Глава 12

Серце Трейсі шалено вискакувало з грудей, боячись, що картинка їй зовсім не сподобається. Нехай це й егоїстично, обирати божеств за зовнішністю, але ж самі посудіть -хіба не шкода віддавати себе, прекрасну, за старого, бридкого пенька?! Звісно ж шкода.

Саме це зараз і відчувала демониця.

Кожен крок потребував не аби яких зусиль, адже саме зараз вона побачить чоловіка, з яким проведе більшу частину свого життя.

Зараз Трейсі стояла на одній з терас, спостерігаючи за усіма божествами, які вишукувались на вулиці. Помітивши у колі, яке створив натовп, чоловіка з зав’язаними крильми, Трейсі ледь не втратила свідомість. Його обличчя вона не побачила, лише чорне, густе волосся. Досить широкі плечі та спортивне тіло, великі крила та високий зріст. Наче нічого такого, навіть, можна сказати, мрія! Але виходити за чоловіка, який тобі у батька годиться -бридко. Принаймні для Трейсі.

-Можете давати клятву. -сказав один з демонів у довгому каптані.

-Я, Херувим Цербер, останній у роді великих рицарів Цитаделі, беру за дружину прекрасну демоницю, Трейсі. Перед лицем усіх присутніх обіцяю захищати та не відходити ні на крок. З цієї миті, моє серце належить лише їй. Приймаю з усіма недоліками та перевагами, віддаю не тільки чин, а й душу. З цього подиху моє тіло належить лише дружині, як і дружина належить мені. Прошу Шепфа благословити нас на цей шлюб, як і всіх присутніх”

На мить Трейсі розгубилась, розуміючи, що брахман -це дуже й дуже серйозно. Набагато серйозніше, ніж весілля у людей.

-Благословляємо! -хором мовили демона, злітаючи. Трейсі прудко відійшла від краю тераси, ховаючись у тіні під стінкою. Олівер весь час стояв поруч, не проронивши ні слова.

-Куди вони? -нервово запитала демониця, важко дихаючи.

-Як куди? -Олівер перевів здивований погляд на Трейсі, розширюючи очі.

-Тобі важко відповісти? -гаркнула дівчина, зціплюючи зуби.

-Херувим Цербер з зав’язаними крильми, але досі володіє сильною енергією. Вона допоможе йому розірвати нитки. Тому, аби довести, що під час клятви його наміри були чистими, він повинен наповнити камінь життя усією своєю енергією.

-У нього ж крила зав’язані.

-А архідемони, по Вашому, там нащо?

-Гаразд. Гаразд, це ж не мені енергію віддавати, чи не так?

-Нам вже час йти. Коли вони прилетять, ми повинні бути у холі. -Олівер відчинив двері, одним лише поглядом змушуючи Трейсі покинути терасу.

-Який він, мій майбутній чоловік? -тихо запитала дівчина, минаючи коридори.

-Вам чесно? -так само тихо відповів питанням на питання Олівер.

-Чесно.

-Хвалько, але совісний. Не образить Вас, хоча має дуже вибуховий характер. До речі, вітаю! Після його клятви Ваш чин підійнявся і Ви стали більш впливовішою.

Коли Трейсі зайшла у хол, там нікого не було, крім офіціантів. Один з них галантно подав демониці піднос з ігристим омарином. Досить мило взявши келих до рук, вона зробила перший, жаданий ковток. Омарин діяв на тіло врази швидше, ніж земний алкоголь, адже через декілька секунд Трейсі стала більш розкутішою, а напругу мов рукою зняло.

Демониця, без краплини сорому, засунула руку до бюстгальтера, намацуючи каблучку. Очі Олівера розширились до неможливих розмірів, після чого він трохи заторможено повернувся до дівчини спиною.

-Що це Ви таке робите? -тут же запищав демон.

-Чого ти, мов цнотливий. -весело зареготала Трейсі, повертаючи каблучку на місце.

Вхідні двері відчинились, повідомляючи про прихід демонів. Першим дівчина побачила батька, а за ним... Цербера? Його обличчя й близько не нагадувало зморщене яблуко, скоріше, досить молодого, статного чоловіка. Разом з Серафимом він впевнено наближався до Трейсі. Очі Херувима здивовано виблискували, а усмішка не сходила з обличчя.

Коли чоловіки підійшли досить близько, батько почав довгоочікувану розмову:

-Дозволь представити твою майбутню дружину. Мій найцінніший скарб. -Мітчер легенько обійняв Трейсі за талію, посміхаючись. - Трейсі, люба, твій майбутній чоловік.

-Мені розповідали, що ти прекрасна, але я й уявити не міг, що настільки. -Цербер галантно схилив голову, цілуючи руку дівчини. Тепер вона змогла розгледіти його краще. Чорне волосся середньої довжини, такі ж чорні очі, досить тонкі губи, легка щетина та горбинка на ночі. Ледь помітні зморшки на лобі та біля очей разом з рідкою сивиною на щетині доводили, що Цербер не такий вже й молодий.

-Вельми вдячна. Рада, що Ви теж так вважаєте.

-Я залишу вас. -як тільки Мітчер відійшов до інших гостей, Трейсі відчула легку тривогу. Цербер безсоромно опускав свої пустотливі очі нижче ключиць дівчини, яка, сама того не розуміючи, спробувала прикрити груди рукою, роблячи вигляд, що поправляє сукню.

-Трейсі, ти дійсно прекрасна. Сам не вірю своїм очам. -Цербер зробив крок вперед, але дівчина навмисно відступила, зіщулюючи очі.

-У Вас є діти? -тут же запитала дівчина, роблячи ще один ковток омарину.

-Ну, я твій чоловік, і тому прошу на ти. А на рахунок дітей... хлопчик. Маленький. Його мати померла при пологах, тому довгий час він ріс без матері. Але я дуже сподіваюсь, що не дивлячись на ранній вік, ти станеш хорошою матір’ю. -ці слова, мов грім серед ясного неба, змусили долоні Трейсі спітніти, а серце жалібно заскиглити. -Твоя енергія... почорнішала. Тобі це не подобається? -трохи роздратовано запитав Цербер, зводячи брови. Посмішки як і не було.

-Що ти, звісно ні! Просто я зла на батька, що не сказав мені про це.

-Дійсно? А от мені про тебе він розказав дуже багато. Навіть те, що тобі доводилось рости на Землі і ти погано знаєш наші звичаї.

-О, правда?! Рада це чути. -зараз єдине, що хвилювало дівчину, це як не випустити ненароком енергію та не видати хвилювання.

-По земним міркам, йому десь вісім, дев’ять років. Звати Греморі.

-Гарне ім’я.

На мить між ними повисла незручна тиша, яку Цербер тут же спробував перервати.