Глава 5

Тіло Трейсі било мілке тремтіння, але зовсім не від страху. Вона стояла на одній з терас розкішного клубу поруч з червонооким парубком.

-Як тебе звати? -велично сідаючи за невеличкий стіл, запитав хлопець. Він споглядав на Трейсі, як хижак на легку здобич, оцінюючи кожну клітину тіла.

-Трейсі. А тебе? -дівчина мляво обхопила свої оголені передпліччя руками, сідаючи навпроти.

-Це не важливо.

-Навіщо ж покликав мене сюди? Навіщо попросив вийти? Аби ім’я приховувати?! -не розуміючи свого раптового гніву, Трейсі тихо фиркнула, відвертаючи голову.

-Люцифер. -на губах хлопця заграла весела усмішка, помітивши реакцію Трейсі. Спочатку її брівки недовірливо звелися в одну тоненьку лінію, але потім зіниці розширились до таких розмірів, що ледь не закривали всю зелену оболонку.

-Це ж треба так познущатись над своєю дитиною та назвати як демона.

Люцифер закотив очі, вкотре переконуючись у надмірній балакучості людей.

Декілька секунд він уважно розглядав обличчя дівчини, яка навіть не намагалась відвести погляд.

-Ти теж це ненавидиш? -через довгу паузу першою заговорила Трейсі, неусвідомлено сіпнувшись від чергового пориву вітру.
-Ненавиджу що?
-Незручне мовчання. -помітивши трохи здивований погляд свого нового знайомого, Трейсі сором’язливо потерла лоб рукою. - Чому людям обов'язково треба зморозити якусь нісенітницю, аби не відчути себе не у своїй тарілці?
Люцифер, не очікуючи такого запитання, засміявся. Голосно та щиро. Його сміх був настільки заразним, що Трейсі й сама почала реготати.

-Давно я так не сміявся. -він дістав з своєї кишені пачку сигарет, простягаючи дівчині.

-Ні, ти що! Я таким не балуюсь. -вона легенько закусила нижню губу, досі посміхаючись. -Скажи, невже тобі й дійсно немає з ким поговорити, якщо ти тут витрачаєш свій час на мене?

Люцифер зробив першу тягу, випускаючи маленькі клубки диму.

-Сам не знаю чому тут. Просто... хочеться.

Двері тераси з грохотом відчинились, після чого в їх полі зору з’явився Алекс у супроводі Каміеля та Крістіна.

-Трейсі, чорт візьми! -рикнув Алекс, поспіхом наближаючись. Сама того не розуміючи, Трейсі тихо пискнула, відскакуючи вбік. -Якого ми повинні тебе шукати?

Алекс вправно схопив її зап’ястя, силою притягуючи ближче. У цю ж секунду з свого стільця вскочив Люцифер, хапаючи за зап’ястя Алекса.

Каміель разом з Крістіаном розгублено переглянулись, наближаючись.

-Відпусти її. -тихо, загрозливо проричав Люцифер, одним лише поглядом спопеляючи хлопця.

-Ти ще хто такий? Хлопці, заберіть його.

-А ось це ти дарма... -Трейсі розгублено перевела погляд на Каміеля, який спробував схопити Люцифера за руку, але через коротку мить він з шаленою швидкістю влетів у столик, розбиваючи його спиною. Простяжний стогін болю зірвався з його губ, змушуючи тіло дівчини вкритись мурахами. Єдине, про що вона зараз думала, це звідки така сила???

Вслід за Каміельом пішов його приятель, який добряче отримав по щелепі, відлітаючи у стінку. Що відбулося далі, Трейсі зовсім не зрозуміла, але за один короткий поворот вона опинилась за спиною Люцифера, який вже встиг схопити Алекса за шию.

-Я ж сказав відпустити її. -ліниво, трохи втомлено повідомив хлопець, ще сильніше стискаючи пальці на шиї Алекса.

-Не треба, прошу! Відпусти його. -помітивши, що обличчя її недодруга почало синіти, Трейсі вхопилась нігтями за міцне передпліччя Люцифера.

-Невже ти підеш з цим покидьком?

Не встигла вона відповісти, як з підлоги підійнявся Крістіан, тримаючи у руках ніжку розламаного столика. Обличчя дівчини скосилось від жаху та усвідомлення біди.

Далі усе, немов у сповільненій зйомці, пронеслось у її очах. Крістіан замахнув палицю вбік Люцифера, але варто було зловити його погляд, як хлопець намертво впав на підлогу, б’ючись в мілких конвульсіях.

Сльози струмочками стікали з її очей, змушуючи закам’яніле тіло підбігти до Крістіана.

Варто було дівчині з’явитись у полі зору Люцифера, як усі муки хлопця припинились, а Алекс був відкинутий до дверей. Він жадібно хапав ротом повітря, з ненавистю дивлячись на Люцифера.

-Трейсі, ходімо. -він простягнув свої довгі, худорляві пальці у бік дівчини, яка ледь стримувала сльози, сидячи поруч з Крістіаном.

-Не чіпай нас, прошу...

-Та як ви смерті смієте? -ніхто з присутніх не розумів, чому гнів Люцифера з’явився так раптово, але й думати про це, особливо зараз, зовсім не хотілось. -Дякуйте Вищим що взагалі не повбивав вас!

Трейсі трохи похитнулась, відчуваючи, як ноги з кожною секундою стають менш слухняними. Очі застелила була пелена, а потім знову з’явилось видіння.

Вона стояла у ніжній сукні посеред гарної галявини. Трава була надзвичайно зеленого кольору, а навколо літали різні люди.

-Відпустіть! Відпусти мене, прошу! -Трейсі повернулась на голос, побачивши хлопця без крил, такого ж як і вона. Його тягли два кремезних чоловіка з чорними крильми прямо до неї. Всі присутні почали уважно спостерігати за всім, що відбувалось. Чорнокрилі почали поважно кланяти голови, доки білокрилі опускали свої очі. За чоловіками йшов Люцифер, з самовпевненою посмішкою. Його крила відрізнялись від усіх, адже тільки у нього вони були червоними.
-Не треба, я все скажу! -хлопець намагався вирватись, та двоє чорнокрилих були набагато сильніші, ніж він.
-Трейсі, вітаю. -привітався Люцифер ставши навпроти дівчини. Хлопця всадили на коліна перед нею, все ще тримаючи по обидва боки.
-Ти що робиш, дурень? Геть з глузду з‘їхав? -тихо прошепіла Трейсі. -На нас всі дивляться! Припини негайно!
-Що таке, невизнана? Я виконую свою обіцянку. Мовчи і насолоджуйся.
Люцифер повернувся обличчям до бідолашного безкрилого хлопця, стаючи біля Трейсі.
-Починай. -з хижою посмішкою сказав Люцифер.
-Трейсі! Трейсі, прошу тебе, пробач! Я не хотів, пробач мені! -почав благати парубок, з жахом дивлячись на дівчину. На декілька секунд Трейсі злякалась такої поведінки. «Що ж він йому зробив, що він так боїться?»
Вона подивилась на Люцифера, якому ця сцена приносила одну лише насолоду, потім знову перевела погляд на безкрилого, він вирвався з лап здоровенних чоловіків та підповз до ніг Трейсі. Він почав цілувати її бордові туфельки, викликаючи у Трейсі нудоту. Вона не збиралась терпіти таке, знову зробивши крок назад, ледь не впала. Але Люцифер швидко притримав Трейсі за талію. Їхні погляди зустрілись, немов спілкуючись одне з одним.
-Заберіть. -навіть не збираючись відводити погляд, сказав червонокрилий.
-Чому ти боїшся, невизнана? -Люцифер тихо прошепотів їй на вушко, змушуючи шкіру покритись мурашками.