Глава 10

Повернувшись до своєї кімнати, Трейсі втомлено впала на ліжко. На столі стояла таця з солодощами, але навіть вони зараз не допомагали. Аж ніяк.

У двері постукали, але демониця не поспішала відповідати. Після чергового стуку у дверній рамі з’явився Мітчер.

-Йди геть, тату. -легенько повернувши голову у його бік, Трейсі важко видихнула, продовжуючи лежати на ліжку.

-Що за поведінка, Трейсі? -грюкнувши дверима, Серафим сів та стілець, складаючи руки у замок. -Чому вона так тобі не подобається?

-Відразу ж видно -зміюка. -дівчина увесь час старанно розглядала стелю, махаючи ногами.

-Це не так. Дай їй шанс і ви подружитесь.

-Я не хочу з нею дружити. І бачити на брахмані я теж її не хочу. -спритно підійнявши спину, підпираючи тіло ліктями, Трейсі сердито подивилась на батька. -Та вона ж завтра увесь вечір буде біля тебе крутитись! Мене це бісить. Я, як наречена, повинна стояти поруч з тобою і лише з тобою, а не з матінкою демонічного походження.

-Хочеш ти чи ні, але вона буде присутня на брахмані.

-Ну тоді я завтра не вийду! Скажу, що захворіла.

-Трейсі, не дурій, інакше на Землю відправлю.

-Коханку свою відправляй. -Трейсі різко вхопила край ковдри, закутуючи у неї тіло та повертаючи на бік.

-Досить вередувати, це ж не розумно. Ти доросла і сама усе розумієш.

-Вийди.

-Не вийду, доки ми не домовимось.

-Та в біса ці домовленості! -Трейсі жбурнула одну з подушок на підлогу, вилазячи з під ковдри. -Чого ти хочеш? -вперши руки у боки, демониця зіщулила повіки, намагаючись якомога швидше випровадити батька.

-Аби ти дозволила Розі бути на брахмані.

-Гаразд. Гаразд! Не маю нічого проти. Але вона буде там у якості гостя, а не твоєї коханки. Щоб не приймала ненависні “вітання” як член нашої сім’ї. -розлючено відчинивши дверцята шафи, Трейсі дістала нічну сорочку, жбурляючи на ліжко.

-Я поговорю з нею на цей рахунок, але й ти поводься гідно. -Серафим Мітчер підійнявся зі стільця, підходячи до дверей. -Завтра вранці до тебе прийдуть камеристки, будь готова. І доню, -Трейсі трохи спокійніше подивилась на батька, в очах якого промайнули розпач та сум. -я радий, що ти тут.

-Я теж... шкода, що всього три ночі. Але, доля ще та жартівниця. На добраніч, тату.

-На добраніч. І не забудь зачинити двері. На всякий випадок.

-Гаразд.

Коли Мітчер хотів вийти, Трейсі зупинила його, підлітаючи ближче.

-Що там на рахунок мого горе нареченого?

-Конкретніше.

-Я не хочу з ним спати... -сором’язливо відводячи погляд, чесно відповіла Трейсі.

-Скажемо, що у тебе тимчасова заразна хвороба і тобі не можна займатись половим життям.

-Він повірить?

-Я підкупив ледь не усіх лікарів Цитаделі такими сумами, що вони й Сатані набрешуть. -Серафим лукаво хмикнув, зіваючи. -До речі, до його дому ти поїдеш не самаю Разом з моїм давнім другом, він лікар. Ось і буде казочки плести Церберу та за тобою наглядати. Не хвилюйся, йому довіряти можеш.

-Тату, у мене буде ще одне прохання до тебе. -Трейсі відійшла, сідаючи на краєчок ліжка.

-Кажи.

-Я хочу, аби Емберлі була присутня на брахмані та заручинах.

-Ви ж не спілкуєтесь...

-Але спілкувались! -з гіркотою у голосі перебила дівчина, стискаючи ковдру.

-Гаразд. Зараз же накажу передати їй через хмароворот запрошення.

-Дякую.

-Це все?

-Поки що так.

Серафим кивнув головою, прощаючись.

Залишившись у кімнаті на одинці з собою та думками, які вихром пролітали у голові, Трейсі швидко прийняла душ та вмостилась у ліжечку.

***

-Відчиніть двері! Чуєте нас? Влада Трейсі. Відчиніть! -демониця прокинулась через надокучливий, писклявий голос, який не тільки дратував, а й змушував почати цей ранок не з тої ноги.

-Та що б вас розірвало! -ледь не зриваючи голос, випалила Трейсі. Зайві звуки, вмить затихли, залишаючи після себе неприємний осад.

Різко прочинивши двері, вона побачила перед собою трьох молодих дівчат та стареньку жіночку.

-Хто тут волав, наче різаний? -роздратованим, сонним голосом, загрозливо прошепотіла демониця.

-Пробачте, але час готуватись. -відповіла найстарша демониця, а якщо точніше -власниця того писклявого голосу.

-Ти б ще голосніше волала. -обурилась Трейсі, відходячи від прочинених дверей. Молоді демониці під керівництвом старшої вміло викупали тіло дівчини у ванній, після чого намастили густою рідиною, чимось схожою за липкістю на мед. Не одну годину над її тілом та волоссям крутились дівчата, але це того варте. Після найдовшої у житті Трейсі купелі, її вмостили у крісло, “чаклуючи” над образом. Волосся гармонійно підкручене з середини довжини розсипалось по оголеним плечам, лагідно погладжуючи. Макіяж виявився досить різким. Очі підведені чорними кольорами та стірочками, ледь помітні рум’яна та бежеві губи.

Сонце вже давно підійнялось на середину світового простору, як одяг дівчині віддали лише зараз. Чорна, облягаюча сукня вище коліна з довгими рукавами та коміром-стійкою елегантно підкреслювали кожен вигин тіла. Сукня стилізована стразами на плечі та ззаду по вирізу на спині, а в плечах передбачена поролонова вставка для підтримання форми. Таке поєднання суворості та неординарності створили неперевершений вигляд для сьогоднішнього брахману. Влізши у чорні туфлі на високих підборах, Трейсі з полегшенням видихнула. Здавалось, ніби у дзеркалі на неї дивилась зовсім інша дівчина. Набагато серйозніша, привабливіша, впевненіша. Кожен рух видавався граційним, завдяки вдало поєднаному макіяжеві та сукні. А кожен подих спокусливо підіймав груди.

-Та ви просто красуня! -пошепки сказала одна з демониць, відкривши рота.

-Дякую. -ніяково посміхнувшись, Трейсі вийшла з кімнати.

-В -влада Трейсі. Куди Вас... провести? -один з архідемонів, сам того не розуміючи, безсоромно роздивлявся її вздовж та впоперек, доки не отримав сильний удар по спині від товариша.