Глава 2.

В горлі чомусь пересохло. Кетрін закрила ноутбук, поклала його назад у валізу, дістала звідти пляшку з водою й зробила кілька великих ковтків. Дівчина озирнулась навколо: метушня в передсвятковому аеропорті лише набирала обертів, якісь рейси все ж відлітали, якісь, навпаки, прилітали. Люди поспішають дістатись до рідних, запалити вогні на різдвяній ялинці та сісти за святковий стіл, побажати один одному щастя й подарувати подарунки. А в її оселі немає ялинки і вона не встигла не те що загорнути й подарувати щось своїм близьким, Кейт їх ще навіть не купила! Рідні її зрозуміють, але цей факт став ще однією причиною її нелюбові до Англії. Дівчина іронічно посміхнулась сама собі в своє відображення в віконному склі й закинула ногу на ногу. «Може піти в туалет та перевдягнутись в джинси?» - подумала роздивляючись свій темно-синій діловий костюм, який складався з вузької спідниці, поділ котрої закінчувався за три пальці від коліна, та приталеного піджака, й замшеві чоботи того ж кольору на високих підборах-шпильках. Не зовсім зручний одяг для подорожі!

• Кейт? – пролунав до болю знайомий голос за її спиною, - Кейт Кемпбел?

Американка повільно повернула голову й підвела очі. Перед нею стояв Джейсон Спенсер, змужнілий, більш коротко пострижений, ніж вона пам’ятала, але все ще непристойно вродливий високий атлетичний брюнет з зеленими очима, вдягнутий в болотного кольору джемпер і чорні джинси. А за його спиною невпевнено топталась струнка білявка, років двадцяти - двадцяти двох. В цьому плані також нічого не змінилось!

• Привіт, Джейсон! – приречено зітхнула й відвернулась для того, щоб покласти пляшку з водою назад у валізу, хоча їй дуже хотілось запустити єю в голову хлопцю.
• Як ти тут опинилась? – сідає той в крісло поруч, яке щойно звільнилось, не звертаючи уваги на свою супутницю.
• Мій рейс затримується через негоду, - неохоче, але все ж спокійно відповідає Кетрін, - Може всадиш свою подругу?
• Так, звісно, - співрозмовник підхоплюється, проводжає білявку до крісла в ряду навпроти, й повертається назад, хоч там є вільне місце поруч, - Вибач, я просто дуже щасливий тебе бачити!
• Справді? – іронізує американка, а брюнет довго задумливо дивиться на неї.

Кейт була єдиною дівчиною, яка щось значила в його житті. Джейсон виріс в заможній аристократичній родині, його бажання завжди виконувались, дівчата самі бігали за ним й тільки Кетрін Кемпбел ніколи не розтікалась калюжкою біля його ніг. Навпаки, вона не звертала на нього уваги. Зовсім. А потім той дурний спір з Мітчелом. Спенсер вже не пам’ятав з чого все почалось, але вони з його другом дитинства забились, що Джейсон звабить неприступну красуню-американку за три місяці. Той хто програє, віддасть свою машину переможцю. Формально хлопець переміг, але він віддав Мітчелу свій «Ягуар», бо втратив в той день найдорожче, щоправда, друг ніколи не їздив на ньому й врешті решт продав авто з аукціону, а гроші передав в Фонд лікування онкохворих дітей. Тоді Кейт поїхала додому не прощаючись. Чому? Точної відповіді він не знав і досі, лише здогадувався.

• Справді, - нарешті тихо відповів англієць, роздивляючись дівчину.

За десять років вона практично не змінилась. Все така сама біла, майже прозора шкіра. Ті ж блакитні бездонні очі, які, здається бачать тебе наскрізь. Те ж чорне з синім відливом волосся довжиною до середини спини, й той самий неслухняний локон, який спадає на її обличчя, котрий вона відкидає, тим самим до болю знайомим жестом. Дівчина все ще мініатюрна. Він згадав, як йому подобалось обіймати її зі спини, класти підборіддя на її маківку й вдихати запах її волосся. Воно пахло бузком.

• А я зовсім не рада тебе бачити! – як завжди чесно й прямо відповідає брюнетка.
• Не впевнений, що розумію, звідки така ворожість? – ввічливо цікавиться Джейсон.
• Та невже?
• Кейт, я знаю, що мабуть винен перед тобою, - починає говорити англієць.
• Винен?! – обурюється дівчина, - Знаєш, коли одного дня закохана по вуха дев’ятнадцятирічна дурепа дізнається, що по-перше, її коханий зовсім не її коханий, а хлопець, який поспорив з другом, що звабить її. По-друге, побачить на власні очі, як той самий хлопець зраджує їй із їх однокурсницею. А потім на паспортному контролі в аеропорті рідного міста в неї почнеться кровотеча і вона втратить свідомість, а в лікарні їй скажуть, що вона була вагітна та в неї стався викидень, то це навряд чи можна вмістити в слово «винен»!
• Що? – ошелешений Джейсон, адже реальність виявилась жахливіша, ніж найстрашніші його припущення, - Що ти говориш? – слова Кейт розрізають тіло Спенсера навпіл без анестезії, - Як таке могло статись? – стогне він, хоч напевне знає, що вона говорить правду. Невідому йому, але точно правду!
• Не знаєш звідки беруться діти? – саркастично відповідає американка і підводиться, її відверто трусить, а очі наповнюються слізьми, хоч вона була впевнена, що виплакала вже всі, - Ти останній чоловік на Землі, Джейсон Спенсер, якого я б воліла зустріти в аеропорті в переддень Різдва! - бере валізу, щоб якнайшвидше піти від нього, аби він не бачив її розпачу.
• Перепрошую, – до них нерішуче підходить хлопець у військовій формі й вони одночасно обертаються на його голос, - Міссіс О’Ніл?
• Так, - розгублено відповідає Кейт, а Джейсон стогне, наче ніж в його тілі провернули ще раз. Іноді, коли він дозволяв собі згадувати її, то припускав, що вона може бути заміжня і йому було боляче від такої думки, але й вполовину не так, як було зараз.
• Мене звуть сержант Геловей, - представляється юнак, - Капітан О’Ніл зв’язався з нами по радіозв’язку й попросив супроводити Вас до смуги, де буде сідати їх літак для дозаправки. Ви готові йти за мною?
• Звісно, - дівчина бере своє пальто та тягне руку до валізи, але сержант спритно перехоплює її, - Я вже пройшла паспортний контроль, - згадує і радіє, що їй більше не потрібно бути поруч із Спенсером. Треба подякувати Майку!
• Це добре, - киває той головою, - Йдіть, будь ласка, за мною, нас чекає машина.