Глава 4

Трейсі посміхалась на всі тридцять два зуби, побачивши масштаби цієї вечірки. Знявши найбільший клуб міста, його розділили на три частини. Зона перша -для дорослих (точніше, для батьків). Зона друга -для їх дорослих дітей. Зона третя -для всіх, кому немає 17 років. Звичайно Емберлі з Дейлом, підхопивши дівчину по різні боки, попрямували до другої зони. Вони разом спустились широкими сходами з підсвіткою до танцполу, де безліч молоді танцювали, дехто палко цілувався, а дехто навіть сцени ревнощів закочував. Музика, яка гамселила з шаленою гучністю, не дозволяла почути навіть власного голосу. Дейл зупинився біля барної стійки, щось гучно говорячи бармену, намагаючись перекричати музику.

-Здуріти можна! -весело засміявшись, крикнула Трейсі. Світло, якого тут хоч відбавляй, вправно змінювало один колір на інший в такт музиці.

-Сама в шоці! -так само голосно відповіла Емберлі.

Незабаром до дівчат підійшов Дейл, вручаючи кожній по келиху коктейлю.

-Мої друзі забронювали ВІП -зону. Там не так сильно заважатиме музика. Приєднатися до них не хочете? -відразу ж запропонував хлопець, відпиваючи свій напій. Дівчата жваво замахали головами, адже, здавалось, ще трошки і вушні перетинки банально не витримають.

Дейл махнув рукою, наказуючи йти за ним. Він зайшов у тонесенький коридор вкінці приміщення, звертаючи декілька разів направо. Коридор більше нагадував лабіринт, а коктейль добряче заторможував пам’ять, аби Трейсі змогла запам’ятати хоч частинку дороги.

Згодом коридор став набагато ширшим, музика віддалилась, а на горизонті з’явились безліч дверей.

-Нам сюди. -хлопець знову завернув за черговий куток, відчиняючи одні з дверей цього лабіринту.

Трейсі та Емберлі швидко переглянулись, дивуючись, чому коктейлі так швидко беруть гору.

-Дейле, мені щось не добре. -Трейсі схилилась на стіну, віддаючи пустий келих другові.

-Ти випила усе за раз? Трейсі, ти здуріла? -хлопець прудко підхопив келих, ставлячи його на підлогу. З прочинених дверей визирнула голова Каміля, вірного “друга” Алекса.

-У вас все добре? Це Алекс питає.

Емберлі переводила погляд то зі свого напівпустого келиха на Трейсі, то з Трейсі на свій келих. Продовжувати його пити дівчині зовсім не хотілось, бачачи, як з кожною секундою її подруга все більше обм’якає у руках Дейла.

-Все добре, допоможи їх завести. Трохи не розрахували дозу. -він мило посміхнувся Камілю, підхоплюючи Трейсі на руки. Каміль в свою чергу галантно подав рук Емберлі, допомагаючи не втратити рівновагу. Хоча дівчина й відчувала всього лише легке, ледь помітне запаморочення, та від уваги симпатичного хлопця відмовитись не змогла.

-Що це таке? -Алекс вмить підскочив з дивану, побачивши, що лише одна з дівчат пересувається на своїх двох. І саме дивне те, що вони тут не більше десяти хвилин.

-Моя вина. -Дейл обережно посадив Трейсі на довжелезний диван, сідаючи поруч. Однією рукою він обіймав її за плечі, доки голова дівчини лежала на м’яких грудях, а іншою тримав келих з своїм коктейлем. -Не попередив, що ті напої не можна пити так швидко.

-Я сподіваюсь, блювати не почне. -озвався один з шавок Алекса, при цьому не забувши бридко посміхнутись.

-Закрий свого рота, Шейм! -гаркнув Дейл, ледь не зриваючись з місця.

-Встав і вийшов. -тихо мовив Алекс, стоячи до свого знайомого спиною.

-Що? -перепитав Шейм, трохи наклонившись корпусом вперед, аби точно краще почути.

-Встав і вийшов!

Емберлі тихесенько, намагаючись нікого не розгнівати своєю присутністю, пересунулась від Каміля до Трейсі.

Шейм тихо хмикнув, відставляючи келих з вином на один з маленьких столиків, що стояли в двох метрах від дивану. Як тільки за ним зачинились двері, Алекс присів навпочіпки перед Трейсі.

-Гей, дівчинко! Та ти ж у нас зовсім не вмієш пити. -він ніжно заправив пасмо її волосся за вухо, здуваючи краплину поту з лобу.

-Дякую. -Трейсі посміхнулась, тягнучи свої маленькі пальчики до його волосся.

-За що?

-За те, що захистив. -немов щось згадавши, Трейсі прудко відсторонила свою руку.

Алекс підвівся, багатозначно дивлячись на Дейла. Кожен розумів, що зараз просить Алекс, але Дейл лише помахав головою, відмовляючи.

Наступних пів години всі весело грали в пів понг. Всі, крім Трейсі та Дейла. Навіть Емберлі, яку не брало як нову копієчку.

-Вже краще? -помітивши, як плечі почали соватись під його рукою, запитав хлопець.

-Набагато. Але у голові ще трохи крутиться.

-Нічого. Ще трохи посидь, воно відпустить. -Дейл бадьоро потріпав її за волосся, наводячи там безлад.

-Емберлі тебе вб’є! Вона годину мені волосся крутила, а ти так безцеремонно все псуєш.

-А ми їй не скажемо. -він почав тихо сміятись, кидаючи швидкий погляд на Алекса.

-Ось так вам! -Емберлі весело підскочила, показуючи Камілю язика. -А я казала, що добре граю у цю гру. Готуйтесь, хлопчики, бажання виконувати.

Алекс, який весь час грав разом з дівчиною, покрутив пальцем біля скроні, дивлячись на своїх недодрузів. Усі, навіть Каміль відмовлялись грати з Емберлі, а в кінечному випадку -вона навіть Алекса переграла б, якби він не був у її команді.

-Але це не чесно! -мов дівчинка занив Лео, жбурляючи маленький м’ячик об стіну.

-Ти ще скажи, що рахунок не рівний. -всунув своїх п’ять копійок Дейл, насмішкувато дивлячись на хлопців. Четверо, мов телята, покірно схилили голову біля Емберлі, чекаючи її забаганок.

-І так, -потерши руки, вона почала роздавати накази. Алекс не мав нічого проти, та й хлопці самі програли їй, нехай самі й розплачуються. -Міхаель! Ти найрозумніший в університеті. Будеш мені та Трейсі на протязі місяця усі домашні завдання робити.

Дейл пирснув від сміху, випадково змушуючи Трейсі підійнятись.

-Мені ця ідея подобається. -дівчина знову вмостилась на плечі друга, посміхаючись.

-Каміль, а що на твій рахунок?