закутавши тіло у довгий, білий рушник, вона поспішила відчинити їх. На порозі стояв досить стурбований Серафим Мітчер.

-Доброго ранку. Я зайду?! -не чекаючи відповіді, батько легко проскочив у кімнату, знову сідаючи на на стілець.

-Що сталось між тобою на Розою?

-Оооо, тату, на вихід! Я не збираюсь говорити з тобою про цю змію. -спокійнісінько сівши на краєчок ліжка та закинувши ногу на ногу, Трейсі підійняла брови в очікуванні продовження.

-Трейсі, досить гратись. Ти починаєш не на жарт злити мене. Давай, аби я не повторював запитання. -грубим голосом прошепотів Серафим.

-Вчора вона принижувала служницю перед усіма, а коли я за неї заступилась, Роза сказала мені закрити рота, ось я і не стрималась.

-І ти вважаєш, що підіймати руку на мою коханку -це нормально?

-А ти вважаєш, підіймати голос на твою дочку -це нормально?!

Тихо рикнувши, Мітчер встав з стільця, направляючись до виходу.

-Аби такого більше не було, Трейсі.

-Та йди і їй це кажи! -спритно скочивши з ліжка, демониця, від обурення, тупнула ногою, стискаючи пальці. -Як звичайний архідемон може так себе поводити зі мною? Те, що вона гріє твоє ліжко, не значить, що я повинна її поважати.

-Я планую підвищити її чин, тому зовсім скоро ти зміниш своє ставлення до неї. -гепнувши дверима, Серафим поспішно покинув коридори, у яких досі відчувалась енергія

-Не зміню! І на весіллі очі мої щоб її не бачили! -прокричала вслід Трейсі, безсило сідаючи на пухнастий килим.

Не даючи їй і хвилини на відпочинок, до кімнати залетіло п’ять дівчат, дві з яких виглядали досить молодо.

-Час збиратись. Прийміть, будь ласка, ванну. -сказала одна з демониць.

***

Вже через якихось там декілька годин Трейсі стояла посеред своєї кімнати у чорній, довгій сукні. Чому саме у чорній? Та хтозна ці їхні традиції!

Волосся було зібране у високий пучок, а замість фати -чорне мереживо. Макіяж як і вчора... переважали світлі відтінки чорного.

-Прямо як смерть... -тихо пробелькотіла Трейсі, роздивляючись своє відображення у дзеркалі.

-Ви щось казали? -туго зав’язуючи корсет, запитала одна з демониць, доки інші накидали спідниці на Трейсі.

-Хотіла запитати, ви ще довго? Мені набридло, мов лялька, тут стояти.

-Ні, ще зовсім трохи. Не капризуєте, будь ласка. -писклявим голосом, суворо відповіла найстарша з них.

Згодом з усього цього вийшов досить милий образ. Назвати себе нареченою Трейсі зовсім не могла, адже пишна, чорна сукня з тугим корсетом зовсім не приносила святковий настрій.

-За Вами прийдуть, а ми закінчили. -відходячи від демониці, дівчата вишукувались у рядочок, мов струни.

-Дякую. -заправляючи пасмо за вухо, Трейсі обережно всілась на краєчок ліжка.