Розділ 16. Мої роздуми

- Клара Райт - людина, двадцять чотири роки. Народилася в родині міського нотаріуса та шкільної вчительки. Нічого примітного: батьки належать до міцного середнього класу, мають добру репутацію, боргів, судових розглядів і зв'язків з аристократією не виявлено. Єдина дитина в родині.

Сарен перегорнув сторінку записів, що лежали перед ним, і продовжив:

- Після закінчення академії два роки пропрацювала в канцелярії Ради. Потім пройшла жеребкування під час розподілу державних службовців і була переведена до секретаріату. Приблизно пів року тому попередній секретар отримав підвищення, а пані Райт пройшла курси і нещодавно обійняла його посаду.

Він ненадовго замовк, ніби перевіряючи, чи нічого не пропустив.

- За весь цей час у жодних сумнівних історіях помічена не була. Скарг на неї не було, дисциплінарних стягнень також. Репутація майже бездоганна. Якщо говорити відверто, поки що причепитися неа до чого.

Я кілька секунд мовчки дивився на блокнот, що лежав переді мною, машинально постукуючи пальцями по стільниці.

- І це все?

- На цей момент - так. Глибшу перевірку я ще не завершив, але поки що все вказує на те, що перед нами звичайна дівчина, яка сумлінно виконувала свою роботу та поступово просувалася службовими сходами.

- І все ж мене не полишає одне питання, - насупився я, знову повертаючись думками до подій вечора. - Мене бентежить те, як Клара опинилася на цьому показі. Наскільки мені відомо, раніше вона не виявляла інтересу до подібних заходів, а потрапити туди випадковій людині було неможливо. Дізнайся, яким чином дівчина отримала запрошення і хто його їй забезпечив.

Я ненадовго замовк, після чого додав:

- І знайди мені ще одного детектива. Навіть якщо Кранський з'явиться вже завтра, я хочу отримувати відомості з двох незалежних джерел. Зараз у нас надто мало часу, щоб покладатися лише на одну людину.

Сарен мовчки кивнув, роблячи якісь нотатки у своєму блокноті.

- Зрозумів, мілорде. До ранку почну пошуки та постараюся знайти людину, якій можна довіряти.

- Не просто довіряти, - поправив помічника. - Мені потрібен той, хто вміє здобувати відомості, а не красиві історії.

- Буде зроблено.

На цьому розмова добігла кінця. Я деактивував кристал зв'язку та ще кілька секунд сидів нерухомо, дивлячись на власне відображення в його потемнілій поверхні. У кабінеті знову запанувала тиша.

Попри втому та бажання негайно піднятися нагору до Евелін, сьогоднішній день ще не закінчився. На столі, як і раніше, лежала чимала купа документів, що потребували моєї уваги, а державні справи, як завжди, не збиралися чекати слушнішої миті.

Я підсунув до себе теку з вхідною кореспонденцією, швидко переглянув кілька звітів щодо роботи Ради, зробив кілька коротких позначок на полях і підписав папери, які потребували мого рішення. Потім настала черга фінансових зведень, прохань і протоколів останніх засідань комітетів. Зазвичай така робота допомагала впорядкувати думки, однак сьогодні погляд раз у раз чіплявся за ті самі рядки, а зміст написаного вислизав, змушуючи повертатися до документів знову і знову.

Зрозумівши, що продовжувати в такому стані безглуздо, я відклав черговий звіт і відкрив щоденник, у якому секретар заздалегідь складав мій розклад.

Завтрашній день обіцяв бути не легшим за сьогоднішній. Від самого ранку було призначено засідання фінансової комісії, потім зустріч з представниками північних провінцій, після якої мало відбутися засідання з підготовки щорічного звіту Ради. Однак моя увага майже одразу зупинилася на записі, зробленому посеред сторінки.

Одинадцята година. Перший радник Його Імператорської Величності. Особиста зустріч.

Я затримав погляд на цьому рядку довше, ніж на всіх інших. До виборів нового голови Ради залишалося трохи більше місяця, і саме ця зустріч могла визначити розстановку сил. Перший радник ще кілька тижнів тому дав зрозуміти, що готовий надати мені підтримку, а його слово важило достатньо, щоб схилити на мій бік тих, хто досі волів зберігати нейтралітет.

За інших обставин я зараз продумував би кожен аргумент, готувався до розмови і прораховував можливі варіанти розвитку подій. Але замість політичних союзів і майбутніх виборів думки знову й знову поверталися до спальні поверхом вище, де зараз спала Евелін.

Я повільно закрив щоденник, розуміючи, що вперше за довгі роки робота перестала бути тим, що могло повністю відволікти мене від того, що відбувалося. Машинально потер перенісся і лише тепер звернув увагу на час. Ніч давно вступила у свої права.

За вікном панувала непроглядна темрява, а в особняку вже не було чути ні кроків прислуги, ні приглушених голосів. Лише зрідка тишу порушувало тихе цокання годинника, що відраховував чергові хвилини.

Закривши останню теку, я акуратно склав документи в купу, прибрав записи до шухляди столу та загасив магічний світильник. Кабінет миттєво поринув у напівтемряву, освітлювану лише рідкісними настінними кристалами в коридорі.

Піднявшись на другий поверх, я звично звернув до спальні Евелін і тихо прочинив двері. Дружина спала. Її обличчя вже не здавалося таким блідим, як кілька годин тому, дихання вирівнялося, а на приліжковій тумбі стояла напівпорожня тарілка з охололим бульйоном. Отже, Марії все ж вдалося вмовити її хоч трохи поїсти.

Сама покоївка, стомлена довгим очікуванням, задрімала в кріслі біля ліжка, незграбно прихилившись головою до високої спинки. Я обережно торкнувся її плеча, дівчина здригнулася і одразу розплющила очі.

- Мілорде... Пробачте, я...

- Все гаразд, - тихо зупинив я служницю, не бажаючи, щоб вона розбудила Евелін. - Іди відпочивай. Далі я сам побуду з пані.

Марія вдячно кивнула, підвелася з крісла і, кинувши швидкий погляд на господиню, безшумно залишила кімнату, обережно причинивши за собою двері. Тим часом я зайняв її місце та якийсь час просто мовчки дивився на сплячу Евелін.