27. Дитинство

Літо – це дитинство.
У дитинстві щороку ми їздили на море. І я із задоволенням згадую ці переповнені пляжі, тепле море, де треба було далеко-далеко йти, щоби нормально купуватися.
Згадую, як зводили дітьми замки з піску. Чи не знаю, чи є такі діти, які цього не робили? На пляжі було багато людей. Звичайно, не так багато, як зазвичай в Одесі. Це було невелике місто на березі моря. Місто, де переважно відпочивали всі з дітьми. Пляж завдовжки кілька кілометрів. Кабінки, парасольки, роздягальні.
Там завжди вистачало всім місця. Хтось лягав ближче до моря, щоб не турбувати себе довгими походами. Хтось був ближче до трави. Кому як більше подобається.
Звичайно, приємніше на пляжі там, де пісок. Було два щастя у дитинстві. Це купуватись у морі та поритися у піску. Сухий і сипкий він тільки з самого верху. Варто було трохи поритися. І ось вже у твоїй ямці хлюпала вода. І це було просто чудово, тому що з сухого піску збудувати, що-небудь, практично неможливо. А так пісок весь був мокрий і являв собою відмінну будівельну суміш.
Набираєш у руку весь цей вологий субстрат і робиш із нього все, що тобі хочеться. Зводиш стіни. Будуєш вежі. Якісь дороги. Найдивовижніше — це, коли ти набираєш потихеньку, так щоб у тебе з рук крапля по краплі падала. А потім, застигаючи, виходять такі химерні, чудові, фантастичні та казкові замки.
Це було так красиво. Просто не відвести очей.
Іноді так захоплювало це будівництво, що ти навіть забував, що треба піти купуватись і сполоснутися. І обов'язково спина згоряла на сонці.
Дітьми ми змагалися у кого буде більше чи вище замок. Іноді були такі майстри, які призвичаїлися зводити замки пів метра, а іноді й метр заввишки.
Це було просто диво архітектурного дитячого мистецтва. І мені здається для дитини не було більшого щастя, ніж побудувати такий замок.
Літо – це дитинство.