-Тату! -душу охопило божевільне бажання обійняти рідне божество, але Трейсі чітко пам’ятала -виходити з кола не можна.
-Я бачу, згадала усе.
-Згадала.
-І напевно, хочеш повернутись.
-Хочу.
-Це не можливо. -Мітчер спокійно похитав головою, роблячи декілька кроків вперед. На мить дівчині здалось, що він візьме її за руку, але за лінію кола Серафим не зміг пройти. -Брітані дружина Люцифера. Не ти.
-Мені байдуже. Я просто хочу повернутись. Хочу бути поруч з ним.
-Це. Не. Можливо.
-Але чому, тату? Чим він гірший за інших?
-Ти заслуговуєш кращого.
-Кращого? -істерично засміявшись, Трейсі жбурнула кинджал вбік, спопеляючи Мітчера поглядом. -Куди вже краще? Він -майбутній Сатана. До того ж кохає мене і...
-Не кохає! -грубо перервав чоловік, зціплюючи зуби. -Ти забиваєш свою світлу голівоньку надто дурними думками. Досить вже! Зніми окуляри і назви речі своїми іменами. Люцифер ніколи не кохав тебе! Ніколи! Ти була б його запасним варіантом. Кожної ночі ти будеш гріти ліжко для зрадника, у якого купа фавориток. Бути дружиною Сатани -це не виграшки. Це дуже й дуже небезпечно. Якщо потрібно буде шантажувати Люцифера, як думаєш, кого вони візьмуть у заручники? Звичайно ж тебе. А твоєму любому чоловікові чхати на таких, як ти. Дружин у Люцифера буде безліч, а ти у мене одна. Доню, зрозумій це.
-Ти помиляєшся... -на мить забувши про Маммона, тихо прошепотіла Трейсі, витираючи рукою сльози. -Навіщо Емберлі сюди відправив?
-Покарав. Усіх. Емберлі відправив на Землю та стер пам’ять. Олівер досі служить мені, так як дійсно вправний хлопець, але свою “кохану”, -трохи поморщившись, продовжив: -не пам’ятає. Люциферу теж стер пам’ять. Усім стер! Навіть Сатані! Ніхто не пам’ятає про тебе крім мене.
-Ти знову помиляєшся. -з насмішкою випалила дівчина, згадуючи Маммона. Те, що хлопець не піддався енергії її батька досі було загадкою, але з цим вона планувала розібратись пізніше.
-Мене маєш на увазі? Ну звичайно, сам собі пам’ять стерти я не можу, навіть якби хотів.
-Тату, досить! -істерично підійнявши руки, Трейсі влилась у нову хвилю емоцій. Крім гірких сліз на своїх губах вона майже нічого не відчувала. -Поверни мене, прошу. Мене та Емберлі. Я додому хочу.
-Чому ти не залишишся тут? Дейл досить не поганий хлопець.
-Звідки ти знаєш Дейла?
-Я знаю усе, Трейсі. Навіть роботу твоїй матері я дав. Мушу визнати, що й досі кохаю її, але бачиш, не закочую істерики як ти. -Серафим усіма силами стримувався, аби миттю не розірвати це кляте коло та знову протерти у мізках дочки усе до кісток, аби наступного разу вже точно нічого не згадала.
-Тату, поверни мене та Емберлі. Ми ж у цьому році повинні були на третій курс перейти, закінчити навчання, а потім... весілля Емберлі та Олівера. У нас були плани.
-А я? Ти думаєш, я не будував увесь цей час плани? Я теж їх будував. На твій рахунок так точно. -зробивши останній крок до Трейсі, він відчув стінку, яку створювало коло. Енергія була слабкою, адже після кожного ненавмисного подиху з уст Серафима, стінки поля з острахом трусились. -Ти повинна була вийти заміж за Херувима Цербера. Жила б, як у Шепфа за пазухою. В розкоші купалась би. А йому всього на всього діточок родила б.
-Що? То ти заміж мене видати здумав? Та ніколи! -вперши руки в боки, Трейсі жадібно втягувала ніздрями повітря.
-Тоді й на Небеса ти не повернешся. НІКОЛИ! -від протяжного ричання Серафима усі свічки навколо дівчини вмить потухли, зруйновуючи її захисний простір.
-Ти жартуєш?
-Ані трохи. -більш спокійно відповів батько, розвертаючись. -У мене купа справ. Ти повинна вирішити, інакше і дійсно піду, і твій друг, що ховається у темряві тобі нічим не допоможе.
-Ти... ти знав, що Маммон тут? -від подиву та сорому Трейсі стиснула кулачки, готова крізь землю провалитись.
-А на що ти сподівалась? Що зможеш обманути самого Серафима?! -весело хмикнувши, Мітчер знову повернувся до доньки обличчям. -Ну так що?
-Що?
Підійнявши одну брову, чоловік зітхнув, повторюючи:
-Або ти виходиш заміж за Херувима Цербера, або сидиш мовчки на Землі в очікуванні старості. Потім ти помираєш і твоя душа відправляється до саду Шепфа. Якщо ти будеш ангелочком, звичайно. Ну а якщо нагрішиш -у володіння Сатани тобі дорога.
-Тобі зовсім не шкода мене, так? -втративши останню краплину надії, Трейсі безсило сіла на підлогу.
-Я ж для тебе стараюсь, дурне ти демоня.
-Гаразд. -звівши очі вгору, вона зустріла здивований погляд батька.
-Гаразд?
-Так, я згодна. Я вийду заміж за Херувима, але у мене буде декілька умов.
-Кажи.
-Умова перша -ти повернеш Оліверу та Емберлі пам’ять, а також відправиш Емберлі додому.
-Добре, але про тебе вони нічого не знатимуть. Поверну лише спогади одне про одного. Будуть жити як і Люцифер, пам’ятаючи все і всіх, але не тебе. -ці слова, мов гостре лезо, пробрались до самого центру її душі, якій і так не солодко.
-Умова друга -ти не ховатимеш мене від Люцифера.
-Тільки якщо ти не намагатимешся повернути йому пам’ять та ще усілякі дурощі витворяти.
-Не намагатимусь. -надувши губки, Трейсі старанно роздивлялась поріз на руці, дивуючись, чому з такої маленької рани текло так багато крові.
-Ще умови будуть? -нетерпляче переступав з однієї ноги на іншу Мітчер, намагаючись пришвидшити доньку.
-Остання умова. Нехай тві Херувим не тащить мене у ліжко до тих пір, доки я сама того не захочу.
-І як мені це зрозуміти?
-А отак і розумій! -сердито пискнула дівчина, знову дивлячись похмурим поглядом на Мітчера. -Я не хочу з ним відразу ж спати. Знаю, це неодмінно станеться, але не зараз. Зараз моє серце належить іншому. І буде належати до останнього подиху.
-Ти хочеш... звикнути до нього. Знаю, доню, це гидко виходити заміж за стариганя, який у батька годиться. Але повір, кращого не знайти. Він відкине свої крильця раніше, ніж ти народиш йому другу дитину. -не дуже оптимістично підтримав Серафим, сідаючи поруч навпочіпки.