39. Літо - це ніжність

Наші подружки поїхали до табору. Вони навчаються в інституті та їх послали на місяць до трудового табору на практику. Там працюватимуть на полі й відпочиватимуть.
Вони вже досить дорослі дівчата. Сімнадцять, вісімнадцять років. Перший курс. 
І ось ми на вихідних нарешті зібралися поїхати до них у гості. Ми знаємо де це знаходиться. Зовсім недалеко від міста. Поїхали собі автобусом. Ось хвилин двадцять і село. А потім ще хвилин двадцять пішки по селу. І ось на самому краю, біля річки, знаходиться табір. 
Чотири одноповерхові білі довгі корпуси. На воротах сидять двоє дівчат, типу охорони. Але вони нікого ні про що не питають. Їм взагалі без різниці.
Літній полудень. Спека. Усі такі розслаблені. Нікому до нас нема справи. Наша компанія — чотири особи, чотири хлопці. Ми йдемо собі табором і шукаємо наших подружок.

Класно влаштувалися, гадаю я. Прямо під боком річка. Чому б тут не жити? Загалом романтика. Дерева довкола ростуть. Так гарно! І дуже-дуже-дуже круто. А прямо за парканом табору починаються турбази. Там човни, паром.
Можна сходити на турбазу на дискотеку. Або домовитися з кимось покататися на човні.

А ось і нарешті наші дівчата. Ні, звичайно ж нам дуже раді. Вони кидаються на шию. Обіймаються. Скучили.

Хоча я думаю їм тут і без нас досить весело. Тому що я бачу, як інші дівчата ходять купатися на пляж після роботи. Усі лежать, засмагають. Життя прекрасне, що й казати.

Ми йдемо разом на природу. Розбиваємось на парочки. Ми з моєю дівчиною йдемо ближче до води, де ростуть верби. Просто сідаємо на березі. Сидимо. Обіймаємось. Розмовляємо.

Над водою літають великі сині бабки. Якісь люди на човнах ловлять рибу. Десь далеко чути веселі крики. А тут тихо. Спокійна така тиша. Вона кладе голову мені на плече і ми просто сидимо, і дивимося в далечінь. Зверху на нас світить сонце.
Влітку добре. Добре так, думаю я і ще міцніше обіймаю її за плечі.
Літо – це ніжність.